Традиції – це модно

                                                                  Віртуальна виставка
  

          Декоративне мистецтво – це особлива галузь художньої творчості.   Основна його мета –
 естетичне освоєння матеріального світу, художнє оформлення довкілля. Водночас декоративне мистецтво  стає образною основою життя, формує естетичні погляди людини, активно впливає на її емоції, думки й почуття. Людина завжди оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо прикрашала життя, захоплена одвічним, нестерпним бажанням творити. Кожна нація має свої особливості в національній культурі. Упродовж останніх десяти років активна популяризація народного мистецтва відбувається не тільки у традиційних осередках, але й серед міського населення України. Незважаючи на урбанізацію, ми поступово повертаємося до своєї багатовікової культури, бо є насущна потреба зберігати свої традиції як у теперішньому, так і в майбутньому часі. Представляємо видання, присвячені українській народній культурі. зокрема народним ужитковим формам.  


                                             Народне мистецтво як складник національної культури        

   

 Кара-Васильєва Т. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках "великого стилю" / Т.Кара-Васильєва., З.Чегусова. – Київ: Либідь, 2005. – 280 с.

Родзинкою цього розділу є книга Тетяни Кара-Васильєвої та Зої Чегусової "Декоративне мистецтво України ХХ ст.", підзаголовок якої "У пошуках "великого стилю" найбільш виразно висвітлює обрану тему виставки. Це своєрідний портрет декоративно-ужиткового мистецтва України минулого століття. який охоплює усі напрямки  його розвитку і формування. Цікаво, що оправу цієї книги прикрашає декоративна скульптура користувача нашого відділу, скульптора Володимира Хижинського.

  

Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т.1. – Львів: Афіша, 200. – 316 с.

Впродовж тривалого часу декоративно-ужиткове мистецтво відзначалося відданістю традиціям, збереженням і відшліфованих віками своїх форм і елементів декоративного оздоблювання. Водночас відбувався постійний процес розширення тематики, використання нових матеріалів, удосконалення техніки виробництва. Це спонукає до пожвавленя науково-дослідницької роботи у цій важливій сфері матеріальної і духовної культури, пошуків більш ефективних засобів її вивчення. Словник з декоративно-ужиткового мистецтва стане корисним для студентів вузів, для народних майстрів, художників – усіх, хто цікавиться сучасним станом та історією розвитку вітчизняного декоративно-ужиткового мистецтва.

Павлюк С. Скарби Музею етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України / С.Павл.к., Р.Чмелик. – Львів, 2005. – 228 с.

З книги-альбому читачі дізнаються про фондові колекції музею. який був сформований у 1951 році. Головним мотивом створення цього закладу стала ідея відродження і розвитку художніх промислів як джерела давнього мистецтва. В альбомі звернено увагу на багату колекцію порцеляни, меблів, тканин тощо.

                              Згадаймо диво українське

Вишивка – своєрідний символ, оберіг нашої національної культури. У розмаїтті декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це улюблений і здавна поширений різновид народної творчості.

                                                                   

 Антонова Є.І. На весілля з рушниками (традиції і     сучасність)/Є.І Антонова. – Донецьк:Донбас, 2011. –       144 с.

У книзі автор розповідає про традиції і звичаї українського народу в минулому та сьогоденні. Описує весілля як найурочистіше свято в життя людини та події пов’язані з ним. Висвітлюється роль рушника не тільки як неодмінного атрибуту весільного обряду, а й як життєвого символу України. Автор пропонує вибрати вільну годину, узяти за голку та вишити весільний рушник.

Українські народні узори. Зібрала Ольга Косач-Кривенюк. Вип. ІІ зі змінами й доповненнями. – Ковель: ТОВ "Ковельська міська друкарня", 2009. – 20 с.

Перше повне видання українських узорів, зібраних Ольгою Косач-Кривинюк, із фондів Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки та Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксагансьго, Михайла Старицького (Київ). Ці довершені й вишукані узори випромініють світло душі нашого народу. Збережені на тернистих еміграційних дорогах, вони повернулися на Батьківщину не тільки як родинна, але й національна реліквія.

Калиняк М.В. Українська вишивка. Сучасне трактування: Альбом / М.В.Калиняк. – Львів: НВФ "Українські технології", 2004. – 116 с.

