Міжнародна виставка сувенірних дзвоників з приватних колекцій
У відділі мистецтв презентуалося багато виставок. Були виставки живопису, як відомих, так і юних волинських художників, виставки майстрів художньої вишивки, ниткового дизайну, фотовиставка. Виставка, яка відкрилася 11 червня відрізняється від попередніх тим, що на ній представлені роботи не конкретно якогось майстра, а зібрання колекцій сувенірних дзвоників, які ретельно збирали різні люди у різних країнах.
У 2010 році було презентовано проект "7 чудес України: замки, фортеці, палаци". А в наступному році проведено визначення переможця цієї акції шляхом експерного та інтернет-голосування, в результаті чого Луцький замок посів 1-е місце. Замок Любарта - це головна пам ятка і гордість нашого міста. Фортець такого рівня збереженності в Україні набереться лише з десяток. Міжнародна виставка сувенірних дзвіночків "Спадок віків" приурочена саме цій події.
Дзвіночки, як предмет колекціонування, можуть розказати про історію і традиціїї тієї або іншої місцевості, пам ятники архітектури, художників тощо. Деякі з них самі по собі є історією, а деякі - витвори мистецтва. Колекції, які презентуються, заслуговують на своє місце в музеях, оскільки є особливими. Ми маємо унікальну можливість побачити велику кількість архітектурних пам ятників на сувенірних дзвониках, і таким чином здійснити романтичну подорож у історичне минуле, відчути велич тих епох. Кожен дзвіночок - індивідуальнісь зі своєм звуком. характером і біографією. Принаймі, так до них ставляться колекціонери з Москви, Вороніжа, Глухова,Нетішина.
Автором ідеї та організатором виставки є голова Волинської організації Українського товариства охорони пам яток історії і культури Галина Степанівна Марчук.
Для участників виставки майстер-гончар із Луцька Микола Шавула виготовив керамічний дзвоник "Спадок віків-2012".
На виставці представлено біля 200-т дзвіночків з зображенням замків, фортець, кремлів 22-країн світу з приватних зібрань 10 колекціонерів України, Росії, Канади.
Переглянути виставку можна у відділі літератури з питань мистецтва до 30 вересня 2012 року.
130 років від дня народження українського композитора
Кирила Григоровича Стеценка
Книжкова виставка
Людина, яка обрала мистецтво шляхом служіння своєму народові, щоб лишитися у людській пам’яті, повинна успішно скласти два основних іспити: перед сучасником і перед історією. Незаперечним доказом того, що композитор Кирило Стеценко успішно склав перший іспит, є переконливий факт: палка любов сучасників до свого композитора, бережно передана нащадкам. Кирило Стеценко належить до плеяди видатних українських мистців початку ХХ століття. Композиторська і релігійна діяльність були як два рівноцінні крила, на які опирався розум і талант видатного сина України, спрямовані до вершин національного відродження віками гнобленого українського народу. Свідчення того є створення відомих усьому світові хорових шедеврів музично-релігійного звучання рідною мовою, десятки колядок і щедрівок в обробці композитора. Однією із вершин української духовної музики є авторські твори Стеценка. В них композитор органічно поєднав глибинні настрої народної музики і власну яскраву оригінальність. Духовно-музична спадщина Стеценка досить значна: «Всенощна», Три «Літургії», «Панахида», «Херувимські пісні» (6 творів), «Милість спокою» (4 твори), «Хваліть ім’я Господнє» (9 творів) та інші.
Нині, через 90 років по смерті композитора, ми повинні задуматися6 якою ціною композитор Стеценко здобув право бути для своїх сучасників, онуків і правнуків провідною зіркою у відродженні національної культури. Чому ми сьогодні знову звертаємося до Стеценка як до композитора – творця світської та релігійної музики, священика, громадського діяча? І допоможуть вам в цьому книги про композитора, які представлені на книжковій виставці, організованій у відділі мистецтва.
