Життя крізь призму театру

27 березня - Міжнародний день театру
Зустріч з Народною артисткою України Людмилою Приходько

 Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день театру. Цей день не тільки професійне свято майстрів сцени, але й мільйонів вдячних глядачів.


Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня з 1962 року. Установлено це рішення було у Відні на IХ конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ), який створений під егідою ЮНЕСКО. Отож, в цьому році ми відзначатимемо ювілейне, 50-те свято.
Театр (з грець. – місце видовища) завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення.
Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. Здавна театр являється основою культурного життя української нації.
Дякуючи Костянтину Сергійовичу Станіславському, знаємо, що театр починається «з вішалки». Проте великий засновник «системи» добре розумів, що справжній театр виникає лише під керівництвом творчої особистості. А з чого починається вистава? Звісно, з режисера. Саме ця творча особистість обирає драматургічний матеріал – п’єсу, визначає ідею свого творчого задуму. Від режисера, який повинен мати особливе образне мислення, просторове чуття, нестандартний погляд на мистецтво, повною мірою залежить, якою вийде вистава. Але жодна театральна дія не відбувається без акторської гри (носій театральної дії). Саме у творчості актора втілена сутність театру, здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо. Актор – душа театру, його Бог, його кумир. Він зачаровує зал, заставляє його сміятися і плакати. Він полонить глядача. Аплодисменти, квіти, слава – все йому. В театрі все в артисті і все через артиста. На нього працюють режисер, декорації, світло, звук, реквізит; його одягають, гримують, він виходить на сцену при світлі прожекторів і … творить.

Напередодні цього свята користувачам бібліотеки випав унікальний шанс почути з вуст актриси про те, як народжуються ролі, про найбільш цікаві моменти акторського життя, співпраці з акторами, режисерами, про витоки творчості й секрети блискучої мистецької самореалізації. Відділом літератури з питань мистецтва організована ексклюзивна зустріч із зірковою гостею: народною артисткою України, провідною актрисою Волинського  академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, Кавалером Ордена княгині Ольги III ступеня, лауреатом літературно-мистецької премії імені Лесі Українки, головою первинної організації Національної спілки театральних діячів України, членом ради Спілки жінок України – Людмилою Іванівною Приходько.

Людмила Іванівна Приходько народилася в перший повоєнний рік на Черкащині у місті Каневі, тож дитинство і юність минули на благословенній Тарасовій землі, в сім’ї редактора районної газети «Дніпрова зірка» і вчительки.

Закінчила із золотою медаллю місцеву школу, вступила до Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Як володарка диплома із відзнакою з 5-ти запрошень-пропозицій вибрала Полтавський театр ім. Гоголя. Одружившись із режисером Миколою Стефураком, поїхала за ним у Тернопіль, а в грудні 1976 року на Волинь, де на сцені театру ім. Тараса Шевченка створила понад 150 неповторних драматичних образів української і світової класики.

Саме на Волині отримала звання заслуженої артистки України (1988р.) і через 5 років – народної артистки України .
Людмила Приходько як майстер художнього слова, лауреат конкурсу читців створила низку програм, зокрема : «Кобзарева слава», «Лесина пісня», «Жіноча доля в українській поезії». Неодноразово представляла мистецтво Волині на головній сцені держави у палаці «Україна». Творчі вечори актриси з великим успіхом відбувалися у містах Луцьк, Львів, Київ, Канів.
У Канівській середній школі імені Івана Франка, яку закінчила Людмила Приходько, у 1995 р. заснована стипендія її імені для відмінників з гуманітарних предметів. ЇЇ ім’я ввійшло у вісім енциклопедій.

На вечорі усі присутні мали змогу почути відповіді на питання ведучої, головного бібліотекаря відділу мистецтв Зої Алексійчук про те, що вплинуло на вибір Людмили Іванівни стати акторкою і почути про її студентські роки в театральному інституті, про ті відчуття,які переповнюють, коли актор виходить на сцену. У Людмили Приходько був і кінематографічний досвід. Тож гості зустрічі мали можливість переглянути уривки з фільму "Прощавайте, фараони", в якому вона зіграла одну з ролей. А ще звучали улюбленні вірші Ліни Костенко, Лесі Українки у виконані актриси.