Цей альбом – результат понад п’ятдесятирічної праці людини, закоханої у народне мистецтво. Всі твори, виконані автором, переконують про можливість застосування у сучасному побуті української народної вишивки з використанням багатющої спадщини орнаментів з різних районів України.

Дивосвіт Карпат у вишивці Ольги Писарук. – Львів: Гриф фонд, 2010. – 96 с.

Всі вишивки, подані в даному виданні, виконані Заслуженою майстринею України, членом Спілки художників України Ольгою Писарук  і зберігаються в автора. Її роботи характеризуються власним стилем, яскраві, сонячні, багатогранні, довершені. Це справжня художня вишивка, яку за силою впливу на людей можна прирівняти лише з приодою.

  Оберіг з барв і ліній

Одним із найцікавіших видів народного мистецтва України є народний декоративний розпис. Це наша гордість, безцінне духовне надбання народу. Мальовками прикрашали стіни хат та господарських будинків, дерев’яні меблі, посуд. господарські речі. В народному малюванні розвинувся стилізований рослинний орнамент, що відзначався площинним трактуванням мотивів, вільним малюнком, яскравим колоритом.

Кириченко М.А. Український народний декоративний розпис: Навч. посіб. – Київ: Знання-прес, 2006. – 228 с.

Навчальний посібник присвячено безцінному духовному надбанню – українському народному декоративному розпису. Автор розповідає про найвищі досягнення майстрів українського декоративного розпису, наводить численні ілюстрації, вказує на особливості техніки, якою виконані ті чи інші праці. До посібника увійшли розділи, присвячені настінному розпису, мальовкам, станковому живопису і графиці, розпису по дереву, писанкарству.







                                                                                 

Назаренко Г. Петриківка – перлина України.

Петриківка відома на весь світ своїм художнім розписом. Особливу увагу майстри розпису, в старовину це жінки, надавали таким місцям, як піч, стіна над ліжком, сволок. а також віконні та дверні отвори. За минулі роки у Петриківці виросло не одне покоління митців, які пройшли школу в уславлених майстрів. Чудовим представником молодшого покоління петриківських майстрів є оригінальна і винахідлива Галина Назаренко.

Марфа Тимченко: Альбом-каталог/ авт.-упоряд. Є.Шевченко. – Київ: Народні джерела, 2007. – 152 с.

Марфа Тимченко народилася у Петриківці і навчалася у Петриківській школі декоративного розпису. Далі її творчий шлях проліг до Києва, де вона продовжила навчання у школі майстрів народного мистецтва. Творчо розвиваючи і продовжуючи традиції петриківського розпису. вона надавала декоративному орнаменту індивідуалізованого, тимченківського характеру.

Катерина Білокур: Фото-книга. – Київ: Спалах, 2001. – 127 с.

Катерина Білокур – жінка незвичайна, селянка-художниця, яке все життя присвятила квітам, увінчуючи їх на полотнах, вважаючи їх очима Землі, вінцем краси, своїми дітьми. Альбом виданий до 100-річчя від дня народження мисткині і знайомить з усіма її роботами, які зберігаються в Україні.

                                           Феномен українського костюму

Українській жінці був завжди притаманий вишуканий смак, витончене відчуття краси. Своїми руками, в хатніх умовах, вона пряла, фарбувала. ткала, шила. вишивала кожну деталь свого убрання. Деталі костюма та орнамент мали в собі оберегову захисну символіку.

                                                                       

Ніколаєва Т.О. Український костюм. Надія на ренесанс/Т.О.Ніколаєва.  –  Київ: Дніпро, 2005. – 320 с.

Книга "Український костюм" – перше в Україні систематизоване видання, в якому на матеріалі історико-художніх рекнструкцій простежується процес формування високохудожніх комплексів національного костюма українців на різних етапах з культурами інших народів.

                      

 
Васіна З.О. Український літопис вбрання: Книга-альбом. Т.2 / З.О.Васіна. – Київ: Мистецтво, 2006. – 448 с.

  Книга-альбом у двох томах, автор яких відома українська художниця Галина Васіна. Це унікальне видання науково-дослідницького характеру, що охоплює період понад десять тисяч років. Автор розкриває процеси формування українського костюма. Видання є новим словом в українській та світовій культурі і стає невичерпним джерелом пізнання культурної спадщини українського народу.