125 років від дня народження українського скульптора Олександра АрхипенкаКнижкова виставка
Творчість Олександра Архипенка відома в цілому світі. Він мав сотні виставок по всіх культурних центрах цивілізованого світу. Про Архипенка написано безліч монографій, статей, есе, каталогів (але переважно іноземними мовами). Його скультура стала класикою модерного мистецтва. Без сумніву він увійшов в історію мистецтва як один з провідних митців-новаторів ХХ століття.
У 1987 році в Національному музеї Львова, на виставці, приуроченої до 100-річчя від дня народження Архипенка було виставлено сім його рисунків і одну літографію. Це все, що вдалося назбирати на Україні ентузіастам творчості найбільшого українського скульптора усіх часів. Правда, у Києві, у Державному музеї українського образотворчого мистецтва, зберігається
"рококове" погруддя диригента Віллена Менгельберга. Зараз у цьому ж музеї є подароване погруддя Тараса Шевченка, автор якого Олександр Архипенко. Ось і все. Його обмаль і воно не характерне для творчості художника. "Правдивого" Архипенка можна знайти лише на Заході, у музеях Європи й Америки. Відсутність оригіналів скеровує пошуки за Архипенком до літератури, що ми й зробили, організувавши книжково-ілюстративну виставку у відділі.
Пропонуємо вам альбом "Олександр Архипенко. - К.:Мистецтво, 1989. -200 с.". Здається обсяг досить великий, але книга видана малим форматом, хоча в альбомі репродуктовані найбільш відомі твори митця. Автор, вміщеного в книгу есе, Віталій Коротич дуже влучно описує творчий геній Олександра Архипенка.
Роздумами про життя Архипенка поза межами батьківщини розмірковує письменник Богдан Певний в своїй книзі "Майстри нашого мистецтва. - К., 2005. - с. 127-140". Автор приводить цікаві факти з життя скульптора, зв’язки Архипенка з українською громадою і самою Україною,також ділеться своїми враженнями, адже йому пощастило двічі перебувати у товаристві відомого митця.
Пошуки матеріалів про Олександра Архипенка допомогли нам усвідомити його всесвітнє значення. Та найкращою характеристикою його творів є його власні слова про свою алегоричну постать "Ма": "Вона знає і відчуває безмежність і вічність, бо вона сама частина їх. Її інстикт і інтуіція безмежні. У своїй мудрості вона бачить речі, що заховані в лоні майбутнього."
18 травня - Міжнародний день музеїв
Книжкова виставка
Людина за своєю природою схильна до збирання. Навіть ті з нас, хто ніколи нічого не колекціонував, ретельно і з любов’ю зберігають щось із минулого: альбом фотографій з дитинства, вітальні листівки від друзів. Предмети матеріального світу стають нам заставою пам’яті про події та дні, яким призначено минуть й канути в глибинах часу. Сховищами колективної пам’яті є музеї. Існують вони не тільки для того, щоб ми могли урізноманітнити своє дозвілля у вихідний день. У музеях ведеться кропітка наукова й дослідницька робота. Мистецтвознавці, художники-реставратори змушують "заговорити" мовчазні експонати, у кожного з яких своя історія. Яких тільки не буває музеїв! Археологічні, історичні, художні, будинки-музеї, музеї їжі, вина, медицини, книг, рослин, музичних інструментів. На початку ХХІ ст. у світі налічується близько 40 тис. музеїв. В Україні нараховується 422 музейні установи, де зберігається понад 11 млн. пам’яток історії, культури та мистецтва. Історія людства - одна, але вивчати її можна по-різному. Можна - за війнами й великими баталіями. Можна - за іменами правителів, політичними подіями. А можна - за тим, як людина у різні часи уявляла собі прекрасне, як утілювала своє бачення світу у видимих образах, із чого раділа, над чим сміялася, що її засмучивало. Одразу й не розповісти про все, що є прекрасного й дивного у найкращих музеях світу. Навіть один музей не можливо оглянути за день. Люди, які розуміють і шанують мистецтво, іноді знову і знову приходять подивитися на одну-єдину картину. Тому ми вирішили просто запропонувати вам книги про музеї і їх колекції. Це здалося нам найбільш важливим і цікавим, що сподобається і запам'ятається. Про смаки не сперечаються, а може статися так: ви відвідаєте вже знайомі завдяки цим книгам музеї й оберете для себе нові улюблені твори, й інші історії заволодіють вашою увагою.
