Суцвіття наших талантів

30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек. В рамках святкування у відділі мистецтва було організовано виставку мистецьких робіт. Виставка "Суцвіття наших талантів" демонструє творчий доробок наших колег. Адже бібліотекарі - не тільки майстри своєї справи, а й люди з різнобічними інтересами, талантами. Серед наших колег - прекрасні майстри народної вишивки, в’язання. На дозвіллі кожен віддається своєму захопленню, обирає заняття по душі. Неважливо, яким видом рукоділля ви займаєтеся - це завжди актуально. Головне - включити фантазію і не боятися експерементувати. Рукотворні вироби - це своєрідна арт-терапія, яка гармонізує людину.

Значна частина експозиції - це стилізований народний одяг Ольги Кириченко, яка реалізувала себе у професії, займається улюбленою справою, а це завжди щастя. Відверто кажучі,  - енергія цієї жінки вражає.

Є таке поняття "золоті руки". Надія Воробей повністю відноситься до цієї категорії. Неодноразово її ткані вироби були прикрасою наших виставок.

Галина Степанюк - ветеран бібліотеки. Її кредо - радіти життю і сприймати світ таким, яким він є. Галина Павлівна радіти вміє зовсім нескладними речами: цікавому знайомству, новій книзі, гарній поезії. На виставці -  її чудові вишивки (портрет Тараса Шевченка, сорочка, рушники).
 Наталя Котельникова - представила вишукані вироби крючком. Вони унікальні за технікою і виконанням.

Наталя Тараканова знаходить час і для вишивки, і для вирощування квітів.
Галина Коцюбинська - любить спокійні, розслаблюючі заняття: читати, в’язати, вишивати. Вперше на виставці представила її вироби з бісеру та картини з сухих квітів.

Олена Нагайцева своїми ніжними руками творить довкруг себе кольорове диво.

Експозицію виставки підготувала та презентувала її головний бібліотекар відділу мистецтва Зоя Алексійчук.
Тож віримо у власні сили та сподіваємося на те, що наша праця буде достойно визнана.

Ще й нині чути спів її

140 років від дня народження української оперної співачки Соломії Крушельницької
Літературно-мистецький вечір

Цього року в Україні та й в усьому світі відзначають 140-річчя від дня народження та 60-ті роковини смерті відомої української оперної співачки – Соломії Амвросіївни Крушельницької, ім’я якої золотими літерами вписано в історію не тільки української, а й світової музичної культури.
25 вересня відбувся літературно-мистецький вечір, присвячений цій даті, якій підготувала і провела бібліотекар відділу мистецтва Олена Довгун. На вечорі прозвучали вірші про Соломію Крушельницьку у виконанні бібліотекаря Ольги Синиці. Студенти Луцького педагогічного коледжу мали можливість переглянути фрагменти фільму про Соломію Крушельницьку. А найбільш цікавою була розповідь Катерини Шаварової, яка була присутня у 1949 році на останньому концерті у Львові Соломії Крушельницької. Нагадаємо життєвий шлях славетної співачки.

Народилася Соломія Крушельницька в мальовничому краї на Тернопільщині, а саме в с. Білявинцях 23 вересня 1872 року. Великий вплив на розвиток дівчини протягом усього її життя мав батько, що був сільським священиком – Амвросій Крушельницький, та мати – Теодора Крушельницька (домогосподарка).

Батько мав неабиякий вплив на всіх своїх дітей, а їх у сім’ї було восьмеро: шість дочок та два сини. Він завжди багато читав. Серед богослужебних книг у його бібліотеці можна було найти твори Шекспіра, Гейне. Був у цьому списку також і Тарас Шевченко.

Коли у дім заходили гості чи знайомі, Амвросій Крушельницький не втрачав нагоди продемонструвати хоровий спів своїх дітей, кожен з яких був музично обдарованим. Проте, найбільше серед усіх своїм талантом вирізнялася маленька Соломія.