Стельмащук ГГ. Українське народне вбрання / Г.Г.Стельмащук.  –  Львів: Апріорі, 2013. – 256 с.

Автор монографії доктор мистецтвознавства Галина Стельмащук плідно працює в галузі декоративно-ужитвкового мистецтва. Її новий науковий доробок представляє шлях формування і побутування українського традиційного вбрання від найдавніших часів до початку ХХ ст. Вперше подано коротку характеристику вбрання української еліти, міщан і робітників.

Косміна О.Ю. Традиційне вбрання українців: Том І/ О.Ю.Косміна. – Київ: Балтія-Друк, 2008. – 160 с.

Перший том ілюстрованої енциклопедії "Традиційне вбрання українців" знайомить з українським народним одягом і присвячений регіонам Полісся та Карпати. Строкате вбрання бойків. лемків, гуцул. буковинців, закарпатців та поліщуків ще до початку ХХ ст. зберігло архаїчні риси. 

Писанкова магія

Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. Її дарували на знак перемир’я. побажання здоров’я, краси. сили, вроржаю, застосовували як запобігання ві стихійного лиха, для лікування різних хвороб, від переляку, наговору. Писанка в Україні це символ відродження природи, замовляння на майбутній урожай. На Україні писанка є мірилом краси.

Загайська Р. Писанка: традиції та модерний дискурс/ Р.Загайська. – Львів: Апріорі, 2009. – 164 с.

Упорядник та автор більшості текстів та ілюстрацій цього видання Роксоляна Загайська подає унікальні відомості про історію виникнення писаники, про технологію її виготовлення, особливості оздоблення в різних регіонах України.

                                                               
                                                   

 Манько В. Українська народна писанка /В.Манько –        Львів:          Свічадо,   2001. – 47 с.

Своїм писанкарським обов’язком Віра Манько вважає збереження автентичної народної писанки та     передання свого уміння учням. Саме такою є мета пропонованої книги. Авторка намагається        
якнайповніше представити об’єкт свого зацікавлення. 

Писанки другої половини ХХ – плчатку ХХІ століть;Збірка Волинського краєзнавчого музею. Каталог. – Луцьк :Терези, 2014. – 80 с.

Видання знайомить з музейною збіркою Волинського краєзнавчого музею, до якої увійшли традиційні писанки та творчі роботи волинських майстрів і писанкарів з інших регіонів України другої половини ХХ – початку ХХІ століть.Найбільше у колекції писанок, виконаних на шкарлупах курячих яєць, зрідка, качиних та гусячих. Останніми роками набув поширення восковий розпис перепелиних. страусиних яєць хімічними барвниками різних кольорів та відтінків.

                                                                                   

                                                                                    

Влененко Т. Фарбуємо писанки народними барвниками / Т.Влененко. , Л.Ктірова. – Львів: Свічада, 2015. – 128 с.

Із цією книгою помандруємо у захоплений світ писанкарства та навчимося виготовляти природні барвники і творити неповторні писанки.

            Мудрість дерева

Дерево – один із найпоширеніших матеріалів народного побуту, а деревообробка невід’ємна частина матеріальної культури  українців, особливо на Волині – багатої на ліси зі зручними для обробки породами дерев.Ппротягом багатьох віків у народній деревообробці склалися різні галузі, будівельні та художні традиціх. якф постійно розвивалися, передавалися майстрами з покоління в покоління. 

Шевченко Є. Народна деревообробка в Україні: Словник народної термінології / Є.Шевченко. – Київ: Артанія, 1977. – 261 с.
Словник української народної термінології з деревообробки містить близько 2800 термінів і понять. Це перша робота подібного роду. У вступній статті словника дана історико-етнологічна характеристика важливих галузей деревобробки – народного дерев’яного будівництва.

Коргун М. Творча спадщина: Альбом / М.Коргун. – Полтава: ТОВ "АСМІ", 2009. – 248 с.
В альбомі представлено новаторське мистецтво видатного різьбяря другої половини ХХ – початку ХХІ століття Михайла Коргуна – українця, що живе у США. Це книга про художника високої професійної і загальної культури, новатора, який не лише дивує глядача. але й спонукає його до творчої активності.