200 років від дня народження французького художника Теодора Руссо Книжкова виставка
Жан-Жак Руссо, Анрі Руссо, Теодор Руссо - письменник і художники. Кожен з них свого часу уславив своє ім’я. Якщо мова йде про автора книг "Еміль", "Сповідь",філософа, письменника Руссо, то ми розуміємо, хто мається на увазі. Проте, якщо мова заходить про художника Руссо, то іноді виникає плутанина, хоча обидва Руссо працювали у зовсім різних напрямках живопису.
Творчість Анрі Руссо - це наївні фантастичні пейзажи. У Теодора Руссо - пейзажи реалістичні. Він вважається одним із засновників так званої Барбізонської школи живопису. Саме у 1847 році відбулося переселення Руссо в маленьке містечко Барбізон,яке було викликане особистим потрясінням ( не відбувся шлюб Руссо з племінницею Жорж Санд - Августиною, з якою він був заручений)
Місцевість Барбізон була досить мальовнича. Навкруги Руссо почали концентруватися французькі пейзажисти, які прагнули реалістично зображувати природу.Тож свою назву ця група отримала саме по містечку Барбізон, куди художники виїджали на етюди.
Основним завданням Руссо і художників-барбізонців - відтворення образу Франції, природу її - можливо було виконати саме в містах, які ніби створені для цієї мети. н
Вони незахоплювалися панорамами, ні зображенням відомих пам’яток архітектури. Зазвичай мотиви їхньої творчості - це віддалені лісові куточки або зарості берегів річок, які стали притулком диких качок.
80 років від дня народження російського режисера Андрія Тарковського Книжкова виставка
Зпочатку він хотів присвятити себе музиці, тому в його фільмах такий повільний ритм і таке мелодичне зображення природи і людей - музика завжди поруч. Він рахував свого батька найвидатнішим поетом Росії, і його особисті фільми споріднюються з цією поезією. І всеж таки в історії кінематографа Андрій Тарковський є одним з найбільш видатних режисерів кіно.
Якщо митець геніальний, то про нього найбільш правдиво і точно говорять його твори. Тож нашому сучаснику просто необхідно переглянути усі фільми Андрія Тарковського, якого часто називають філософом кінематографу. Адже в фільмах він виявляв свої ідеї, свою філософію, ставив свої проблеми і намагався їх вирішити.
В книгу "Сто великих отечественных кинофильмов" (автор Мусский И.А.) увійшли розповіді про два фільми Андрія Тарковського - "Андрей Рублев" і "Зеркало". А потрібно б було усі його фільми помістити в цій книзі! Автор таких фільмів, як "Иваново детство", "Солярис","Сталкер", "Ностальгия", "Жертвоприношение" виконав свій обов’язок по відношенню до свого покоління: допоміг знайти свою Зону, місце, де мешкає істина.
"Художественный мир Андрея Тарковского странен и загадочен, образы его фильмов обладают тем необьяснимым магическим воздействием , которое свойственно только самым выдающимся творениям культуры." Так розпочинає свої дослідження цього видатного режисера Ігор Євлампієв. Він спробував на сторінках книги "Художественная философия Андрея Тарковского" проникнути в зміст оригінального філософського світогляду режисера. Надзвичайне цікаве авторське порівняння відомих російських філософів і Тарковського. Але це мабуть книга більш наукового значення.
