18 травня - Міжнародний день музеїв
Книжкова виставка
Людина за своєю природою схильна до збирання. Навіть ті з нас, хто ніколи нічого не колекціонував, ретельно і з любов’ю зберігають щось із минулого: альбом фотографій з дитинства, вітальні листівки від друзів. Предмети матеріального світу стають нам заставою пам’яті про події та дні, яким призначено минуть й канути в глибинах часу. Сховищами колективної пам’яті є музеї. Існують вони не тільки для того, щоб ми могли урізноманітнити своє дозвілля у вихідний день. У музеях ведеться кропітка наукова й дослідницька робота. Мистецтвознавці, художники-реставратори змушують "заговорити" мовчазні експонати, у кожного з яких своя історія. Яких тільки не буває музеїв! Археологічні, історичні, художні, будинки-музеї, музеї їжі, вина, медицини, книг, рослин, музичних інструментів. На початку ХХІ ст. у світі налічується близько 40 тис. музеїв. В Україні нараховується 422 музейні установи, де зберігається понад 11 млн. пам’яток історії, культури та мистецтва. Історія людства - одна, але вивчати її можна по-різному. Можна - за війнами й великими баталіями. Можна - за іменами правителів, політичними подіями. А можна - за тим, як людина у різні часи уявляла собі прекрасне, як утілювала своє бачення світу у видимих образах, із чого раділа, над чим сміялася, що її засмучивало. Одразу й не розповісти про все, що є прекрасного й дивного у найкращих музеях світу. Навіть один музей не можливо оглянути за день. Люди, які розуміють і шанують мистецтво, іноді знову і знову приходять подивитися на одну-єдину картину. Тому ми вирішили просто запропонувати вам книги про музеї і їх колекції. Це здалося нам найбільш важливим і цікавим, що сподобається і запам'ятається. Про смаки не сперечаються, а може статися так: ви відвідаєте вже знайомі завдяки цим книгам музеї й оберете для себе нові улюблені твори, й інші історії заволодіють вашою увагою.
200 років від дня народження французького художника Теодора Руссо Книжкова виставка
Жан-Жак Руссо, Анрі Руссо, Теодор Руссо - письменник і художники. Кожен з них свого часу уславив своє ім’я. Якщо мова йде про автора книг "Еміль", "Сповідь",філософа, письменника Руссо, то ми розуміємо, хто мається на увазі. Проте, якщо мова заходить про художника Руссо, то іноді виникає плутанина, хоча обидва Руссо працювали у зовсім різних напрямках живопису.
Творчість Анрі Руссо - це наївні фантастичні пейзажи. У Теодора Руссо - пейзажи реалістичні. Він вважається одним із засновників так званої Барбізонської школи живопису. Саме у 1847 році відбулося переселення Руссо в маленьке містечко Барбізон,яке було викликане особистим потрясінням ( не відбувся шлюб Руссо з племінницею Жорж Санд - Августиною, з якою він був заручений)
Місцевість Барбізон була досить мальовнича. Навкруги Руссо почали концентруватися французькі пейзажисти, які прагнули реалістично зображувати природу.Тож свою назву ця група отримала саме по містечку Барбізон, куди художники виїджали на етюди.
Основним завданням Руссо і художників-барбізонців - відтворення образу Франції, природу її - можливо було виконати саме в містах, які ніби створені для цієї мети. н
Вони незахоплювалися панорамами, ні зображенням відомих пам’яток архітектури. Зазвичай мотиви їхньої творчості - це віддалені лісові куточки або зарості берегів річок, які стали притулком диких качок.
80 років від дня народження російського режисера Андрія Тарковського Книжкова виставка
Зпочатку він хотів присвятити себе музиці, тому в його фільмах такий повільний ритм і таке мелодичне зображення природи і людей - музика завжди поруч. Він рахував свого батька найвидатнішим поетом Росії, і його особисті фільми споріднюються з цією поезією. І всеж таки в історії кінематографа Андрій Тарковський є одним з найбільш видатних режисерів кіно.
Якщо митець геніальний, то про нього найбільш правдиво і точно говорять його твори. Тож нашому сучаснику просто необхідно переглянути усі фільми Андрія Тарковського, якого часто називають філософом кінематографу. Адже в фільмах він виявляв свої ідеї, свою філософію, ставив свої проблеми і намагався їх вирішити.
