Торкаючись, бачу: великі українці

13 квітня у відділі літератури з питань мистецтва відкрилася виставка скульптурних портретів визначних постатей нашої держави. Унікальність цієї виставки полягає в тому, що вона дає можливість показати назрячим як виглядали найвидатніші особистості української культури та науки. Біографія про кожну особистість (скульптуру) озвучена через аудіомедійний засіб.

Виставка буде експонуватися до 23 квітня 2016 року. 

Її пісня лунає зі сцени

145 років від дня народження української поетеси 

Лесі Українки

Свою драму-феєрію Леся Українка назвала "Лісовою піснею". І дійсно, в ній, як у справжній пісні, поетичне слово невіддільне від музики. Втілення у сценічне існування літературного твору – складне завдання. Проте драма-феєрія Лесі Українки "Лісова пісня" неначе створена була саме для такого втілення. В одному з своїх листів Леся Україка писала: "Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми; я б хотіла бачити її на сцені і боюся, не "провалу" боюся, а переміни мрії – в бутафорію". 

 У 40-50-х роках ХХ століття в українському мистецтві був справжній сплеск цікавості до цього твору. Було написано кілька її музично-сценічних інтерпретацій. Хоча, переглянувши літопис вистави "Лісова пісня" з книги Бориса Зюкова "На сцене и экране – Леся Украинка", можна довідатися, що в 1918 році режисером Олександром Загаровим в держдрамтеатрі у Києві було перше втілення твору на сцені. У 1946 році Михайло Скорульський написав балет "Лісова пісня", пізніше також балет створив С.Жуковський. Ще одним виявом захоплення твором української поетеси став фільм Івана Миколайчука "Лісова пісня" із Раїсою Недашківською у ролі Мавки.

   Травневого дня 1958 року на театральних стендах Львова з’явилася афіша, яка сповіщала про прем’єру опери "Лісова пісня" Віталія Кирейка. Глядачі, критики, преса дуже схвально сприйняли постановку твору. Ось, як писали газети про це: "В музиці Кирейка ми відчули дух Лесі Українки. Талановитий твір композитора може з повним правом вважатися першим гідним втіленням "Лісової пісні" в оперному мистецтві. "

   У 1971 році на сцені Волинського облмуздрамтеатра імені Тараса Шевченка   режисером Б.Лур’є була здійснена постановка вистави   "Лісова пісня" . Хоча ще в 1951 році на сцені нашого театру глядачі могли побачити балет "Лісова пісня" ( режисер В.Грипич).

   Переглядаючи вищеназваний літопис вистави, вражає кількість театрів, які зверталися до твору Лесі Українки. Переважна більшість обласних  українських театрів мали в своєму репертуарі "Лісову пісню". Крім цього Естонський театр молоді, Абхазський драмтеатр, Алжирський народний театр, Читинський облдрамтеатр, Барнаульський облдрамтеатр та багато інших могли похвалитися своїми підходами в постановці твору. 

Мальовнича Україна

190 років від дня народження українського художника

Костянтина Олександровича Трутовського

Книжкова виставка

    Костянтина Трутовського називали співцем України. Його полотна приваблювали своєю щирістю й безпосередністю, а персонажі творів – українські дівчата й хлопці – ніби запрошували до участі у народних обрядах та святах. 

   Не дивлячись на те, що він багато й плідно працював, його художня підготовка не була надто сильною, а звичка працювати поспішно, не завжди справляючись з натурою, в багатьох випадках применшувала вартість його добре задуманих і спритно виконаних творів. Проте його твори, наповненні життям, ваблять до себе своєю потужною енергією, світлом, багатством колориту. Такі його картини, як "Білять полотно" (1874), "В місячну ніч" (1881), "Весільний викуп" (1881) – справді народні картини і картини про український народ. 