1891 року Соломія за ініціативою батька, на позичені ним гроші, вступила до Львівської консерваторії. Тут її учителем став знаменитий професор Валерій Висоцький. Навчання було не з легких, проте вже в 1893 році Екзаменаційна комісія видала диплом молодій співачці, в якому зазначалось наступне: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени…».

Не вдовольнившись отриманими знаннями, дівчина вирішила продовжити своє навчання в Італії, де на початку XX століття бурхливо розвивалось оперне мистецтво. ЇЇ вчителем у цій країні стала славнозвісний професор Фауста Креспі. Здавалося б усе складалось якнайкраще, проте, одного дня Фауста виявила, що в її учениці не мецо, а потужне лірико-драматичне сопрано.

Молода та ще не досвідчена Соломія не могла ніяк повірити у помилку свого львівського наставника Валерія Висоцького: саме він запевнив дівчину, що у неї мецо й відповідно до цього вибудовував схему усього її навчання. Це була катастрофа, треба було розпочинати все спочатку…

Тим не менше дівчина уже через рік одержала запрошення на провідні партії в оперні театри Італії. Далі були виступи в Росії, Польщі, Іспанії, Німеччині, Португалії, Єгипті, Пн. та Пд. Америці.

В якому місті чи в якій країні вона б не виступала (а співала вона на семи мовах світу, якими досконало володіла), всюди закінчувала свій концерт однаково – українськими народними піснями, таким чином, підкреслюючи свою приналежність до українського народу.

Після важкої втрати (смерті батька) родина Крушельницьких вирішила оселитись у Львові. Соломія придбала на одній із вулиць старого міста будинок, в якому нині знаходиться Музично-меморіальний музей ім. Соломії Крушельницької.

Живучи в Італії, примадонна купила собі віллу у місті Віареджо. Мером цього маленького курортного містечка, яке розташувалось на берегах Тірренейського моря, був Альфредо Чезаре Агусто Річоні. Він відразу закохався у галицьку русинку з великими сіро-зеленими очима. Весілля відбулося 10 липня 1910 року в Буенос-Айресі. Після смерті чоловіка у 1938 році Соломія Амвросівна вирішила поїхати відвідати рідних до Львова і через початок війни не змогла повернутися до Італії. В цій країні вона прожила 46 років.

Упродовж своєї артистичної кар’єри співачка створила близько 60-ти головних партій в операх різних композиторів: вона була Мадам Батерфляй, Аїдою, Електрою, Брунгільдою… Співати з Соломією Крушельницькою на одній сцені вважали за честь Тітто Руффо, Енріко Карузо, Федір Шаляпін.

Коли Західну Україну в 1939 році приєднали до СРСР, нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй на другому поверсі чотирикімнатну квартиру. Та на цьому державні чиновники не зупинились: така ж сама доля спіткала й італійську віллу.

У 1944 році співачка стала професором Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка. У ній вона працювала до самого останнього подиху.

5 липня 1951 року Соломії Амвросівній було присвоєно високе звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а вже 16 листопада 1952 року її не стало. Похована видатна донька українського народу на Личаківському цвинтарі у Львові.

Сімейні реліквії Катерини Шаварової

                                                                                  Виставка мистецьких робіт

Напередодні Дня незалежності України відбулася зустріч з неординарною особистістю, давнім другом бібліотеки, почесною союзянкою, просвітянкою, людиною, яка стояла біля витоків нашої незалежності, вчителькою української мови і літератури з багатолітнім стажем, талановитою майстринею – Катериною Іванівною Шаваровою. Ця подія була пов’язана з відкритям мистецьких робіт як самої гості, так і її родини. Можливо вперше сімейні реліквії Катерини Іванівни, які довго лежали в скрині і про які так тепло написала в своєму вірші її дочка, Галина Рожанська,вперше побачить широке коло глядачів. Більшість з цих речей зроблені талановитими руками нашої гості.