Антон Штепа: Альбом/ А. Штепа  – Київ: Мистецтво, 1986. – 104с.
Самобутня творчість різьбяря з села Сваричівка, що на Чернігівщині, Антона Штепи тісно пов’язана з життєствердними народними традиціями. Ще й зараз дивують своєю виразністю його скульптури. Кращі твори народного майстра зберігаються у багатьох музеях України.

       Гончарний спадок

Кераміка – один з найбільш розвинених та популярних видів народного мистецтва українців. Глина – це перший матеріал з яким почала працювати давня людина. Розвитку гончарства на території сучасної україни сприяла наявність родовищ високоякісних глин. які є основним матеріалом для гочарства.

Крутенко Н. Розповіді про кераміку /Н.Крутенко. – Київ: Либідь, 2002. – 252 с.

Що означає слово "кераміка", де і коли виникла професія гончаря, хто "придумав" глиняний горщик, скільки років цеглі – на ці та багато інших запитань знайдемо в книзі "Розповіді про кераміку"

Олександр Ганжа: Альбом/О.Ганжа  – Київ: Мистецтво. 1982. – 103 с.

Село Жорнище на Вінничині – старовиний гончарний осередок, в якому кожний житель якимось чином був зв’язаний з гончарством. Уся творчість Олександра Ганжи є дуже переконливим зразком багатства народного мистецтва, величезних потенційних можливостей розвитку і трансформації у форми, які не існували і не були відомі. Самобутнє мистецтво жорницького скульптора, майстра-чародія є тому переконливим підтвердженням.

Павлина Цвілик: Альбом /П.Цвілик.  – Київ: Мистецтво, 1982. – 101 с.

Павлина Цвілик належала до числа видатних майстрів української кераміки. Оригінальні твори майстрині – декоративні вази, глечики, тарілки, набори для пиття, оздоблені традиційними елементами рослинного та геометричного гуцульського орнаменту. Сьогодгі твори косівської гончарки прикрашають експозиціх багатьох музеїв України.

Зустріч з вихованцями Крупівської школи-інтернату

     Виставку "Торкаючись, бачу: великі українці", представлену у відділі літератури з питань мистецтва, відвідали вихованці Крупівської школи-інтернату для дітей з вадами зору.

     Діти із задоволенням долучились до прослуховування аудіо-записів, що супроводжують кожну скульптуру. Час, проведений із користю, пролетів непомітно!

     Наприкінці, бібліотеці було подаровано "Православний Молитовник", надрукований шрифтом Брайля.

Колишися, колисонько

   

  Пісня - один із найдавніших і найулюбленіших видів усної народної творчості  Здається, всю щедрість обдарувань, всю красу і благородство душі, всю ніжність і ласку, весь високий і гордий політ думки вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних поетів та співців. Мати і дитя - це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. Їх душі і серця зливаються у перших піснях, які чує дитина.

    31 травня 2016 року у відділі літератури з питань мистецтва Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки відбулася музична композиція "Колишися, колисонько", присвячення міжнародному Дню захисту дітей.

        Про колискові пісні на Волині захопливо розповіла краєзнавець, етнограф, фольклорист, лауреат обласної премії імені Миколи Куделі, імені Василя Кмецинського та Почесний краєзнавець України Олександра Павлівна Кондратович.

       Зворушливі колискові прозвучали у виконанні студентів Луцького педагогічного коледжу та студентки ВДУКіМ імені І. Ф. Стравінського Мар'яни Мосійчук.

Жайворонкова пісня

12 травня 2016 року у відділі літератури з питань мистецтва Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбулася літературно-музична година з нагоди 180-річчя від дня народження українського поета і композитора Сидора Івановича Воробкевича.

Як і Юрій Федькович, цей великий і славний буковинець почав трудитися на ниві української культури на початку 60-х років ХІХ століття. Залишена ним спадщина велика за обсягом: більше тисячі віршів, сотні музичних композицій, десятки оповідань і нарисів, кільканадцять драм, комедій і опереток, підручники співу й музики, та інше. Воробкевич один із перших у світі почав писати музику на слова Тараса Шевченка.