Уявити, яким був режисер можна більше з спогадів того кола сучасників, життєві шляхи яких перетиналися з Тарковським. Тому книга "О Тарковском". - М., 1989. - 400с. знайде ширше коло читачів, ніж попередня. Серед авторів книги - А.Вознесенський, М.Бурляєв, А.Кончаловський, Р.Биков та інші. В книзі вміщего цікаві фотографії, які раніше ще не друкувалися. Ця книга розпочинається віршем Юнни Мориц "Памяти Андрея Тарковского". Я ж хочу закінчити цю публікацію рядками з цього вірша:
"Ностальгия по умершим от ностальгии,
по тарковской свече, возжигаемой столько,
сколько раз угасаема..."
280 років від дня народження австрійського композитора
Йозефа Гайдна
Книжкова виставка
Прийшла весна. І вже трапляються погожі весняні дні, коли пейзаж пронизує сонце і природа стає схожою на прекрасну мить, що зупинилася. Але придивившись й прислухавшись, помічаєш, що все рухається і розвивається навкруги. Душу пронизує щось хвилююче і очікуєш надзвичайного. Повітря прозоре, життєдайна бадьорість володіє думками і почуттями. Такі дні ранньої весни властиві музики Йозефа Гайдна. І навряд чи можна знайти іншого композитора, який так нерозривно й природно поєднував жвавість емоцій з їх повною ясністю, невибагливість з високою культурою.
Йозеф Гайдн – один з найвизначніших і найбільш відомих композиторів ХVIII століття. Він починав у Відні – «музичному серці» Європи – церковним півчим в хорі; потім опинився на вулиці без грошей і житла; його кохана швидко перетворилася в сварливу дружину; йому довилося укласти майже довічний контракт, який прирік його на роль придворного музиканта – ось фон, на якому створювалися славетні симфонії і месси Гайдна.
Книжкова виставка дозволить вам оцінити творчу спадщину Гайдна. Можливо, книги про композитора змусять вас полюбити його. Якщо це трапиться – послухайте його симфонії, квартети і пісні – і ви полюбити музику Йозефа Гайдна!
Одною з перших російських монографій досить великого об’єму (понад 300 сторінок) про Гайдна належить Юлію Кремльову і вийшла вона в 1972 році. В ній на фоні епохи змальовано весь шлях розвитку творчої діяльності цього визначного австрійського композитора. Додатки містять хронограф, бібліографію і покажчик імен.
В книзі Нейла Баттерворта «Гайдн», яка вперше перекладена з англійської мови, біографія композитора представлена в спогадах його сучасників, його листів і щоденників. Це надає розповіді особливий колорит і аромат достовірності, а також сучасні дослідження й документи. Книга багато ілюстрована, головним чином картинами і гравюрами ХVIII-ХІХ століть.
Минуло понад 200 років від дня смерті композитора. Століття завжди накладають відбиток часу на найбільш визначні твори мистецтва, але й час прихильний до найвидатнішого. І якщо багато в творчості Йозефа Гайдна належить історії, то найкраще, найцінніше в ньому здатне радувати, зворушувати, захоплювати й нині.
27 березня - Міжнародний день театру
Зустріч з Народною артисткою України Людмилою Приходько
Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день театру. Цей день не тільки професійне свято майстрів сцени, але й мільйонів вдячних глядачів.
Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня з 1962 року. Установлено це рішення було у Відні на IХ конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ), який створений під егідою ЮНЕСКО. Отож, в цьому році ми відзначатимемо ювілейне, 50-те свято.
Театр (з грець. – місце видовища) завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення.
Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. Здавна театр являється основою культурного життя української нації.
Дякуючи Костянтину Сергійовичу Станіславському, знаємо, що театр починається «з вішалки». Проте великий засновник «системи» добре розумів, що справжній театр виникає лише під керівництвом творчої особистості. А з чого починається вистава? Звісно, з режисера. Саме ця творча особистість обирає драматургічний матеріал – п’єсу, визначає ідею свого творчого задуму. Від режисера, який повинен мати особливе образне мислення, просторове чуття, нестандартний погляд на мистецтво, повною мірою залежить, якою вийде вистава. Але жодна театральна дія не відбувається без акторської гри (носій театральної дії). Саме у творчості актора втілена сутність театру, здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо. Актор – душа театру, його Бог, його кумир. Він зачаровує зал, заставляє його сміятися і плакати. Він полонить глядача. Аплодисменти, квіти, слава – все йому. В театрі все в артисті і все через артиста. На нього працюють режисер, декорації, світло, звук, реквізит; його одягають, гримують, він виходить на сцену при світлі прожекторів і … творить.