В книгу "Сто великих отечественных кинофильмов" (автор Мусский И.А.) увійшли розповіді про два фільми Андрія Тарковського - "Андрей Рублев" і "Зеркало". А потрібно б було усі його фільми помістити в цій книзі! Автор таких фільмів, як "Иваново детство", "Солярис","Сталкер", "Ностальгия", "Жертвоприношение" виконав свій обов’язок по відношенню до свого покоління: допоміг знайти свою Зону, місце, де мешкає істина.
"Художественный мир Андрея Тарковского странен и загадочен, образы его фильмов обладают тем необьяснимым магическим воздействием , которое свойственно только самым выдающимся творениям культуры." Так розпочинає свої дослідження цього видатного режисера Ігор Євлампієв. Він спробував на сторінках книги "Художественная философия Андрея Тарковского" проникнути в зміст оригінального філософського світогляду режисера. Надзвичайне цікаве авторське порівняння відомих російських філософів і Тарковського. Але це мабуть книга більш наукового значення.
Уявити, яким був режисер можна більше з спогадів того кола сучасників, життєві шляхи яких перетиналися з Тарковським. Тому книга "О Тарковском". - М., 1989. - 400с. знайде ширше коло читачів, ніж попередня. Серед авторів книги - А.Вознесенський, М.Бурляєв, А.Кончаловський, Р.Биков та інші. В книзі вміщего цікаві фотографії, які раніше ще не друкувалися. Ця книга розпочинається віршем Юнни Мориц "Памяти Андрея Тарковского". Я ж хочу закінчити цю публікацію рядками з цього вірша:
"Ностальгия по умершим от ностальгии,
по тарковской свече, возжигаемой столько,
сколько раз угасаема..."
280 років від дня народження австрійського композитора
Йозефа Гайдна
Книжкова виставка
Прийшла весна. І вже трапляються погожі весняні дні, коли пейзаж пронизує сонце і природа стає схожою на прекрасну мить, що зупинилася. Але придивившись й прислухавшись, помічаєш, що все рухається і розвивається навкруги. Душу пронизує щось хвилююче і очікуєш надзвичайного. Повітря прозоре, життєдайна бадьорість володіє думками і почуттями. Такі дні ранньої весни властиві музики Йозефа Гайдна. І навряд чи можна знайти іншого композитора, який так нерозривно й природно поєднував жвавість емоцій з їх повною ясністю, невибагливість з високою культурою.
Йозеф Гайдн – один з найвизначніших і найбільш відомих композиторів ХVIII століття. Він починав у Відні – «музичному серці» Європи – церковним півчим в хорі; потім опинився на вулиці без грошей і житла; його кохана швидко перетворилася в сварливу дружину; йому довилося укласти майже довічний контракт, який прирік його на роль придворного музиканта – ось фон, на якому створювалися славетні симфонії і месси Гайдна.
Книжкова виставка дозволить вам оцінити творчу спадщину Гайдна. Можливо, книги про композитора змусять вас полюбити його. Якщо це трапиться – послухайте його симфонії, квартети і пісні – і ви полюбити музику Йозефа Гайдна!
Одною з перших російських монографій досить великого об’єму (понад 300 сторінок) про Гайдна належить Юлію Кремльову і вийшла вона в 1972 році. В ній на фоні епохи змальовано весь шлях розвитку творчої діяльності цього визначного австрійського композитора. Додатки містять хронограф, бібліографію і покажчик імен.
В книзі Нейла Баттерворта «Гайдн», яка вперше перекладена з англійської мови, біографія композитора представлена в спогадах його сучасників, його листів і щоденників. Це надає розповіді особливий колорит і аромат достовірності, а також сучасні дослідження й документи. Книга багато ілюстрована, головним чином картинами і гравюрами ХVIII-ХІХ століть.
Минуло понад 200 років від дня смерті композитора. Століття завжди накладають відбиток часу на найбільш визначні твори мистецтва, але й час прихильний до найвидатнішого. І якщо багато в творчості Йозефа Гайдна належить історії, то найкраще, найцінніше в ньому здатне радувати, зворушувати, захоплювати й нині.
27 березня - Міжнародний день театру
Зустріч з Народною артисткою України Людмилою Приходько
Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день театру. Цей день не тільки професійне свято майстрів сцени, але й мільйонів вдячних глядачів.
Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня з 1962 року. Установлено це рішення було у Відні на IХ конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ), який створений під егідою ЮНЕСКО. Отож, в цьому році ми відзначатимемо ювілейне, 50-те свято.