    Трутовський залишив величезну спадщину, розпорошену по численних музеях. Багато його картин, акварелей, рисунків були мало відомі громадськості за життя художника, прямо з майстерні вони йшли до приватного власника, не потрапляючи ні на які виставки. До нас дійшла невелика частина з багатої спадщини художника. Про окремі його твори дізнаємося з листів, із згадок у журналах, з репродуукцій. 

  Певний час значних монографічних досліджень про творчість Трутовського не було. Позитивного схвалення заслуговують декілька брошур, видані ще в 50-х роках минулого століття. Лише в 1974 році у видавництві "Наукова думка" вийшло дослідження Зінаїди Лашкули "К.О.Трутовський. Життя і творчість", яке базувалося на широкому використанні багатих архівних матеріалів, епістолярної та мемуарної спадщини.

    Трутовський за життя здобув широке визнання. Твори його користувалися великим успіхом, особливий інтерес викликали його картини на українські сюжети. В цьому відношенні на той час він не мав суперників. Цікаво. що сюжети його картин відтворювалися різними засобами у різноманітних виробах кустарної та фабричної промисловості – на табакерках, портсигарах, обкладинках альбомів, на срібних виробах, на меблях. Малюнки його картин можна було бачити вишитими на рушниках. З’явилися вони і на ситцях.

     Світ ідей Костянтина Трутовського, його образів став надбанням наступних поколінь. Тож. запрошуємо переглянути книжкову виставку, яка має назву "Мальовнича Україна".

Вічний сонячний світ в музиці

260 років від дня народження австрійського композитора

Вольфґанга Амадея Моцарта

 Музика Вольфґанга Амадея Моцарта живе поміж нас понад 200 років. Коли тільки починають вчитися грати на роялі, то одні з перших творів, що грають – це твори Моцарта. Коли приходимо на концерт класичної музики, то часто чуємо музику Моцарта. Музиканти виконують музику цього композитора охоче і з любов’ю. Музика Моцарта не вмирає, тому що, коли ми її чуємо, вона пробуджує в нас почуття радості, бажання жити, досягти в своєму житті тих же вершин, які Моцарт досяг у своєму мистецтві. Його ясні і сердечні мелодії хвилюють нас.

     "Вічний сонячний світ в музиці, ім’я тобі "Моцарт", – вигукнув в своїй книзі "Музика та її представники" Антон Рубінштейн. Ці слова стали назвою книжкової виставки до ювілею композитора, яка організованна у відділі мистецтв. Потрібно сказати, що написано про композитора досить багато. Цікава історія однієї з представлених на виставці книг (є декілька її видань). Римський письменний і вчений Теренцій Варрон писав: "Книги мають свою долю..." Доля музикознавчого дослідження Георгія Чичеріна "Моцарт" більше чим незвичайна. Написана  у 1930 році зі скромною назвою "Лист про Моцарта", книга, по суті. не призначалися до друку. Спроба надрукувати при житті Чичеріна не здійснилася і 40 років рукопис залишався надбанням приватних і державних архивів. Лише у 1970 році відбулося друге народження "Моцарта", народження по суті сенсаційне. Читачів підкорила новизна і сміливість ідей, глибина трактування творчості й особистості Моцарта, міць аргументації, широта ракурсу, емоціональність та експресівність викладання. Було прийняте й жанрове визначення праці як "дослідницький етюд", підкреслюючи цим науковий зміст книги та своєрідність її форми. У 1975 році в Лейпцигу була надрукована на німецькій мові праця Чичеріна і ввійшла в зарубіжну "моцартіану". Але цим ще не обмежелося. Життя книги отримала абсолютно нову і своєрідну форму: вона вийшла на художню естраду. У вигляді літературно-музичного монтажу "Моцарт" Чичерінв став надбанням широкого кола читачів.