Народилася Катерина Іванівна в селі Стоянів Радехівського району на межі Львівської і Волинської областей в дружній і релігійній селянській родині, де завжди панували любов і злагода, де вміли трудитися, а ще понад усе любили українське слово. Батько цікавився наукою, політикою, передплачував газети, журнали. Змалечку Катерина Іванівна слухала поезію Тараса Шевченка, не раз плакала над долею Катерини, наймички. Дитинство її пройшло в нелегкі роки, прийшлось пережити важкі часи другої світової війни, яка почалася для нашої гості ще у вересні 1939 року. Мама для дівчинки завжди була прикладом берегині роду, а мамині вишиванки залишились з нею на все життя

В часи національного відродження кінця 80-х початку 90-х років минулого століття Катерина Іванівна була серед тих, чиї голоси першими зазвучали на мітингових майданах, вимагаючи волі і незалежності Україні, вона представляла Волинь на першому і другому з'їзді Народного Руху України, на конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка (тепер товариство «Просвіта») в Києві, на з’їзді Союзу українок. Коли в 1987 році в нашій бібліотеці організувався літературний клуб «Діалог», Катерина Іванівна стала його активною учасницею. За її ініціативою приймалися звернення про увічнення пам’яті Галшки Гулевичівни, на підтримку Народного Руху України, Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Протягом багатьох років Катерина Іванівна бере участь в масових заходах бібліотеки. Її щире слово про творчість українських письменників, про становлення незалежної України вчить всіх нас любити свою землю, свій народ.

Галина Рожанська Скриня В старому вишитті проснулись квіти Й питати стали: «Хто ми? І чиї ми діти? Чому у скрині замкнені ще й досі? Чому лелека сонця не приносить? Чи чорними нитками ще замало Нам доля візерунки вишивала? Он хрестики червоні по краплині Просочуються болем через скриню». Сяйнуло лезом світло крізь замкові очі – І розітнуло враз пітьму страшної ночі. Забрунькувало вишиття – вже й містя мало! Темницю вікову на кусні розірвало. І хоч квітують в лузі ще й донині Розбите серце та вогонь калини, Та вишиває сонце рушники у полі Волошками, колоссям, духом волі. Гості, які були присутні нв відкриті виставки, мали можливість оглянути вишиті рушники, серветки, сорочки, в’язані та вишиті сукні. Особливої уваги і заховлення привертала унікальна колекція колекція гердан.

I До вишиванки доторкнусь вустами, I чорнобривцiв аромат вдихну. Знов Ваших рук тепло вiдчую, мамо, Сльозу з щоки непрохану змахну… Далеко Ви… I, водночас, Ви – поряд: У злетi птаха, в шелестi трави… Мене хтось боронить вiд зла i горя; Якщо це янгол, то, напевно, - Ви…

Бруно Шульц - слово і образ

120 років від дня народження галицького художника і письменника     Бруно Шульца

        Презентація книжкової виставки

2012 року виповнюється 120 років від дня народження та 70-ті роковини смерті Бруно Шульца - всесвітньо відомого польського письменника і художника. Враховуючи його визначний особистий внесок у світову культуру XX століття, Верховна Рада України ухвалила рішення урочисто відзначити обидві річниці в Україні на державному рівні.

У відділі літератури з питань мистецтва відбулася презентація книжкової виставки «Бруно Шульц – слово і образ». Бібліотекар Олена Довгун ознайомила присутніх з матеріалами виставки і розкрила письменника як особистість. Ось деякі фрагменти її виступу.