Театр (з грець. – місце видовища) завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення.
Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. Здавна театр являється основою культурного життя української нації.
Дякуючи Костянтину Сергійовичу Станіславському, знаємо, що театр починається «з вішалки». Проте великий засновник «системи» добре розумів, що справжній театр виникає лише під керівництвом творчої особистості. А з чого починається вистава? Звісно, з режисера. Саме ця творча особистість обирає драматургічний матеріал – п’єсу, визначає ідею свого творчого задуму. Від режисера, який повинен мати особливе образне мислення, просторове чуття, нестандартний погляд на мистецтво, повною мірою залежить, якою вийде вистава. Але жодна театральна дія не відбувається без акторської гри (носій театральної дії). Саме у творчості актора втілена сутність театру, здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо. Актор – душа театру, його Бог, його кумир. Він зачаровує зал, заставляє його сміятися і плакати. Він полонить глядача. Аплодисменти, квіти, слава – все йому. В театрі все в артисті і все через артиста. На нього працюють режисер, декорації, світло, звук, реквізит; його одягають, гримують, він виходить на сцену при світлі прожекторів і … творить.
Напередодні цього свята користувачам бібліотеки випав унікальний шанс почути з вуст актриси про те, як народжуються ролі, про найбільш цікаві моменти акторського життя, співпраці з акторами, режисерами, про витоки творчості й секрети блискучої мистецької самореалізації. Відділом літератури з питань мистецтва організована ексклюзивна зустріч із зірковою гостею: народною артисткою України, провідною актрисою Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, Кавалером Ордена княгині Ольги III ступеня, лауреатом літературно-мистецької премії імені Лесі Українки, головою первинної організації Національної спілки театральних діячів України, членом ради Спілки жінок України – Людмилою Іванівною Приходько.
Людмила Іванівна Приходько народилася в перший повоєнний рік на Черкащині у місті Каневі, тож дитинство і юність минули на благословенній Тарасовій землі, в сім’ї редактора районної газети «Дніпрова зірка» і вчительки.
Закінчила із золотою медаллю місцеву школу, вступила до Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Як володарка диплома із відзнакою з 5-ти запрошень-пропозицій вибрала Полтавський театр ім. Гоголя. Одружившись із режисером Миколою Стефураком, поїхала за ним у Тернопіль, а в грудні 1976 року на Волинь, де на сцені театру ім. Тараса Шевченка створила понад 150 неповторних драматичних образів української і світової класики.
Саме на Волині отримала звання заслуженої артистки України (1988р.) і через 5 років – народної артистки України .
Людмила Приходько як майстер художнього слова, лауреат конкурсу читців створила низку програм, зокрема : «Кобзарева слава», «Лесина пісня», «Жіноча доля в українській поезії». Неодноразово представляла мистецтво Волині на головній сцені держави у палаці «Україна». Творчі вечори актриси з великим успіхом відбувалися у містах Луцьк, Львів, Київ, Канів.
У Канівській середній школі імені Івана Франка, яку закінчила Людмила Приходько, у 1995 р. заснована стипендія її імені для відмінників з гуманітарних предметів. ЇЇ ім’я ввійшло у вісім енциклопедій.
На вечорі усі присутні мали змогу почути відповіді на питання ведучої, головного бібліотекаря відділу мистецтв Зої Алексійчук про те, що вплинуло на вибір Людмили Іванівни стати акторкою і почути про її студентські роки в театральному інституті, про ті відчуття,які переповнюють, коли актор виходить на сцену. У Людмили Приходько був і кінематографічний досвід. Тож гості зустрічі мали можливість переглянути уривки з фільму "Прощавайте, фараони", в якому вона зіграла одну з ролей. А ще звучали улюбленні вірші Ліни Костенко, Лесі Українки у виконані актриси.
На вечорі були присутні ще двоє Народних артистів України - Зоя Комарук і Товій Рівець. В їх виконанні прозвучали музичні подарунки Людмилі Приходько.
Закінчилася ця зустріч квітами. Їх принесли для Людмили Іванівни її друзі, шанувальники.