       Безперечно, музичні твори Моцарта заслуговують найвищої оцінки, але й життя композитора варте того, що б знати досконально, що довелося йому пережити. Навіть похорони Моцарта проходили за трагічними обставинами. Через відсутність грошей у його осиротілій сім’ї, композитор був похований не в окремій, а в загальній могилі. Точне місце поховання досі невідоме. Моцарт з тих композиторів, які відкриваються лише поступово. Складність Моцарта, як вважають дослідники, була джерелом особистої трагедії композитора: розбіжність в останні роки життя з суспільством, яке перестало його розуміти. Саме в цьому і є причина безвісної смерті Моцарта. яка викликає подив у деяких біографів.

Валерій Маренич: творчий портрет

        Мистецька година, присвячена 

        70-річчю від дня народження

         народного артиста України

Валерія Маренича

1 січня цього року відзначив свій ювілей Валерій Петрович Маренич – легендарна творча особистість, учасник уславленого за межами Волині вокального тріо у складі Антоніни, Світлани і Валерія Мареничів. Дата народження колективу при Волинській обласній філармонії – 1974 рік. Визнання до самобутнього колективу прийшло в кінці 70-х років, після концерту на сцені столичного Палацу культури "Україна". Небувалий успіх виступів тріо зумовила неповторна манера виконання, звернення до багатющої скарбниці українського мелосу, а також новаторське виконання пісень сучасних композиторів. Візитівкою стала пісня "Тиша навкруги" на слова і музику Олександра Богачука. Тріо Мареничів як послів української культури радо сприймали під час гастролей в різних країнах світу. 1979 року подарунком шанувальникам стала грамплатівка. Того ж року Мареничам присвоїли звання заслужених артистів УРСР. А 8 лютого 2003 року їм присвоєне звання народних артистів України. 

         Після розпаду тріо з 2005 року Валерій Маренич продовжує творчий шлях самостійно. Він – не лише соліст, але й автор власних пісень на слова Тараса Музичука, Петра Маха, Йосипа Струцюка, Віри Іващенко. Добір текстів свідчить про патріотичну позицію митця, його занепокоєність проблемами життя сучасної України. 

       Мистецька година, яка відбулася 12 січня у відділі літератури з питань мистецтва, засвідчила, що волиняни пишаються, що поряд з нами живе людина-оркестр, митець високого громадянського гарту, що уособлює цілу творчу епоху – Валерій Маренич. На жаль, за станом здоров’я Валерій Петрович не зміг завітати до бібліотеки. Тож бажаємо йому міцного здоров’я, доброго гумору та творчої наснаги!

Провідник духовності

120 років від дня народження українського художника

Василя Касіяна

Василь Ілліч Касіян прожив довге, багате на події життя. Про нього вже багато написано і ще немало напишуть. Справою усього життя митця стала праця над Шевченкіаною: це п’ять великих циклів оформлень та ілюстрацій до "Кобзаря", до окремих видань "Наймички" та "Гайдамаків", десятки видатних станкових творів, ілюстрації до "Тарасових шляхів" Оксани Іваненко, плакати і листівки, наукові дослідження і впорядкування та робота відповідального редактора академічного видання мистецької спадщини геніального поета. За цю працю Василь Касіян перший серед художників став лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка.

  У книжковій графіці сотні гравюр присвятив художник ілюструванню творчості Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Ольги Кобилянської.

  "Є на світі найбільша справжня радість, яка дає спокій і духовне здоров’я, – це розуміння того, що задумана справа вдалася, і що вона необхідна суспільству, виховує в ньому любов до правди, добра і краси, робить людей щасливішими". Так записав у своїй книзі про пережите Василь Касіян. 

  У відділі літератури з питань мистецтва діє книжкова виставка, присвячена ювілею художника, на якій розміщені спогади про Касіяна його сучасників, статті з періодичних видань, графічні роботи митця.