На вечорі були присутні ще двоє Народних артистів України - Зоя Комарук і Товій Рівець. В їх виконанні прозвучали музичні подарунки Людмилі Приходько.

Закінчилася ця зустріч квітами. Їх принесли для Людмили Іванівни її друзі, шанувальники.

Вечір підготувала і провела головний бібліотекар відділу літератури з питань мистецтва Зоя Алексійчук



















.

Подвижник людського духу

170 років від дня народження українського композитора

М.В.Лисенка

Книжкова виставка

В історії України постать Миколи Лисенка залишається унікальним прикладом поєднання в одній особі видатного музиканта, непересічного культурного і громадського діяча, незалежної, інтелігентної і чесної людини. Його вплив на розвиток українського музичного мистецтва – величезний. Як зазначав академік Національної академії наук України Іван Дзюба «…Микола Лисенко одразу увійшов в українську культуру як свідомий творець національної музики – національної в тодішньому європейському розумінні. В нього існує чітка програма творення національної музики і необхідний для цього професіоналізм, здобутий в Європі і Росії. Без сумніву, він свідомо ставив собі завдання: здійснити в музиці те, що Шевченко здійснив у поезії…»

Перші спогади про Миколу Віталійовича Лисенка були написані найближчим його другом і родичем – видатним українським письменником і театральним діячем М.Старицьким ще у 1903 році з нагоди 35-річчя творчої діяльності композитора. Знаючи його ще з підліткового віку, М.Старицький створив таку канву, по якій гаптували біографію композитора автори всіх наступних популярних нарисів і наукових досліджень.

В 2003 році вийшов 2-х томний збірник «Микола Лисенко у спогадах сучасників», до якого увійшли маловідомі досі широкому загалові українських читачів спомини про композитора. Усі спогади публікуються мовою оригіналу. Як зазначили упорядники цього видання: «назрів час дати сучасному читачеві максимально повне видання спогадів про М.Лисенка».

Суттєво доповнює попереднє видання книга «Микола Лисенко. Повернення першоджерел», яка уперше подає музикознавчу Лисенкіану видатного українського вченого Дмитра Ревуцького. Вона представлена статтями, надрукованими у повному обсязі за хронологією їх написання. Останні рядки, написані Д.Ревуцьким про М.Лисенка, залишилися лише на шпальтах газети «Українське слово». В них учений розповідає про тяжкий шлях лисенкознавства в пореволюційні роки, зокрема його доробку. Ревуцький робив усе, щоб видати повну збірку творів Лисенка – не вийшло.
20-томне «Зібрання творів» Лисенка було видане 1952 році – до 110-х роковин від дня народження композитора. В нас у відділі зберігаються ці видання і користуються попитом у читачів, адже музика Лисенка часто звучить на фестивалях і конкурсах, а нашим духовним гімном залишається хор М.Лисенка "Боже великий єдиний, нам Україну храни".

Живописні акорди

140 років від дня народження українського художника
О.Х.Новаківського
Книжкова ваставка

Ім’я Олекси Новаківського ще за життя було овіяно легендами. Важко назвати серед сучасних йому художників майстра більш своєрідного, пристрастного, нещадно вимогливого до себе, який перебував в постійному пошуку. Він створив полотна, що стали класикою українського образотворчого мистецтва.
"Служив своєму народові, як міг, як умів і знав, і залишив по собі добру пам’ять". Цими щирими словами дано правдиву характеристику Олексі Новаківському його учнем Г.Смольським.

У Львові на тихих зелених вулицях, що відходять від площі Богдана Хмельницького жили і творили відомі художники ХХ століття. Спокійний шелест листя каштанів і лип, мальовнича панорама міста, що розкинулася внизу, - все це надихало на творчість. Понад 20 років прожив тут і Олекса Новаківський, який приїхав до Львова у листопаді 1913 року. Оселився на другому поверсі будинку №2 на вулиці. що нині носить його ім’я. 14 березня 1972 року в 100 річницю від дня народження живописця відкрився художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Мати уяву, що зберігається в цьому музеї ви зможете з допомогою путівника по музею.