Вечір підготувала і провела головний бібліотекар відділу літератури з питань мистецтва Зоя Алексійчук
170 років від дня народження українського композитора
М.В.Лисенка
Книжкова виставка
В історії України постать Миколи Лисенка залишається унікальним прикладом поєднання в одній особі видатного музиканта, непересічного культурного і громадського діяча, незалежної, інтелігентної і чесної людини. Його вплив на розвиток українського музичного мистецтва – величезний. Як зазначав академік Національної академії наук України Іван Дзюба «…Микола Лисенко одразу увійшов в українську культуру як свідомий творець національної музики – національної в тодішньому європейському розумінні. В нього існує чітка програма творення національної музики і необхідний для цього професіоналізм, здобутий в Європі і Росії. Без сумніву, він свідомо ставив собі завдання: здійснити в музиці те, що Шевченко здійснив у поезії…»
Перші спогади про Миколу Віталійовича Лисенка були написані найближчим його другом і родичем – видатним українським письменником і театральним діячем М.Старицьким ще у 1903 році з нагоди 35-річчя творчої діяльності композитора. Знаючи його ще з підліткового віку, М.Старицький створив таку канву, по якій гаптували біографію композитора автори всіх наступних популярних нарисів і наукових досліджень.
В 2003 році вийшов 2-х томний збірник «Микола Лисенко у спогадах сучасників», до якого увійшли маловідомі досі широкому загалові українських читачів спомини про композитора. Усі спогади публікуються мовою оригіналу. Як зазначили упорядники цього видання: «назрів час дати сучасному читачеві максимально повне видання спогадів про М.Лисенка».
Суттєво доповнює попереднє видання книга «Микола Лисенко. Повернення першоджерел», яка уперше подає музикознавчу Лисенкіану видатного українського вченого Дмитра Ревуцького. Вона представлена статтями, надрукованими у повному обсязі за хронологією їх написання. Останні рядки, написані Д.Ревуцьким про М.Лисенка, залишилися лише на шпальтах газети «Українське слово». В них учений розповідає про тяжкий шлях лисенкознавства в пореволюційні роки, зокрема його доробку. Ревуцький робив усе, щоб видати повну збірку творів Лисенка – не вийшло.
20-томне «Зібрання творів» Лисенка було видане 1952 році – до 110-х роковин від дня народження композитора. В нас у відділі зберігаються ці видання і користуються попитом у читачів, адже музика Лисенка часто звучить на фестивалях і конкурсах, а нашим духовним гімном залишається хор М.Лисенка "Боже великий єдиний, нам Україну храни".
140 років від дня народження українського художника О.Х.Новаківського
Книжкова ваставка
Ім’я Олекси Новаківського ще за життя було овіяно легендами. Важко назвати серед сучасних йому художників майстра більш своєрідного, пристрастного, нещадно вимогливого до себе, який перебував в постійному пошуку. Він створив полотна, що стали класикою українського образотворчого мистецтва.
"Служив своєму народові, як міг, як умів і знав, і залишив по собі добру пам’ять". Цими щирими словами дано правдиву характеристику Олексі Новаківському його учнем Г.Смольським.
У Львові на тихих зелених вулицях, що відходять від площі Богдана Хмельницького жили і творили відомі художники ХХ століття. Спокійний шелест листя каштанів і лип, мальовнича панорама міста, що розкинулася внизу, - все це надихало на творчість. Понад 20 років прожив тут і Олекса Новаківський, який приїхав до Львова у листопаді 1913 року. Оселився на другому поверсі будинку №2 на вулиці. що нині носить його ім’я. 14 березня 1972 року в 100 річницю від дня народження живописця відкрився художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Мати уяву, що зберігається в цьому музеї ви зможете з допомогою путівника по музею.
Після переїзду до Львова Олекса Новаківський набрав групу учнів, які створили так звану "Малярську школу Новаківського". В цій школі навчалося багато обдарованої молоді, якою митець охоче керував в творчих пошуках. Через малярську школу Новаківського пройшло близько 60 учнів, серед яких Г.Смольський, С.Гебус-Баранецька, В.Іванюх та інші. Своїм вихованцям він часто говорив:"Не дешевий ефект світла і кольору, а природа має бути джерелом справжніх вартостей". Новаківський закликав молодь не дуже захоплюватися різними модерністськими течіями, а глибоко вивчати багатющу скарбницю народної культури і на цій основі творити нове й рідне мистецтво. Його слова актуальні і досі. В їх підтвердження пропонуємо переглянути ілюстрації робіт художника, які знайдете на нашій виставці.