Перший фаховий музика на західноукраїнських землях, він постійно удосконалював свою майстерність і в той час не мав собі рівних. Першу і єдину поетичну збірку Сидора Воробкевича „Над Прутом” видав у 1901 році Іван Франко. Також друкував твори письменника на сторінках чернівецької газети „Буковина” Осип Маковей.

У підготовці заходу було використано відео-матеріали, аудіозаписи та фотографії. Були присутні студенти Луцького педагогічного коледжу. Висвітлювали подію представники Волинського телебачення.

Чудова альтернатива суботньому відпочинку

7 травня 2016 року у відділі літератури з питань мистецтва Волинської ДОУНБ ім. Олени Пчілки за підтримки 

ГО "Брейншторм" відбулися настільні ігри. 

Чудова альтернатива звичному суботньому відпочинку! Годі витрачати життя блукаючи просторами Інтернету, беріть друзів та подруг та гайда всі в бібліотеку грати настільні ігри!

В нашій колекції: 
«Dobble» 
«Блеф» 
«Манчкін» 
«7 чудес»
«Кінгсбург»
«Dixit»
«Цитаделі»
«Джанга»
«Повелитель Токіо»
«Запретная пустыня»
«Uno» 

Список постійно доповнюється, приносьте свої ігри, пояснюйте правила та будемо грати! 

Торкаючись, бачу: великі українці

13 квітня у відділі літератури з питань мистецтва відкрилася виставка скульптурних портретів визначних постатей нашої держави. Унікальність цієї виставки полягає в тому, що вона дає можливість показати назрячим як виглядали найвидатніші особистості української культури та науки. Біографія про кожну особистість (скульптуру) озвучена через аудіомедійний засіб.

Виставка буде експонуватися до 23 квітня 2016 року. 

Її пісня лунає зі сцени

145 років від дня народження української поетеси 

Лесі Українки

Свою драму-феєрію Леся Українка назвала "Лісовою піснею". І дійсно, в ній, як у справжній пісні, поетичне слово невіддільне від музики. Втілення у сценічне існування літературного твору – складне завдання. Проте драма-феєрія Лесі Українки "Лісова пісня" неначе створена була саме для такого втілення. В одному з своїх листів Леся Україка писала: "Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми; я б хотіла бачити її на сцені і боюся, не "провалу" боюся, а переміни мрії – в бутафорію". 

 У 40-50-х роках ХХ століття в українському мистецтві був справжній сплеск цікавості до цього твору. Було написано кілька її музично-сценічних інтерпретацій. Хоча, переглянувши літопис вистави "Лісова пісня" з книги Бориса Зюкова "На сцене и экране – Леся Украинка", можна довідатися, що в 1918 році режисером Олександром Загаровим в держдрамтеатрі у Києві було перше втілення твору на сцені. У 1946 році Михайло Скорульський написав балет "Лісова пісня", пізніше також балет створив С.Жуковський. Ще одним виявом захоплення твором української поетеси став фільм Івана Миколайчука "Лісова пісня" із Раїсою Недашківською у ролі Мавки.

   Травневого дня 1958 року на театральних стендах Львова з’явилася афіша, яка сповіщала про прем’єру опери "Лісова пісня" Віталія Кирейка. Глядачі, критики, преса дуже схвально сприйняли постановку твору. Ось, як писали газети про це: "В музиці Кирейка ми відчули дух Лесі Українки. Талановитий твір композитора може з повним правом вважатися першим гідним втіленням "Лісової пісні" в оперному мистецтві. "

   У 1971 році на сцені Волинського облмуздрамтеатра імені Тараса Шевченка   режисером Б.Лур’є була здійснена постановка вистави   "Лісова пісня" . Хоча ще в 1951 році на сцені нашого театру глядачі могли побачити балет "Лісова пісня" ( режисер В.Грипич).

   Переглядаючи вищеназваний літопис вистави, вражає кількість театрів, які зверталися до твору Лесі Українки. Переважна більшість обласних  українських театрів мали в своєму репертуарі "Лісову пісню". Крім цього Естонський театр молоді, Абхазський драмтеатр, Алжирський народний театр, Читинський облдрамтеатр, Барнаульський облдрамтеатр та багато інших могли похвалитися своїми підходами в постановці твору. 