Після переїзду до Львова Олекса Новаківський набрав групу учнів, які створили так звану "Малярську школу Новаківського". В цій школі навчалося багато обдарованої молоді, якою митець охоче керував в творчих пошуках. Через малярську школу Новаківського пройшло близько 60 учнів, серед яких Г.Смольський, С.Гебус-Баранецька, В.Іванюх та інші. Своїм вихованцям він часто говорив:"Не дешевий ефект світла і кольору, а природа має бути джерелом справжніх вартостей". Новаківський закликав молодь не дуже захоплюватися різними модерністськими течіями, а глибоко вивчати багатющу скарбницю народної культури і на цій основі творити нове й рідне мистецтво. Його слова актуальні і досі. В їх підтвердження пропонуємо переглянути ілюстрації робіт художника, які знайдете на нашій виставці.

Сім струн серця

25 лютого - день народження Лесі Українки.


Кожного року в цей день волиняни вшановують свою славетну землячку. І хоча цього року не ювілейна дата, але так само будуть покладені квіти до пам’ятника Лесі Українки в центрі Луцька, прозвучить її поезія. В нашому відділі організовано постійно діючу виставку "Сім струн серця", яка розкриває значення музики в житті поетеси.

В історії світової літератури можна знайти чимало прикладів, коли музика була для письменника могутнім і дійовим імпульсом творчості. Леся Українка, безумовно, - одна з найпримітніших постатей в цьому списку.
"Твої кохані струни голоснії
 Будили зграї красних мрій моїх..."
- так характезує вплив музики на свою поезію Леся в юнацькому вірші "До мого фортепіано". І в зрілому віці вона не могла слухати музику байдуже, без хвилювання, любили співати українські народні пісні, охоче фантазувала за фортепіано.
Книга Л.Яросевича "Леся Українка і музика. - К.: Муз. Україна, 1978. - 124 с." познайомить читача з музичними сторінками життя поетеси,  розповість про музичні твори, які вона знала, слухала, любила, а також сама виконувала.
В 2006 році у Луцьку було видано факсимільні видання рукописів Лесі Українки: "Колодяженські пісні з рукописного зошиту в записах Лесі Українки та Ольги Косач" та "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядив Климент Квітка".
В цих зошитах знаходяться унікальні записи українських народних пісень. Вони є цінними першоджерельними матеріалами для історії українського фольклору.
Співуча муза великої української поетеси не раз надихала творців музики. У різний час до поезій і драм Лесі Українки зверталися композитори - Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Яків Степовий та інші. Їхні традиції продовжують сучасні композитори. На нашій виставці представлено значний нотний матеріал - романси на вірші Лесі Українки, багато з яких увійшли до списку найкращих українських класичних романсів:"Стояла я і слухала весну", " Хотіла б я піснею стати", " "Дивлюся я на яснії зорі", "Горить моє серце".
У своїх "Мелодіях" Леся Українка написала:
"Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну"
Ця мрія здійснилася. Стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки. Воно втілюється у звуки музичних творів, надиханих її співучою музою.

Чудо - блог

Акція "Чудо - блог" надійшла до нас! Ми вдячні колегам з Тернопільської обласної бібліотеки для дітей, зокрема блогу відділу мистецтва "Багатобарвний світ мистецтва", що вони відзначили наш блог.
Тепер за правилами ми повинні продовжити естафету нагороджень.
Тобто:
- треба подякувати тому, хто нагородив Вас званням "Чудо-блог" та розмістити активне посилання на його блог;
- розмістити на своєму блозі зображення нагороди;
- передати естафету іншим цікавим блогам;
- написати сім фактів про себе;
- повідомити про нагороду в коментарях
Тож ми продовжуємо цю акцію, і хочемо розпочати свій список достойних цієї нагороди блогів.
VitArt
згодом продовжимо
І про себе:
1. В усьому шукаю позитив;
2. Відчуваю себе років на 20 молодшою за віком;
3. Не перестаю мріяти;
4. Ще й досі іноді літаю у вісні;
5. Подобається спілкуватися з розумними людьми;
6. Відношуся до людей так, як хотіла, щоб вони відносилися до мене;
7. Полюбляю шоколад:)))

У полоні музики

220 років від дня народження італійського композитора Джоаккіно Россіні

Книжкова виставка

Палкий шанувальник Россіні відомий письменник Стендаль свою передмову до книги «Життя Россіні» почав словами: «Наполеон помер, але є ще людина, про яку зараз говорять скрізь: в Москві та Неаполі, в Лондоні та Відні, в Парижі та Калькутті. Слава цієї людини розповсюдилась усюди, куди проникла цивілізація, а йому ще немає й тридцяти двох років». В кінці передмови Стендаль наголошував, що важко написати історію людини, яка ще жива.
Минуло 220 років від дня народження Джоакінно Россіні. І для нас цікаві саме спостереження сучасника композитора на фоні музичного життя Італії і Франції.