Кожного року в цей день волиняни вшановують свою славетну землячку. І хоча цього року не ювілейна дата, але так само будуть покладені квіти до пам’ятника Лесі Українки в центрі Луцька, прозвучить її поезія. В нашому відділі організовано постійно діючу виставку "Сім струн серця", яка розкриває значення музики в житті поетеси.
В історії світової літератури можна знайти чимало прикладів, коли музика була для письменника могутнім і дійовим імпульсом творчості. Леся Українка, безумовно, - одна з найпримітніших постатей в цьому списку.
"Твої кохані струни голоснії
Будили зграї красних мрій моїх..."
- так характезує вплив музики на свою поезію Леся в юнацькому вірші "До мого фортепіано". І в зрілому віці вона не могла слухати музику байдуже, без хвилювання, любили співати українські народні пісні, охоче фантазувала за фортепіано.
Книга Л.Яросевича "Леся Українка і музика. - К.: Муз. Україна, 1978. - 124 с." познайомить читача з музичними сторінками життя поетеси, розповість про музичні твори, які вона знала, слухала, любила, а також сама виконувала.
В 2006 році у Луцьку було видано факсимільні видання рукописів Лесі Українки: "Колодяженські пісні з рукописного зошиту в записах Лесі Українки та Ольги Косач" та "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядив Климент Квітка".
В цих зошитах знаходяться унікальні записи українських народних пісень. Вони є цінними першоджерельними матеріалами для історії українського фольклору.
Співуча муза великої української поетеси не раз надихала творців музики. У різний час до поезій і драм Лесі Українки зверталися композитори - Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Яків Степовий та інші. Їхні традиції продовжують сучасні композитори. На нашій виставці представлено значний нотний матеріал - романси на вірші Лесі Українки, багато з яких увійшли до списку найкращих українських класичних романсів:"Стояла я і слухала весну", " Хотіла б я піснею стати", " "Дивлюся я на яснії зорі", "Горить моє серце".
У своїх "Мелодіях" Леся Українка написала:
"Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну"
Ця мрія здійснилася. Стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки. Воно втілюється у звуки музичних творів, надиханих її співучою музою.
Акція "Чудо - блог" надійшла до нас! Ми вдячні колегам з Тернопільської обласної бібліотеки для дітей, зокрема блогу відділу мистецтва "Багатобарвний світ мистецтва", що вони відзначили наш блог.
Тепер за правилами ми повинні продовжити естафету нагороджень.
Тобто:
- треба подякувати тому, хто нагородив Вас званням "Чудо-блог" та розмістити активне посилання на його блог;
- розмістити на своєму блозі зображення нагороди;
- передати естафету іншим цікавим блогам;
- написати сім фактів про себе;
- повідомити про нагороду в коментарях
Тож ми продовжуємо цю акцію, і хочемо розпочати свій список достойних цієї нагороди блогів. VitArt
згодом продовжимо
І про себе:
1. В усьому шукаю позитив;
2. Відчуваю себе років на 20 молодшою за віком;
3. Не перестаю мріяти;
4. Ще й досі іноді літаю у вісні;
5. Подобається спілкуватися з розумними людьми;
6. Відношуся до людей так, як хотіла, щоб вони відносилися до мене;
7. Полюбляю шоколад:)))
220 років від дня народження італійського композитора Джоаккіно Россіні
Книжкова виставка
Палкий шанувальник Россіні відомий письменник Стендаль свою передмову до книги «Життя Россіні» почав словами: «Наполеон помер, але є ще людина, про яку зараз говорять скрізь: в Москві та Неаполі, в Лондоні та Відні, в Парижі та Калькутті. Слава цієї людини розповсюдилась усюди, куди проникла цивілізація, а йому ще немає й тридцяти двох років». В кінці передмови Стендаль наголошував, що важко написати історію людини, яка ще жива.
Минуло 220 років від дня народження Джоакінно Россіні. І для нас цікаві саме спостереження сучасника композитора на фоні музичного життя Італії і Франції.
Стендаль писав, що йому дуже б хотілося, щоб великому композитору прийшла думка написати свої мемуари. І хоча Россіні прожив досить довге життя (він помер у 76 років), мемуарів, яких таких, він не написав. Залишилися лише листи і спогади. Деякі з них вміщенні в книзі «Джоакинно Россини. Избранные письма. Высказывания. Воспоминания. – Л.: Музыка, 1968. – 232 с. »
Крім книг, на виставці розміщені музичні записи опер Россіні «Шлюбний вексель» та «Севільський цирульник» та клавіри до них.