Життя в рожевому кольорі

100 років від дня народження французької естрадної співачки
           Едіт Піаф
       Книжкова виставка

Її ім'ям названа одна з площ Парижа. Тут є пам'ятник великій Едіт і її музей. У 20 столітті Едіт Піаф була однією з найпопулярніших французьких співачок. Дитя паризьких вулиць, вона принесла на естраду мотиви, які наспівували на околицях столиці та в кабачках на Монмарті, в метро та в черзі на стоянках автобусів. Свої пісні Едіт Піаф виконувала зовсім по-особливому, так могла співати лише  вона одна. Іноді її пісня була привітною і ласкавою, іноді звучала іронічно, але найчастіше – трагічно. Звертаючись до глядача, Едіт говорила про невдачі кохання, про нерозділене почуття, про драму самотності. І завдяки голосу, що брав за живе, її пристрасть, її біль ставав болем тих, хто її слухав.

Життя Едіт Піаф відома в першу чергу за її власними книгам: «На балу удачі», що вийшла в зеніті її слави, і «Моє життя», опублікованій посмертно. Книги ці, відокремлені п'ятьма роками, ведуть одна з одною жорстоку суперечку. У другій книзі історія Попелюшки, якій на балу посміхнулася удача, обертається страшної передсмертної сповіддю. І разом з тим автобіографічні твори Піаф доповнюють один одного і, незважаючи на протиріччя, створюють цілісний образ великої актриси.

Запрошуємо переглянути книжкову виставку, присвячену столітньому ювілею цієї  відомої співачки.  У вас є можливість переглянути книги про її життя. Хочите заспівати пісні з репертуару Піаф? На виставці  представлені їх нотні видання. 

Велет фінської музики

150 років від дня народження
     Яна Сібеліуса
   Книжкова виставка

Все життя фінського композитора Яна Сібеліуса була в музиці, а вся його музика присвячена батьківщині. Сібеліус оспівав сувору північну природу вітчизни, національний характер її народу, його поетичні уяви і стародавні епічні сказання. Навколо було багато творчих спокус, однак Сібеліус завжди йшов своїм шляхом, шляхом вимогливого, що шукає, глибоко правдивого композитора-реаліста. Сібеліус не тільки великий композитор Фінляндіі, але й один з найбільших майстрів світового музичного мистецтва, який вписав в його історію велику і самобутню главу.

«Країною тисячі озер» називають Фінляндію. На березі казково красивого озера Туусула в невеликому селищі провів Сіеліус більшу частину свого життя. У постійному спілкуванні з природою і національним побутом черпав він своє творче натхнення.

Творчість Сібеліуса різноманітно за жанрами. Але ім'я найвизначнішого представника світового симфонізму створили його оркестрові твори. Ян Сібеліус написав сім сімфоній – своєрідних інструментальних драм, різних за емоційно-образним змістом, але єдиних за стилем

Ян Сібеліус прожив довге життя. Коли йому виповнилося 90 років, цей день в Фінляндії став загальнонародним святом. Багато написано про Сібеліуса. І кожен автор прагнув підняти завісу з «таємниці мовчання» його в композиторській діяльності в останні 30 років життя. Таємниця це? Задовго до кінця шляху, чи не на половині його, замовк Россіні. Шістнадцять років мовчання відокремлює «Отелло» Верді від «Аїди». Останні чверти століття свого життя провів Глазунов у творчій безмовності, зрідка перериваючи новими  творами, на жаль, які не прикрасили його шлях.

« Симфонія повинна бути з початку і до кінця музикою »- так писав Ян Сібеліус. І в цих словах ховається в деякій мірі  відповідь, чому 30 років натхненний співак Фінляндії, майже не торкався  нотного паперу.

Художня спадщина Сібеліуса завжди буде говорити людям про красу і емоційне багатство фінського мистецтва. Звучання його натхненних сімфоній і пісень завжди привертатиме мільйони сердець. У відділі літератури з питань мистецтва ви можете прослухати записи на грамплатівках всіх 7 симфоній Сібеліуса у виконанні Великого симфонічного оркестру, диригент Геннадій Рождественський. Запрошуємо також переглянути книжкову виставку, присвячену цьому композитору.