Напередодні цього свята користувачам бібліотеки випав унікальний шанс почути з вуст актриси про те, як народжуються ролі, про найбільш цікаві моменти акторського життя, співпраці з акторами, режисерами, про витоки творчості й секрети блискучої мистецької самореалізації. Відділом літератури з питань мистецтва організована ексклюзивна зустріч із зірковою гостею: народною артисткою України, провідною актрисою Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, Кавалером Ордена княгині Ольги III ступеня, лауреатом літературно-мистецької премії імені Лесі Українки, головою первинної організації Національної спілки театральних діячів України, членом ради Спілки жінок України – Людмилою Іванівною Приходько.
Людмила Іванівна Приходько народилася в перший повоєнний рік на Черкащині у місті Каневі, тож дитинство і юність минули на благословенній Тарасовій землі, в сім’ї редактора районної газети «Дніпрова зірка» і вчительки.
Закінчила із золотою медаллю місцеву школу, вступила до Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Як володарка диплома із відзнакою з 5-ти запрошень-пропозицій вибрала Полтавський театр ім. Гоголя. Одружившись із режисером Миколою Стефураком, поїхала за ним у Тернопіль, а в грудні 1976 року на Волинь, де на сцені театру ім. Тараса Шевченка створила понад 150 неповторних драматичних образів української і світової класики.
Саме на Волині отримала звання заслуженої артистки України (1988р.) і через 5 років – народної артистки України .
Людмила Приходько як майстер художнього слова, лауреат конкурсу читців створила низку програм, зокрема : «Кобзарева слава», «Лесина пісня», «Жіноча доля в українській поезії». Неодноразово представляла мистецтво Волині на головній сцені держави у палаці «Україна». Творчі вечори актриси з великим успіхом відбувалися у містах Луцьк, Львів, Київ, Канів.
У Канівській середній школі імені Івана Франка, яку закінчила Людмила Приходько, у 1995 р. заснована стипендія її імені для відмінників з гуманітарних предметів. ЇЇ ім’я ввійшло у вісім енциклопедій.
На вечорі усі присутні мали змогу почути відповіді на питання ведучої, головного бібліотекаря відділу мистецтв Зої Алексійчук про те, що вплинуло на вибір Людмили Іванівни стати акторкою і почути про її студентські роки в театральному інституті, про ті відчуття,які переповнюють, коли актор виходить на сцену. У Людмили Приходько був і кінематографічний досвід. Тож гості зустрічі мали можливість переглянути уривки з фільму "Прощавайте, фараони", в якому вона зіграла одну з ролей. А ще звучали улюбленні вірші Ліни Костенко, Лесі Українки у виконані актриси.
На вечорі були присутні ще двоє Народних артистів України - Зоя Комарук і Товій Рівець. В їх виконанні прозвучали музичні подарунки Людмилі Приходько.
Закінчилася ця зустріч квітами. Їх принесли для Людмили Іванівни її друзі, шанувальники.
