Олег Байдуков - волинський скульптор (до річниці від дня народження)

 

         Олег Олександрович Байдуков народився 22 травня 1954 року в місті Ківерці Волинської області. Його батько, Олександр Васильович Байдуков, знаний на Волині художник, співець поліського краю, який самотужки опанував прийоми професійного мистецтва. Навчався в Луцькій дитячій художній школі. Згодом, закінчивши вісім класів, він вступив до Косівського технікума народних промислів (відділ художньої обробки кольорових металів).Закінчивши училище 1977 року, молодим, натхненним, сповненим планів та ідей, Олег Байдуков повертається до Луцька. Працює скульптором у Художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. У кожному своєму творі митець демонструє блискучий вишкіл, отриманий під час навчання. Він наполегливо працює, прагнучи до реалізації індивідуальних творчих задумів, стає учасником обласних, республіканських та міжнародних виставок (Хелм, Мюнхен, Мінськ).

      Олег Байдуков - автор станкової та монументальної скульптури. Його творчий доробок невеликий, однак означений професіоналізмом, є взірцем якісного поєднання прийомів академічної школи із ідеями модерного мистецтва, що були співзвучні часу. До творів монументальної скульптури Олега Байдукова належить пам’ятник Кобзареві у селі Угринів Луцького району (архітектори: В. Приходько та В. Олійник). Ним було створено гіпсовий бюст Лесі Українки і подарований українській гімназії під Гданськом (Польща). У Любешові на стіні будинку - в минулому там знаходилась монастирська школа, де у 1753-1759 роках навчався Тадеуш Костюшко, - встановлений мідний барельєф, виконаний художником. У співпраці з архітектором Андрошем Бідзілею Олегом Байдуковим було створено пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, що встановлений на Меморіалі вічної слави у Луцьку. Його презентовано у березні 2002 року. Центральним елементом цього монументу є гранітна стела, яка окреслює хрест - символ жертовності. Біля його підніжжя - постать матері. В Устилузі було встановлено один із кращих творів Олега Байдукова - скульптурний портрет Ігоря Стравінського (1882-1971), відомого композитора-модерніста XX століття. На жаль, створений із міді, він став ласим шматком заробітку для крадіїв. Слід цього пам’ятника назавжди канув у лету.

      Олег Байдуков раптово помер 21 вересня 2009 року. Похований на цвинтарі в с. Гаразджа. А вже у 2011 році Обласний комітет з присудження іменних премій у галузі літератури, культури і мистецтва визначив претендентів на участь у другому турі. Так, Олега Байдукова (посмертно) у складі авторської групи (художника-дизайнера Степана Кузьмича, архітектора Владислава Ващука) було висунуто на премію імені Йова Кондзелевича за створення пам’ятника члену проводу ОУН-УПА Степану Мазурцю у селі Прилуцьке Ківерцівського району.

          В 2016 році сестра Олега Байдукова Світлана передала частину станкових творів із творчої спадщини художника у фонди Волинського краєзнавчого музею. Серед них - скульптурні портрети друзів і знайомих мистця (художників Юрія Германа, Анатолія Кучерука, ін.), а також - барельєфи, ескізи монументів та пам’ятників. З-поміж них вирізняється ескіз втраченого скульптурного портрету Ігоря Стравінського. Він демонструє блискуче вміння художника передати не лише портретну схожість, а й найтонші порухи душі великого композитора. Уже два роки поспіль цей твір Олега Байдукова є візуальним акцентом концертів, які відбуваються у Художньому музеї в рамках щорічного Музичного фестивалю «Стравінський і Україна».

 "Моя вишиванка - душа України" (до Дня вишиванки)

    

                 Здавна українська вишивка дивувала своєю неповторністю та слугувала найкращою окрасою і святкового, і повсякденного одягу. У наші ж дні виготовлення вишиванок власноруч перетворилося на популярне хобі для людей різного віку, а вишиті сорочки стали апогеєм моди. На їхню красу звернули увагу навіть зарубіжні кутюр’є, а що вже й казати про українських майстринь…

          Споконвіку українці шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає від усього злого. Вважається, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними, справжніми українцями.

           Останнім часом дедалі частіше проводяться заходи, що повертають нас до витоків нашої національної культури. Що це — мода? Ні. Беручи участь у таких святах, ми всі — і молоді, й старі — долучаємося до нового (а можливо, колись втраченого) ідеалу. І цим ідеалом є Незалежна Україна, країна, в якій ми сьогодні живемо, земля наших пращурів. А вони нам залишили велику спадщину — українську культуру.

           Сьогодні в Україні є День вишиванки. Його традиційно святкують у третій четвер травня. Цей день не передбачає особливої помпезності, хоча має надзвичайно глибокий контекст. Вперше День вишиванки відзначали 2006-го. Того року у вишиванки вдяглися студенти та викладачі Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Тепер це свято поширене у 60 країнах світу.

         Мета нашої виставки ознайомити відвідувачів з традиціями рідного краю; розширити уявлення про вишиванку, як вид мистецтва, про її значення у житті українців; виховувати любов до національних традицій, до краси і гармонії навколишнього світу; почуття національної гордості; сприяти розвитку естетичного смаку та творчого мислення.

           Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. і як би не складалися обставини життя, яким би не було становище в Україні та у світі, яка пора року не була би за вікнами наших осель, нас поважатимуть доти, доки ми поважатимемо самих себе, доки ми пам'ятатимемо про своє коріння і шануватимемо наші традиції!

 У нашому відділі ви можете ознайомитися з книжками по цій темі:

Гавур Л. Чарівні візерунки. Частина ІІІ / Л. Гавур.  – Львів : Апріорі,  2011. –  92 с. : іл.

Калиняк Л. В. Українська вишивка. Сучасне трактування: альбом  / Л. В.  Калиняк. ­– Львів : НВФ «Українські технології», 2004. – 116 с.

Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки  / Т. Кара-Васильєва. –  Київ : Мистецтво, 2008. – 464 с. : іл.

Кара- Васильєва  Т. Українська вишивка  / Т. Кара-Васильєва, А. Чорноморець.  – Київ : «Либідь» , 2005. –158 с.

Ксенія  Колотило:  альбом  / авт.-упоряд. Д. І. Богданова.  –  Київ : Мистецтво, 1992. – 160 с. : іл.

Свйонтек  І. Гуцульські вишивки Карпат. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту. Альбом 5. Книга 1– Космацькі вишивки Косівщини  / І. Свйонтек. – Львів : Апріорі,  2014.  – 232 с. : іл.; табл.; фото

Українські народні узори. Зібрала Ольга Косач-Кривинюк. Випуск ІІ зі змінами й доповненями  / вст. ст. Н. Сташенко ; упор. В. Комзюк, Н. Пушкар. – Ковель : ТОВ «Ковельська міська друкарня», 2009.  – 29 с. : іл.

Чумарна М. На полотні вічності . Таємниці вишивки і вишивання  / М. Чумарна.  – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан,  2021. – 144 с.

Чумарна  М. І. Вишивання долі  / М. І. Чумарна. – Львів : Апріорі, 2015. – 88 с. : іл.