«Усе життя Бруно Шульц, який народився 12 липня 1892 прожив у Дрогобичі. Творчість цього видатного польського письменника, як не дивно, майже не відома українському читачеві, хоча його твори дуже популярні і перекладені багатьма мовами світу.
Шульцова біографія – це біографія єврея, котрий писав польською мовою в галицькому містечку, яке від дня появи його на світ перебувало то в межах Австро-Угорської імперії (з 1722 року), то Польщі (після першої світової війни), то радянської України (з 1939 року після приєднання Західної України до СРСР). Таким чином виростав хлопець між різних мов та культур.
Народився Бруно Шульц і, якщо не брати до уваги кількох короткочасних подорожей (оскільки брав участь у кількох художніх виставках у Варшаві, Львові, Кракові), безвиїзно прожив свій вік у провінційному на той час Дрогобичі, де й загинув від кулі гестапівця.Місце поховання цього визначного митця до сьогодні залишається невідомим.
Проте як чехи вважають своїм культурним обов’язком засвоїти в своїй мові те, що написав на їхній землі по-німецьки Ф. Кафка, так і українцям годиться почати хоч би перше ознайомлення з Шульцом.
Узагалі-то немає нічого дивного в тому, що Бруно Шульц, твори якого перекладено десятками мов, з вивчення якого в Польщі складають державний екзамен, а в США засновано премію його імені, залишається в Україні для більшості загадковим материком про який багато хто чув, але відправитись туди з ґрунтовною експедицією завжди чогось бракує. Насамперед – часу, можливо – справжнього бажання та здатності перетворити читання й споглядання скромного за обсягом спадку Шульца на своєрідну медитацію (адже легкою ту прозу не назвеш, так само як і графіку – «красивою»).
Проте разом з тим мусимо визнати, що своїм знанням про існування людської одиниці під іменем Бруно Шульц завдячуємо саме тому, що його життя було таким, яким було.
Якби не тяжіли над ним його провінційність, його єврейськість, його вбогість, його комплекс неповноцінності й десятки інших непосильних тягарів, він би був, безперечно, щасливішою людиною – можливо, навіть пліднішим письменником. Але скоріше за все не був би великим письменником і вже цілком напевно – тим єдиним і своєрідним письменником, без якого наше життя виглядало б убогішим.
Є такий термін із німецької філософії – «людина, що живе внутрішнім життям». Кращого прикладу для ілюстрації цього психологічного феномена, ніж Шульц, годі й шукати.
На превеликий жаль, більша частина його художньої й літературної спадщини перетворилася на попіл у роки Другої Світової війни. Найбільша збірка рукописів, рисунків, графік та листів, що дійшли до нас зберігається у Варшавському музеї Літератури ім. А.Міцкевича, декілька рисунків є у Львівській галереї мистецтв.
Все своє життя Шульц втікав у свою уяву, магічно володіючи даром при допомозі слова та олівця витворювати химерний світ.
Він завжди був переконаний, що серед усіх цінностей земного життя, найбільшу вартість має духовний світ людини.
Пристрасті довкола його імені не вщухають і досі - час від часу точиться дискусія - чи вартує уваги як сама його особа, так і художня спадщина, чи не штучно роздмухані його досягнення в літературі і в малярстві.
Тим часом про нього у світі один за одним виходять роман ізраїльського письменника Давида Гроссмана «Бруно» (1986), повість-хроніка Бориса Хазанова «Чудотворець» (1990), роман італійського прозаїка Уго Рікареллі «Людина по імені Шульц» (1998).
У рамках вшанування пам’яті визначного митця 11 квітня цього року побачила світ також книга українського культуролога, філософа, громадського діяча Тараса Возняка “Бруно Шульц. Повернення”.
На жаль, ні одного з вищеперерахованих видань у нашій бібліотеці немає. Залишається тільки сподіватись, що не тільки весь світ, а й Україна гідно вшанує пам'ять цього видатного галичанина.
Перші кроки ми уже зробили. Починаючи з 2004 року, у Дрогобичі кожних два роки відбувається фестиваль Бруно Шульца, який став культурною подією Галичини. Тут збираються митці з різних країн світу, щоб знову і знову говорити про цей психологічний феномен. Надіємось, що такі зустрічі стануть поштовхом до написання різного роду нових ґрунтовних досліджень.»