Стендаль писав, що йому дуже б хотілося, щоб великому композитору прийшла думка написати свої мемуари. І хоча Россіні прожив досить довге життя (він помер у 76 років), мемуарів, яких таких, він не написав. Залишилися лише листи і спогади. Деякі з них вміщенні в книзі «Джоакинно Россини. Избранные письма. Высказывания. Воспоминания. – Л.: Музыка, 1968. – 232 с. »

Крім книг, на виставці розміщені музичні записи опер Россіні «Шлюбний вексель» та «Севільський цирульник» та клавіри до них.
Саме Россіні проклав ті шляхи, по яким почалася триумфальна хода італійської опери в ХІХ столітті. І саме він прославив музику своєї батьківщини на всю Європу. Згадаємо, як писав про Россіні в "Онегіні" Пушкін:
"Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень - Орфей."

У вирі творчих шукань

125 років від дня народження українського режисера, актора Леся Курбаса

Книжкова виставка





125 річний ювілей Леся Курбаса, якій відмічається 25 лютого 2012 року, є приводом ще раз звернутися до актуальних роздумів про спадок митця. І в цьому допоможуть книги, які представлені на книжковій виставці.

Ім’я Леся Курбаса опинилося під забороною на Україні починаючи від 1934 року. Якщо й були будь-які згадки про нього і про його театральну діяльність, то тільки гострокритичні, з приписуванням йому цілої низки ухилів, аж до «українського буржуазного націоналізму» в театрі. Лесь Курбас, його режисерська, театральна, організаторська діяльність залишалася для цілого покоління українців невідомою, або дуже маловідомою. На щастя, троє акторів «Березоля» - Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська і Наталія Пилипенко опинилися після Другої світової війни в еміграції. І саме завдячуючи їм, ім’я Леся Курбаса повернено українському театрові й українській культурі. Саме Українським Видавництвом «Смолоскип» в Балтимор-Торонто у 1989 році видано збірник «Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, - документи». В ньому зібрано всі основні статті й листи Курбаса, що були опубліковані в Україні в 1917-1932 роках, і всі важливіші статті про його театральну діяльність, про «Молодий театр», «Кийдрамте» і «Березіль». Обсяг збірника складає 1026 сторінок(!) Як на мене, то я не пригадую іншу книгу такого об’єму.

Роком раніше на Україні також вийшла книга «Лесь Курбас: Із творчої спадщини. – К.: Дніпро. 1988. – 518с.». Ця збірка мала своїм завданням ознайомити читачів з кращими серед тих, що збереглися, матеріалами Курбасової теоретичної та педагогічної діяльності. Серед них – цикл лекцій, що його прочитав Курбас для членів режисерської лабораторії та режштабу «Березоля» протягом лютого 1924 – квітня 1926 рр.

Щойно у бібліотеку надійшов 2-й номер популярного літературно-художнього журналу "Дніпро", на сторінках якого вміщена стаття Надії Соколенко "Лесь Курбас. Знаний і забутий". В цій статті вміщена інформація про те, що Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбса у квітні планує провести конференцію, вшановуючи 125-літній ювілей. Участь у ній збираються взяти курбасознавці з усього світу - канадійка Ірена Макарик, американки Вірляна Ткач і Мейліх Фаулер, французька вчена Беатріс Пікон-Вален та інші. І закінчує свою статтю автор словами: "Та все ж,здається, по-справжньому Леся Курбаса знають тільки одиниці, і мало в кого є бажання насправді заглибитися в його творчість, а ще більше - популяризувати його ім’я. А поки цього не буде зроблено, Лесь Курбас так і лишатиметься напівзабутим ім’ям у скарбниці української культури."
Ми пропонуємо шанс наздогнати час, втрачений за 50 років замовчення ім’я Леся Курбаса. Шлях до Леся Курбаса потрібно розпочати і, можливо, це й спонукає до несподіваних версій присутності митця в нинішніх естетичних художніх та наукових реаліях.