Ми вільні – бо ми сильні

     Відкриття виставки картин Олени Звягінцевої

Відтепер 14 жовтня ми святкуємо День захисника України. Назва цього популярного в народі свята говорить сама за себе.  Захист своєї Вітчизни від зазіхань з боку тих, хто час ві часу намагається загрожувати державним засадам будь-якої країни – свята справа. Вона вимагає від людей сміливості, честі та відваги, дуже часто величезної самопожертви і колосальної самовіддачі.Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована сила, яка очолювала боротьбу проти чужеземних ворогів.

  Сьогодні ми багато згадуємо про героїчні часі кохацтва та покладаємо великі надії на його відродження. Козацтво для нас – це символ всього самого найгероїчнішого, найсвітлішого, що було в історії України, це – символ України. Козак – це герой, метою життя якого є встановлення справедливості, щастя і спокою для його Батьківщини, який ладен віддати своє життя і частку за часткою за процвітання України. 

   Завдяки творам класиків української літератури та їх зображенню в образотворчому мистецтві, до козацтва у нас особливе ставлення. Образ козака набув у масовій свідомості настільки героїчних та одухотворених рис, що професійним історикам залишається лише дивуватися. Найдавніші зображення козаків знаходимо на печатях, гербах і гравюрах того часу. Майстри пензля, починаючи з кінця ХVIII ст. і до початку ХХ ст. зверталися до теми козацтва. Тема українського козацтва знайшла широке втілення і у роботах українських художників ХХІ ст. Як пише сучасний український худождник Ігор Бежук:"Бажання малювати на історичну тематику – результат понад двадцяти років незалежності. Попри все, митці починають розуміти, що в нас є про що малювати". 

   Отож, автор представленої виставки "Будемо вільні, бо ми сильні" Олена Зягінцева звернулася саме до малювання портретів козаків. Олену в бібліотеці добре знають. Це вже не перша виставка її робіт. Улюбленим жанром мисткині є портрет. Картини не є жанровими, на яких зображуються якісь події. Це образні портрети козаків, наповнені символічним змістом, характером. Коли художниця творила, то вкладала в кожен образ душу, передавала свій настрій і переживання. На полотнах зображені козаки, не просто ті славні воїни, що колись воювали за свою державу, а показані в сучасному осмисленні. Козак, як символ непереможної сили волі, незламності духу, сакрального змісту і сутності захисника воїна.  На експозиції представлені образи простих козаків-воїнів. Автор наче спеціально не зображує на полотнах славетних гетьманів, щоб показати більшу значимість простих козаків, які були і є захисниками бідного народу. Воїнство козацьке завжди було увінчене славою і сьогодення доводить нам – козацького роду нема переводу!

Ніжний шелест сторінок

Жінка завжди була Музою для будь-якого творця. Саме любов і пристрасть стали основою написання великих картин, віршів, романів та музичних творів. Багато шедеврів просто не з’явилися на світ, якби не було поруч жінки. Водночас жінка сама може бути письменником, політиком, лікарем, вчителем, юристом. Важко уявити успішну сучасну жінку без книг. Читання допомагає розвиватися та вдосконалюватися. Для когось – це частина робочого процесу, для когось – засіб релаксу, а для когось книга – є професія. 

Проте, не завжди жінка мала доступ до книг. Історично склалося так, що книгописання та грамота спочатку були виключно чоловічими справами. Відтак, навіть переважно жіноча професія – бібліотекар – раніше належала лише чоловікам.Особливою тягою завжди вирізнялися жінки вчені, мудрі, начитані. Все частіше великі художники зображували своїх муз за читанням. Одним з перших таких митців став Рогір ван дер Вейден, який зобразив Марію Магдалену із книгою ще у 1445 році. Далі були: Аньоло Бронзіно, Герард Доу із відомим "Портретом матері Ремрандта", Клод Моне, Едуард Мане, Пабло Пікассо, П’єр-Огюст Ренуар, Жан-Оноре Фрагонар, Іван Крамськой, Ілля Рєпін, Валентин Сєров, Микола Пимоненко, Анатолій Насєдкін та багато-багото інших. 