Україна - Стравінський - сучасна музична культура

Науково-теоретична конференція, присвячена 130-річчю з дня народження
Ігоря Федоровича Стравінського



Ігор Стравінський – легендарна постать в музиці ХХ століття. За силою впливу, масштабом та значенням для сучасників та нащадків йому не було рівних. Яскраве своєрідне перекроювання російського фольклору в ранніх творах, «архітектурно-музичні» конструкції неокласичного періоду, містична атональність і додекафонія пізньої творчості – все це чітко охарактеризував сам Стравінський : «Я ввібрав у себе всю історію музики».
Його музику, безперечно, найчастіше виконували і записували, у нього брали більше всіх інтерв’ю, його більше всіх фотографували, про нього найбільше писали. Він був єдиним композитором, чиє приватне життя викликало постійний інтерес. Люди, професійно не пов’язані з музикою, залишили про нього томи спогадів. Його участь в концерті коштувала організаторам п’ятизначну суму; ціна його власного архіву визначається сумою семизначною. За словами його дружини, він був «свого роду ідолом».
Оскільки головний бібліотекар Зоя Алексійчук представляла Волинську обласну наукову бібліотеку ім. Олени Пчілки, вона познайомила учасників конференції із тим скарбом, яким володіє відділ літератури з питань мистецтва – з бібліографією, нотографією, музичними записами Ігоря Стравінського.
Існує значне напрацювання творчості й особистості, естетики музики композитора. 60-80-ті роки минулого століття – це Ренесанс вивчення Стравінського в Росії. 80-літній Ігор Стравінський відвідав свою батьківщину восени 1962 року після сорокавосьмирічної розлуки і дав авторські концерти в Москві і Ленінграді, з того часу про Стравінського стали писати і видавати наукову літературу, а в музичних закладах захищали дипломи і дисертації про різні періоди його творчості. Хоча початок досліджень про Стравінського поклав Б. Асаф’єв ще у 1929 році, але з того часу думка про Стравінського завмерла. Більшість з книг давно уже увійшли в коло читання музикантів і не потребують представлення і коментарів. Але в нашому місті є училище, яке носить ім’я Стравінського, інститут мистецтв ВНУ ім. Лесі Українки, 3 дитячих музичних школи, безперечно існує попит на таку літературу. Зараз великий акцент робиться на інтернет-видання, і ми маємо не забувати про друковані книги, про «золотий фонд» стравінськіани .

Солодкі букети

Виставка "Букети з цукерок"


І знову у відділі літератури з питань мистецтва 16 червня презентувалась виставка.На цей раз - квіткових композицій із гофрованого паперу та цукерок юної лучанки Катерини Бай.



Взагалі папір - це один із найбільш доступних матеріалів, з яким кожен із нас стикається щоденно.Його чудові декоративні якості давно оцінили народні майстри у багатьох країнах світу. Проте відсутність літератури і розробленої теорії, на жаль, стримує у нас розвиток цього виду мистецтва. Дана ж проблема не стала на заваді нашій майстрині, для якої квіти є потужним джерелом її натхнення. Вони, як побачили відвідувачі виставки, у неї яскраві, подібні до реальних.



Катя, створилала власний мистецький стиль, у межах якого нескінченні варіанти декоративних композицій: вона може сконструювати автомобіль, викласти величезне серце чи створити солодку сукню для ляльки і це далеко не повний перелік.
Про Катю Бай неоднаразово писали у місцевій пресі. Вона постійно виставляє фото своїх робіт на соціальних сайтах. Присутні побажали їй творити для людей і бачити у цьому сенс свого життя.

Запрошуємо переглянути чудові роботи, які пробуджують безмежну людську фантазію. А нам усім залишається бодай раз на тиждень запитувати у себе, що ми за сім днів зробили для мистецтва.

Спадок віків

Міжнародна виставка сувенірних дзвоників з приватних колекцій

У відділі мистецтв презентуалося багато виставок. Були виставки живопису, як відомих, так і юних волинських художників, виставки майстрів художньої вишивки, ниткового дизайну, фотовиставка. Виставка, яка відкрилася 11 червня відрізняється від попередніх тим, що на ній представлені роботи не конкретно якогось майстра, а зібрання колекцій сувенірних дзвоників, які ретельно збирали різні люди у різних країнах.