Співець українського села

150 років від дня народження
українського художника
Миколи Пимоненка

Книжкова виставка

Життя українського села, радощі і печалі пересіченого українця - основна тема творчості Миколи Пимоненка, 150-річчя якого відзначається 25 лютого 2012 року. Для Пимоненка, як і більшості передвижників, селянська тема була синонімом національної самобутності мистецтва. Однак він відійшов від соціальної проблематики і створив ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом.На своїх картинах художник з етнографічною точністю відображав українські народні звичаї.

На початку ХХ століття Микола Пимоненко брав участь у міжнародних художніх виставках у Парижі, Берліні, Мюнхені, Лондоні. Зберіглася фотографія художника в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно "Гопак" із зображенням танцюючої дівчини. Такою веселою, темпераментною "увірвалася" українська селянка у світ рафінованого паризького життя. Адже саме цю картину у 1909 році придбав Лувр.

Запрошуємо переглянути книжкову виставку, на якій розміщені книги про художника, ілюстрації його картин. І ви відчуєте той настрій святковості, який панує на полотнах Пимоненка.

Мозаїка почуттів

Кожна зустріч – свято. Так як ми зустрічаємося на відкритті першої в цьому році виставки, хочемо привітати з Новорічними святами і Різдвом Христовим! Побажати здоров’я, оптимізму, легкого і радісного життя. Адже психологи вже давно пояснили, як важливо всім бачити світ світлим, помічати приємне, частіше посміхатись!
То ж зараз маємо унікальну можливість відволіктися від буденних справ і насолодитися прекрасним.
А героїня нашої сьогоднішньої експозиції – фотографія.
Про фотографію можна говорити по – казковому, тому що серед інших мистецтв їй дісталась роль Попелюшки. Протягом усього свого життя вона наполегливо трудилась: показувала людям події, які відбувалися далеко від них, зберігала, утримувала на плівці обличчя тих, кого невпинний плин часу відносив у небуття. Народження фотографії датується 1839 роком, коли французький художник Дагер зберіг образ на посрібненій пластині. Винайдений дагеротип був названий сучасниками «дзеркалом з пам’яттю». Назву «фотографія» було обрано як найбільш милозвучну з декількох варіантів у Французькій академії. Фотографія – (грец. фото – світло, графія – пишу, малюю).
Понад 170 років – вік, без сумніву, солідний, але в порівнянні з більш ніж двохтисячолітньою історією театру чи живопису, він зовсім невеликий.
Фотографія – це мистецтво і наука. Як мистецтво, вона відтворює особисте сприйняття, а як наука – це використання сучасних технологій. Її сміливо можна поставити поряд з такими видами мистецтва, як музика та живопис. Відчуття композиції у фотографа – це як у музиканта слух, він або є, або його доведеться розвинути шляхом невтомної наполегливої роботи.
Вміння фотографувати – це в першу чергу творчість, а вже після цього копітка повсякденна робота, без якої ніколи не можна створити справжні шедеври.
Сьогодні ми презентуємо виставку фотографій дизайнера Олександра Баканова – молодого сучасного фотографа, який володіє виразним і свіжим авторським стилем. Окрім того в його роботах відчувається надзвичайна легкість, доступність, певна простота сприйняття, дохідливість до глядача. Фотографії Олександра Баканова не обтяжені авторським снобізмом, і це придає їм максимальний позитив. Після перегляду не залишаєшся порожнім від нерозуміння авторського задуму, а наповнений бажанням жити і творити. Що ще може бути важливішим в мистецтві, як не цей творчий початок.
Це його друга персональна фотовиставка. Перша, дебютна, відбулася в грудні минулого року в його рідному Рожищі, що цілком закономірно – адже Олександр там народився, точніше в селі Єлизаветин Рожищенського району.
Школярем Олександр займався в Зразковій студії декоративно-прикладного мистецтва при Будинку дитячої творчості у м. Рожище, яку більше 25 років очолював його батько – художник, різьбяр по дереву Олександр Андрійович Баканов, (На одній з фотографій – робота Олександра Андрійовича).
Зі школи брав участь у багатьох мистецьких конкурсах. Виставляв свої графічні роботи – виконані олівцем. Його роботи перемагали як у всеукраїнських, так і міжнародних конкурсах: так, у Канаді він отримав почесне друге місце.
Випускник КДІДПМіД ім. М.Бойчука (2010) /Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Навчався на факультеті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну. Кафедра: Художні вироби з дерева, металу та кераміки.
Зараз Олександр працює в Києві, займається веб-дизайном, рекламою. А фото – його захоплення. Його фотороботи можна переглянути на персональному сайті http://bakanov.com.ua
Підготувала Зоя Алексійчук