Тож, у Всеукраїнський день бібліотек у відділі літератури з питань мистецтв для студентів Луцького педагогічного коледжу проведено перегляд образотворчих матеріалів, на яких зображена жінка з книгою.

Творчі обрії

170 років від дня народження українського драматурга і актора

      Івана Карповича Карпенко-Карого
               
                                    Книжкова виставка

Цілу плеяду чудових митців – М.К.Садовського, П.К.Саксаганського та М.К.Садовську-Барілотті – дала українському театрові славнозвісна родина Тобілевичів. З неї походить і український драматург та актор Іван Карпович Карпенко-Карий. Він створив чимало талановитих образів у власних п’єсах і в п’єсах інших українських драматургів. В його п’єсі "Суєта" з уст персонажа Івана Барильченка звучать такі слова: "...Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!" Саме під такою назвою пройшов вечір в бібліотеці, підготовлений працівниками міського абонементу. Відділ літератури з питань мистецтва організував книжкову виставку до ювілею цього драматурга та актора. Література, присвячена І.Карпенкові-Карому, досить значна. Але ще значніша ціла бібліотека з творів самого драматурга. Тут і численні видання його творів, серед яких є й багатотомні. Про життя і творчість Карпенко-Карого написано чимало. Спільними зусиллями літературознавців і театрознавців чітко визначене місце, яке він зайняв в українській культурі свого часу. Окрему групу матеріалів, які проливають яскраве світло на творчу особистість Івана Карповича і містять величезний фактаж для його біографії, становлять спогади. Власне, спогади сучасників передували появі наукових досліджень життя і творчості великого драматурга й актора і тривалий час, поки дослідники не стали сягати до архівних джерел, були майже єдиним джерелом для висвітлення його біографії. Пропоную вашій увазі книгу "Спогади про Івана Карпенка-Капрого. – Київ: Мистецтво, 1987.–184 с."

  Заслуги Івана Карповича перед українською театральною культурою величезні, і пам’ять про нього через його яскраві літературні твори передаватиметься ще довго з покоління в покоління.

.

Перерване життя

140 років від дня народження українського художника
                       Олександра Мурашка

                           Книжкова виставка

"Олександр Олександрович Мурашко належить до тих небагатьох українських митців межі ХІХ – ХХ століть, значення і роль яких чітко усвідомлювали вже його сучасники", так розпочанається монографія Лариси Членової "Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості", яка побачила світ вже після смерті автора в 2005 році. Ця книга створювалася протягом багатьох років. Вона – плід роздумів про творчість і долю видатного живописця, життя якого було злочинно перерване кулею на траєкторії творчого злету. Були такі часи, протягом 30-40-х років минулого століття, коли ім’я Олександра Мурашка майже не згадувалося. І навіть у 1950-ті роки, коли знову виник інтерес до спадщини митця, експонування його творів обмежувалося лише тими реалістичними творами, що вважалися для того часу прийнятнішими. 

 Творчість Мурашка пов’язана переважно з Києвом, де він жив і працював. Тут знаходяться майже всі його твори. Більшість з них зберігається в Національному художньому музеї України.  Але не охоплює усієї його живописної спадщини. Поза полем зору лишилися кращі картини, демонстровані на міжнародних виставках, починаючи з 1909 року. Вони опинилися за кордоном у приватних колекціях і галереях Нью-Йорка, Будапешта, Німеччини тощо. Місцезнаходження цих творів встановити поки що не вдалося. Уявлення про них складалося на основі багатьох відгуків закордонної преси, яка не обминала їх своєю увагою.

  Творчість Олександра Мурашка викликає дедалі більше зацікавлення науковців, сучасного глядача. Не зникає інтерес дослідників щодо визначення його ролі не тільки в національному, а й у європейському художньому процесі. Твори митця збагачують духовно, випромінюють нев’янучу красу і життєву енергію, над якими не владен час.