У 2010 році було презентовано проект "7 чудес України: замки, фортеці, палаци". А в наступному році проведено визначення переможця цієї акції шляхом експерного та інтернет-голосування, в результаті чого Луцький замок посів 1-е місце. Замок Любарта - це головна пам ятка і гордість нашого міста. Фортець такого рівня збереженності в Україні набереться лише з десяток. Міжнародна виставка сувенірних дзвіночків "Спадок віків" приурочена саме цій події.

Дзвіночки, як предмет колекціонування, можуть розказати про історію і традиціїї тієї або іншої місцевості, пам ятники архітектури, художників тощо. Деякі з них самі по собі є історією, а деякі - витвори мистецтва. Колекції, які презентуються, заслуговують на своє місце в музеях, оскільки є особливими. Ми маємо унікальну можливість побачити велику кількість архітектурних пам ятників на сувенірних дзвониках, і таким чином здійснити романтичну подорож у історичне минуле, відчути велич тих епох. Кожен дзвіночок - індивідуальнісь зі своєм звуком. характером і біографією. Принаймі, так до них ставляться колекціонери з Москви, Вороніжа, Глухова,Нетішина.

Автором ідеї та організатором виставки є голова Волинської організації Українського товариства охорони пам яток історії і культури Галина Степанівна Марчук.

Для участників виставки майстер-гончар із Луцька Микола Шавула виготовив керамічний дзвоник "Спадок віків-2012".

На виставці представлено біля 200-т дзвіночків з зображенням замків, фортець, кремлів 22-країн світу з приватних зібрань 10 колекціонерів України, Росії, Канади.

Переглянути виставку можна у відділі літератури з питань мистецтва до 30 вересня 2012 року.

 http://www.volynnews.com/news/interesting/u_lutsku__unikalni_vystavka_dzvinochkiv_foto/

Творець духовної музики

130 років від дня народження українського композитора
Кирила Григоровича Стеценка

Книжкова виставка

Людина, яка обрала мистецтво шляхом служіння своєму народові, щоб лишитися у людській пам’яті, повинна успішно скласти два основних іспити: перед сучасником і перед історією. Незаперечним доказом того, що композитор Кирило Стеценко успішно склав перший іспит, є переконливий факт: палка любов сучасників до свого композитора, бережно передана нащадкам. Кирило Стеценко належить до плеяди видатних українських мистців початку ХХ століття. Композиторська і релігійна діяльність були як два рівноцінні крила, на які опирався розум і талант видатного сина України, спрямовані до вершин національного відродження віками гнобленого українського народу. Свідчення того є створення відомих усьому світові хорових шедеврів музично-релігійного звучання рідною мовою, десятки колядок і щедрівок в обробці композитора. Однією із вершин української духовної музики є авторські твори Стеценка. В них композитор органічно поєднав глибинні настрої народної музики і власну яскраву оригінальність. Духовно-музична спадщина Стеценка досить значна: «Всенощна», Три «Літургії», «Панахида», «Херувимські пісні» (6 творів), «Милість спокою» (4 твори), «Хваліть ім’я Господнє» (9 творів) та інші.

Нині, через 90 років по смерті композитора, ми повинні задуматися6 якою ціною композитор Стеценко здобув право бути для своїх сучасників, онуків і правнуків провідною зіркою у відродженні національної культури. Чому ми сьогодні знову звертаємося до Стеценка як до композитора – творця світської та релігійної музики, священика, громадського діяча? І допоможуть вам в цьому книги про композитора, які представлені на книжковій виставці, організованій у відділі мистецтва.