Романтична експресія

100 років від дня народження італійського художника Ренато Гуттузо
     Книжкова виставка

Не багато знайдеться серед сучасної молоді тих, для кого відоме ім’я італійського художника Ренато Гуттузо. Хоча свого часу його рахували одним з найбільш визначних художників не тільки Західної Європи, але й в світі. Отож, книжкова виставка організована до 100-річчя від дня народження Ренато Гуттузо, можливо, для когось вперше відкриє цього художника.

Розпочате своє знайомство ми пропонуємо з книги "Ренатто Гуттузо" (автори Барская А. і Русаков Ю.), яка вийшла у 1965 році. В альбомі розміщені фотографії картин, які упорядникам люб’язно надіслав сам художник. Сподіваємося, що вам стануть зрозумілі слова відомого поета Пабло Неруда. який  говорив колись Гуттузо: "Ти даєш землю, хліб своїм живописом". На що Гуттузо відповів: "Якщо б я міг вибрати для себе історичну епоху і професію, я вибрав б теперешній час й професію художника". Художник залишився вірний  своєму покликанню до останіх років життя.

Зимовий настрій

Сьогодні в Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбулося відкриття виставки живопису Іванни Дацюк "Зимовий настрій". За цей рік це вже третя виставка художниці, але якщо попередні були спільні Іванни і Ксенії Дацюк і Олени Звягенцової, то ця виставка - персональна Іванни.

Ще одна відміність виставки - її розміщіння. Картини розміщенні на третьому поверсі бібліотеки . Активний простір, освітлення приміщення - все це дозволяє
глядачам спостерігати як усю експозицію в цілому, так і кожну окрему картину. Виставка буде відкрита до 29 лютого 2012 року. Запрошуємо всіх мешканців міста скористатися можливістю переглянути виставку молодої художниці і отримати позитивні емоції.

Хай пісні летять за обрій

Таку назву мав літературно-мистецький вечір, присвячений 70-річчю від дня народження композитора Ігоря Поклада і проведений напередодні цієї дати. А назву виставки нотних видань композитора "Пісня не загубиться" дала перша пісня, написана у співавторстві з Борисом Олійником, що стала пророчою: жодна пісня Поклада не загубилася, не заблукала. Його пісня співають Ніні Матвієнко і Василь Зінкевич, Софія Ротару і Йосип Кобзон та багато інших відомих виконавців. Музика Поклада вирізняється від інших пісенних композицій глибокою драматичністю, щирістю. Ноти його пісень відгукуються в наших серцях радістю і болем, хвилюванням та співчуттям. І якщо пісні композитора знають і люблять, то про його творчість немає жодної книги.
Тому студенти Луцького педагогічного коледжу та Волинського державного училища культури і мистецтва ім. Стравинського з цікавістю слухали ті відомості про життя і творчість композитора, які підготували працівники відділу літератури з питань мистецтва.Присутні довідалися, що крім пісень і музики до театральних постановок, Ігор Дмитрович писав музику до кіно та мультфільмів. Вони мали можливість переглянути першу частину повнометражного мульфільму "Енеїда".

На вечорі виступила заслужена артистка України Лариса Зеленова, яка грала одну з головних ролей в мюзиклі "Конотопська відьма", музику до якої написав Поклад. Артистка познайомилася з композитором, якій був присутній на прем’єрі вистави. І це була не єдина зустріч. Адже композитор приїджав до Луцька на прем’єру іншої своєї вистави - "Жінка біля трону".

Пісні Ігоря Поклада виконали студенти Луцького педагогічного коледжу: Оксана Калькова, Андрій Гранат, Юлія Басалик. Акомпаніатори: Богдана Андрущак і Лілія Левчук.











При підготовці сценарію вечора, використовувалася інформація з офіційного сайту Ігоря Поклада http://www.poklad.com.ua/publications/16-foreword-to-songs.html