Вечір підготувала і провела головний бібліотекар відділу літератури з питань мистецтва Зоя Алексійчук
170 років від дня народження українського композитора
М.В.Лисенка
Книжкова виставка
В історії України постать Миколи Лисенка залишається унікальним прикладом поєднання в одній особі видатного музиканта, непересічного культурного і громадського діяча, незалежної, інтелігентної і чесної людини. Його вплив на розвиток українського музичного мистецтва – величезний. Як зазначав академік Національної академії наук України Іван Дзюба «…Микола Лисенко одразу увійшов в українську культуру як свідомий творець національної музики – національної в тодішньому європейському розумінні. В нього існує чітка програма творення національної музики і необхідний для цього професіоналізм, здобутий в Європі і Росії. Без сумніву, він свідомо ставив собі завдання: здійснити в музиці те, що Шевченко здійснив у поезії…»
Перші спогади про Миколу Віталійовича Лисенка були написані найближчим його другом і родичем – видатним українським письменником і театральним діячем М.Старицьким ще у 1903 році з нагоди 35-річчя творчої діяльності композитора. Знаючи його ще з підліткового віку, М.Старицький створив таку канву, по якій гаптували біографію композитора автори всіх наступних популярних нарисів і наукових досліджень.
В 2003 році вийшов 2-х томний збірник «Микола Лисенко у спогадах сучасників», до якого увійшли маловідомі досі широкому загалові українських читачів спомини про композитора. Усі спогади публікуються мовою оригіналу. Як зазначили упорядники цього видання: «назрів час дати сучасному читачеві максимально повне видання спогадів про М.Лисенка».
Суттєво доповнює попереднє видання книга «Микола Лисенко. Повернення першоджерел», яка уперше подає музикознавчу Лисенкіану видатного українського вченого Дмитра Ревуцького. Вона представлена статтями, надрукованими у повному обсязі за хронологією їх написання. Останні рядки, написані Д.Ревуцьким про М.Лисенка, залишилися лише на шпальтах газети «Українське слово». В них учений розповідає про тяжкий шлях лисенкознавства в пореволюційні роки, зокрема його доробку. Ревуцький робив усе, щоб видати повну збірку творів Лисенка – не вийшло.
20-томне «Зібрання творів» Лисенка було видане 1952 році – до 110-х роковин від дня народження композитора. В нас у відділі зберігаються ці видання і користуються попитом у читачів, адже музика Лисенка часто звучить на фестивалях і конкурсах, а нашим духовним гімном залишається хор М.Лисенка "Боже великий єдиний, нам Україну храни".
140 років від дня народження українського художника О.Х.Новаківського
Книжкова ваставка
Ім’я Олекси Новаківського ще за життя було овіяно легендами. Важко назвати серед сучасних йому художників майстра більш своєрідного, пристрастного, нещадно вимогливого до себе, який перебував в постійному пошуку. Він створив полотна, що стали класикою українського образотворчого мистецтва.
"Служив своєму народові, як міг, як умів і знав, і залишив по собі добру пам’ять". Цими щирими словами дано правдиву характеристику Олексі Новаківському його учнем Г.Смольським.
У Львові на тихих зелених вулицях, що відходять від площі Богдана Хмельницького жили і творили відомі художники ХХ століття. Спокійний шелест листя каштанів і лип, мальовнича панорама міста, що розкинулася внизу, - все це надихало на творчість. Понад 20 років прожив тут і Олекса Новаківський, який приїхав до Львова у листопаді 1913 року. Оселився на другому поверсі будинку №2 на вулиці. що нині носить його ім’я. 14 березня 1972 року в 100 річницю від дня народження живописця відкрився художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Мати уяву, що зберігається в цьому музеї ви зможете з допомогою путівника по музею.
Після переїзду до Львова Олекса Новаківський набрав групу учнів, які створили так звану "Малярську школу Новаківського". В цій школі навчалося багато обдарованої молоді, якою митець охоче керував в творчих пошуках. Через малярську школу Новаківського пройшло близько 60 учнів, серед яких Г.Смольський, С.Гебус-Баранецька, В.Іванюх та інші. Своїм вихованцям він часто говорив:"Не дешевий ефект світла і кольору, а природа має бути джерелом справжніх вартостей". Новаківський закликав молодь не дуже захоплюватися різними модерністськими течіями, а глибоко вивчати багатющу скарбницю народної культури і на цій основі творити нове й рідне мистецтво. Його слова актуальні і досі. В їх підтвердження пропонуємо переглянути ілюстрації робіт художника, які знайдете на нашій виставці.