Мальовнича Україна

190 років від дня народження українського художника

Костянтина Олександровича Трутовського

Книжкова виставка

    Костянтина Трутовського називали співцем України. Його полотна приваблювали своєю щирістю й безпосередністю, а персонажі творів – українські дівчата й хлопці – ніби запрошували до участі у народних обрядах та святах. 

   Не дивлячись на те, що він багато й плідно працював, його художня підготовка не була надто сильною, а звичка працювати поспішно, не завжди справляючись з натурою, в багатьох випадках применшувала вартість його добре задуманих і спритно виконаних творів. Проте його твори, наповненні життям, ваблять до себе своєю потужною енергією, світлом, багатством колориту. Такі його картини, як "Білять полотно" (1874), "В місячну ніч" (1881), "Весільний викуп" (1881) – справді народні картини і картини про український народ. 

    Трутовський залишив величезну спадщину, розпорошену по численних музеях. Багато його картин, акварелей, рисунків були мало відомі громадськості за життя художника, прямо з майстерні вони йшли до приватного власника, не потрапляючи ні на які виставки. До нас дійшла невелика частина з багатої спадщини художника. Про окремі його твори дізнаємося з листів, із згадок у журналах, з репродуукцій. 

  Певний час значних монографічних досліджень про творчість Трутовського не було. Позитивного схвалення заслуговують декілька брошур, видані ще в 50-х роках минулого століття. Лише в 1974 році у видавництві "Наукова думка" вийшло дослідження Зінаїди Лашкули "К.О.Трутовський. Життя і творчість", яке базувалося на широкому використанні багатих архівних матеріалів, епістолярної та мемуарної спадщини.

    Трутовський за життя здобув широке визнання. Твори його користувалися великим успіхом, особливий інтерес викликали його картини на українські сюжети. В цьому відношенні на той час він не мав суперників. Цікаво. що сюжети його картин відтворювалися різними засобами у різноманітних виробах кустарної та фабричної промисловості – на табакерках, портсигарах, обкладинках альбомів, на срібних виробах, на меблях. Малюнки його картин можна було бачити вишитими на рушниках. З’явилися вони і на ситцях.

     Світ ідей Костянтина Трутовського, його образів став надбанням наступних поколінь. Тож. запрошуємо переглянути книжкову виставку, яка має назву "Мальовнича Україна".

Вічний сонячний світ в музиці

260 років від дня народження австрійського композитора

Вольфґанга Амадея Моцарта

 Музика Вольфґанга Амадея Моцарта живе поміж нас понад 200 років. Коли тільки починають вчитися грати на роялі, то одні з перших творів, що грають – це твори Моцарта. Коли приходимо на концерт класичної музики, то часто чуємо музику Моцарта. Музиканти виконують музику цього композитора охоче і з любов’ю. Музика Моцарта не вмирає, тому що, коли ми її чуємо, вона пробуджує в нас почуття радості, бажання жити, досягти в своєму житті тих же вершин, які Моцарт досяг у своєму мистецтві. Його ясні і сердечні мелодії хвилюють нас.

     "Вічний сонячний світ в музиці, ім’я тобі "Моцарт", – вигукнув в своїй книзі "Музика та її представники" Антон Рубінштейн. Ці слова стали назвою книжкової виставки до ювілею композитора, яка організованна у відділі мистецтв. Потрібно сказати, що написано про композитора досить багато. Цікава історія однієї з представлених на виставці книг (є декілька її видань). Римський письменний і вчений Теренцій Варрон писав: "Книги мають свою долю..." Доля музикознавчого дослідження Георгія Чичеріна "Моцарт" більше чим незвичайна. Написана  у 1930 році зі скромною назвою "Лист про Моцарта", книга, по суті. не призначалися до друку. Спроба надрукувати при житті Чичеріна не здійснилася і 40 років рукопис залишався надбанням приватних і державних архивів. Лише у 1970 році відбулося друге народження "Моцарта", народження по суті сенсаційне. Читачів підкорила новизна і сміливість ідей, глибина трактування творчості й особистості Моцарта, міць аргументації, широта ракурсу, емоціональність та експресівність викладання. Було прийняте й жанрове визначення праці як "дослідницький етюд", підкреслюючи цим науковий зміст книги та своєрідність її форми. У 1975 році в Лейпцигу була надрукована на німецькій мові праця Чичеріна і ввійшла в зарубіжну "моцартіану". Але цим ще не обмежелося. Життя книги отримала абсолютно нову і своєрідну форму: вона вийшла на художню естраду. У вигляді літературно-музичного монтажу "Моцарт" Чичерінв став надбанням широкого кола читачів.