Земні й небесні джерела Олександра Архипенка

125 років від дня народження українського скульптора
Олександра АрхипенкаКнижкова виставка

Творчість Олександра Архипенка відома в цілому світі. Він мав сотні виставок по всіх культурних центрах цивілізованого світу. Про Архипенка написано безліч монографій, статей, есе, каталогів (але переважно іноземними мовами). Його скультура стала класикою модерного мистецтва. Без сумніву він увійшов в історію мистецтва як один з провідних митців-новаторів ХХ століття.
У 1987 році в Національному музеї Львова, на виставці, приуроченої до 100-річчя від дня народження Архипенка було виставлено сім його рисунків і одну літографію. Це все, що вдалося назбирати на Україні ентузіастам творчості найбільшого українського скульптора усіх часів. Правда, у Києві, у Державному музеї українського образотворчого мистецтва, зберігається
"рококове" погруддя диригента Віллена Менгельберга. Зараз у цьому ж музеї є подароване погруддя Тараса Шевченка, автор якого Олександр Архипенко. Ось і все. Його обмаль і воно не характерне для творчості художника. "Правдивого" Архипенка можна знайти лише на Заході, у музеях Європи й Америки. Відсутність оригіналів скеровує пошуки за Архипенком до літератури, що ми й зробили, організувавши книжково-ілюстративну виставку у відділі.

Пропонуємо вам альбом "Олександр Архипенко. - К.:Мистецтво, 1989. -200 с.". Здається обсяг досить великий, але книга видана малим форматом, хоча в альбомі репродуктовані найбільш відомі твори митця. Автор, вміщеного в книгу есе, Віталій Коротич дуже влучно описує творчий геній Олександра Архипенка.

Роздумами про життя Архипенка поза межами батьківщини розмірковує письменник Богдан Певний в своїй книзі "Майстри нашого мистецтва. - К., 2005. - с. 127-140". Автор приводить цікаві факти з життя скульптора, зв’язки Архипенка з українською громадою і самою Україною,також ділеться своїми враженнями, адже йому пощастило двічі перебувати у товаристві відомого митця.
Пошуки матеріалів про Олександра Архипенка допомогли нам усвідомити його всесвітнє значення. Та найкращою характеристикою його творів є його власні слова про свою алегоричну постать "Ма": "Вона знає і відчуває безмежність і вічність, бо вона сама частина їх. Її інстикт і інтуіція безмежні. У своїй мудрості вона бачить речі, що заховані в лоні майбутнього."

Місце зустрічі - музей

18 травня - Міжнародний день музеїв
Книжкова виставка

Людина за своєю природою схильна до збирання. Навіть ті з нас, хто ніколи нічого не колекціонував, ретельно і з любов’ю зберігають щось із минулого: альбом фотографій з дитинства, вітальні листівки від друзів. Предмети матеріального світу стають нам заставою пам’яті про події та дні, яким призначено минуть й канути в глибинах часу. Сховищами колективної пам’яті є музеї. Існують вони не тільки для того, щоб ми могли урізноманітнити своє дозвілля у вихідний день. У музеях ведеться кропітка наукова й дослідницька робота. Мистецтвознавці, художники-реставратори змушують "заговорити" мовчазні експонати, у кожного з яких своя історія. Яких тільки не буває музеїв! Археологічні, історичні, художні, будинки-музеї, музеї їжі, вина, медицини, книг, рослин, музичних інструментів. На початку ХХІ ст. у світі налічується близько 40 тис. музеїв. В Україні нараховується 422 музейні установи, де зберігається понад 11 млн. пам’яток історії, культури та мистецтва. Історія людства - одна, але вивчати її можна по-різному. Можна - за війнами й великими баталіями. Можна - за іменами правителів, політичними подіями. А можна - за тим, як людина у різні часи уявляла собі прекрасне, як утілювала своє бачення світу у видимих образах, із чого раділа, над чим сміялася, що її засмучивало. Одразу й не розповісти про все, що є прекрасного й дивного у найкращих музеях світу. Навіть один музей не можливо оглянути за день. Люди, які розуміють і шанують мистецтво, іноді знову і знову приходять подивитися на одну-єдину картину. Тому ми вирішили просто запропонувати вам книги про музеї і їх колекції. Це здалося нам найбільш важливим і цікавим, що сподобається і запам'ятається. Про смаки не сперечаються, а може статися так: ви відвідаєте вже знайомі завдяки цим книгам музеї й оберете для себе нові улюблені твори, й інші історії заволодіють вашою увагою.