Саме Россіні проклав ті шляхи, по яким почалася триумфальна хода італійської опери в ХІХ столітті. І саме він прославив музику своєї батьківщини на всю Європу. Згадаємо, як писав про Россіні в "Онегіні" Пушкін:
"Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень - Орфей."
125 років від дня народження українського режисера, актора Леся Курбаса
Книжкова виставка
125 річний ювілей Леся Курбаса, якій відмічається 25 лютого 2012 року, є приводом ще раз звернутися до актуальних роздумів про спадок митця. І в цьому допоможуть книги, які представлені на книжковій виставці.
Ім’я Леся Курбаса опинилося під забороною на Україні починаючи від 1934 року. Якщо й були будь-які згадки про нього і про його театральну діяльність, то тільки гострокритичні, з приписуванням йому цілої низки ухилів, аж до «українського буржуазного націоналізму» в театрі. Лесь Курбас, його режисерська, театральна, організаторська діяльність залишалася для цілого покоління українців невідомою, або дуже маловідомою. На щастя, троє акторів «Березоля» - Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська і Наталія Пилипенко опинилися після Другої світової війни в еміграції. І саме завдячуючи їм, ім’я Леся Курбаса повернено українському театрові й українській культурі. Саме Українським Видавництвом «Смолоскип» в Балтимор-Торонто у 1989 році видано збірник «Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, - документи». В ньому зібрано всі основні статті й листи Курбаса, що були опубліковані в Україні в 1917-1932 роках, і всі важливіші статті про його театральну діяльність, про «Молодий театр», «Кийдрамте» і «Березіль». Обсяг збірника складає 1026 сторінок(!) Як на мене, то я не пригадую іншу книгу такого об’єму.
Роком раніше на Україні також вийшла книга «Лесь Курбас: Із творчої спадщини. – К.: Дніпро. 1988. – 518с.». Ця збірка мала своїм завданням ознайомити читачів з кращими серед тих, що збереглися, матеріалами Курбасової теоретичної та педагогічної діяльності. Серед них – цикл лекцій, що його прочитав Курбас для членів режисерської лабораторії та режштабу «Березоля» протягом лютого 1924 – квітня 1926 рр.
Щойно у бібліотеку надійшов 2-й номер популярного літературно-художнього журналу "Дніпро", на сторінках якого вміщена стаття Надії Соколенко "Лесь Курбас. Знаний і забутий". В цій статті вміщена інформація про те, що Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбса у квітні планує провести конференцію, вшановуючи 125-літній ювілей. Участь у ній збираються взяти курбасознавці з усього світу - канадійка Ірена Макарик, американки Вірляна Ткач і Мейліх Фаулер, французька вчена Беатріс Пікон-Вален та інші. І закінчує свою статтю автор словами: "Та все ж,здається, по-справжньому Леся Курбаса знають тільки одиниці, і мало в кого є бажання насправді заглибитися в його творчість, а ще більше - популяризувати його ім’я. А поки цього не буде зроблено, Лесь Курбас так і лишатиметься напівзабутим ім’ям у скарбниці української культури."
Ми пропонуємо шанс наздогнати час, втрачений за 50 років замовчення ім’я Леся Курбаса. Шлях до Леся Курбаса потрібно розпочати і, можливо, це й спонукає до несподіваних версій присутності митця в нинішніх естетичних художніх та наукових реаліях.
150 років від дня народження
українського художника
Миколи Пимоненка
Книжкова виставка
Життя українського села, радощі і печалі пересіченого українця - основна тема творчості Миколи Пимоненка, 150-річчя якого відзначається 25 лютого 2012 року. Для Пимоненка, як і більшості передвижників, селянська тема була синонімом національної самобутності мистецтва. Однак він відійшов від соціальної проблематики і створив ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом.На своїх картинах художник з етнографічною точністю відображав українські народні звичаї.
На початку ХХ століття Микола Пимоненко брав участь у міжнародних художніх виставках у Парижі, Берліні, Мюнхені, Лондоні. Зберіглася фотографія художника в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно "Гопак" із зображенням танцюючої дівчини. Такою веселою, темпераментною "увірвалася" українська селянка у світ рафінованого паризького життя. Адже саме цю картину у 1909 році придбав Лувр.
Запрошуємо переглянути книжкову виставку, на якій розміщені книги про художника, ілюстрації його картин. І ви відчуєте той настрій святковості, який панує на полотнах Пимоненка.