       Безперечно, музичні твори Моцарта заслуговують найвищої оцінки, але й життя композитора варте того, що б знати досконально, що довелося йому пережити. Навіть похорони Моцарта проходили за трагічними обставинами. Через відсутність грошей у його осиротілій сім’ї, композитор був похований не в окремій, а в загальній могилі. Точне місце поховання досі невідоме. Моцарт з тих композиторів, які відкриваються лише поступово. Складність Моцарта, як вважають дослідники, була джерелом особистої трагедії композитора: розбіжність в останні роки життя з суспільством, яке перестало його розуміти. Саме в цьому і є причина безвісної смерті Моцарта. яка викликає подив у деяких біографів.

Валерій Маренич: творчий портрет

        Мистецька година, присвячена 

        70-річчю від дня народження

         народного артиста України

Валерія Маренича

1 січня цього року відзначив свій ювілей Валерій Петрович Маренич – легендарна творча особистість, учасник уславленого за межами Волині вокального тріо у складі Антоніни, Світлани і Валерія Мареничів. Дата народження колективу при Волинській обласній філармонії – 1974 рік. Визнання до самобутнього колективу прийшло в кінці 70-х років, після концерту на сцені столичного Палацу культури "Україна". Небувалий успіх виступів тріо зумовила неповторна манера виконання, звернення до багатющої скарбниці українського мелосу, а також новаторське виконання пісень сучасних композиторів. Візитівкою стала пісня "Тиша навкруги" на слова і музику Олександра Богачука. Тріо Мареничів як послів української культури радо сприймали під час гастролей в різних країнах світу. 1979 року подарунком шанувальникам стала грамплатівка. Того ж року Мареничам присвоїли звання заслужених артистів УРСР. А 8 лютого 2003 року їм присвоєне звання народних артистів України. 

         Після розпаду тріо з 2005 року Валерій Маренич продовжує творчий шлях самостійно. Він – не лише соліст, але й автор власних пісень на слова Тараса Музичука, Петра Маха, Йосипа Струцюка, Віри Іващенко. Добір текстів свідчить про патріотичну позицію митця, його занепокоєність проблемами життя сучасної України. 

       Мистецька година, яка відбулася 12 січня у відділі літератури з питань мистецтва, засвідчила, що волиняни пишаються, що поряд з нами живе людина-оркестр, митець високого громадянського гарту, що уособлює цілу творчу епоху – Валерій Маренич. На жаль, за станом здоров’я Валерій Петрович не зміг завітати до бібліотеки. Тож бажаємо йому міцного здоров’я, доброго гумору та творчої наснаги!

Провідник духовності

120 років від дня народження українського художника

Василя Касіяна

Василь Ілліч Касіян прожив довге, багате на події життя. Про нього вже багато написано і ще немало напишуть. Справою усього життя митця стала праця над Шевченкіаною: це п’ять великих циклів оформлень та ілюстрацій до "Кобзаря", до окремих видань "Наймички" та "Гайдамаків", десятки видатних станкових творів, ілюстрації до "Тарасових шляхів" Оксани Іваненко, плакати і листівки, наукові дослідження і впорядкування та робота відповідального редактора академічного видання мистецької спадщини геніального поета. За цю працю Василь Касіян перший серед художників став лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка.

  У книжковій графіці сотні гравюр присвятив художник ілюструванню творчості Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Ольги Кобилянської.

  "Є на світі найбільша справжня радість, яка дає спокій і духовне здоров’я, – це розуміння того, що задумана справа вдалася, і що вона необхідна суспільству, виховує в ньому любов до правди, добра і краси, робить людей щасливішими". Так записав у своїй книзі про пережите Василь Касіян. 

  У відділі літератури з питань мистецтва діє книжкова виставка, присвячена ювілею художника, на якій розміщені спогади про Касіяна його сучасників, статті з періодичних видань, графічні роботи митця.