15 червня — День народження Івана Миколайчука

 

   Іван Миколайчук особлива постать в українському кінематографі та культурі. За 46 років життя він втілив 34 ролі, написав 9 сценарій, уклав музику до 4 фільмів та був режисером 2-х стрічок. Його творчість завжди зверталася до національної культури, через що в Радянському Союзі був названий «неблагонадійним». 15 червня в Івана Миколайчука день народження, тож згадаймо, чим особливі його творчість та життя. А найвизначніші фільми з Іваном можна переглянути в онлайн-кінотеатрі українського кіно.

Захоплення людьми та психіатрією

      У сільському театрі Іван Миколайчук почав грати у 10 років, і як наймолодшому, йому завжди діставалися ролі старих дідів. Був спостережливий і завжди всім на сміх міг зобразити «як дядько Петро додому напідпитку повертається, або як тітка Варка в лавці крам вибирає».

    Після школи переїхав навчатися до Чернівців: спочатку у музичне училище, а потім в театральну студію. Але подав документи в медичний університет на психіатрію. Річ у тім, що Іван дружив з головним лікарем місцевої психіатричної лікарні і часто грав в п’єсах для пацієнтів. Актор був впевнений, що розуміння душі людини допоможе акторському мистецтву. Проте, дізнавшись, що треба вчити всю медицину, документи з університету забрав.

«Тіні забутих предків» і перша слава

   Фільмом, який приніс акторові популярність, є особлива для українського кіно стрічка "Тіні забутих предків". Іван зіграв головну роль — молодого пристрасного хлопця Івана Палійчука, чия історія трагічного кохання розгортається на екрані. Проте спершу Миколайчука не хотіли брати на цю роль — Параджанов влаштував проби з поваги до вчителя актора, Віктора Івченка. Режисер навіть пішов з проб, аж тут прибігає оператор Юрій Іллєнко зі словами: «Сергію Йосиповичу, це щось неймовірне!»

      Згодом Миколайчук потоваришував з Параджановим, у них було багато спільних поглядів на життя. Обидва були впевнені, що місця, де найкраще можна дізнатися про людей — це базар, вокзал і цвинтар. А під час зйомок режисер прислухався до молодшого колеги, адже він як ніхто знався на гуцульській культурі.

Секс-символ українського кіно 1960-х

    «Тіні…» принесли акторові славу, а разом з нею і статус секс-символа в кіно. Дружина актора згадує, що йому зізнавалися в коханні: «Я знаю, що ви жонатий, але думаєте, що ваша жінка краща, ніж я?». Навіть під вікнами кричали: «Іван!».Письменниця Леся Воронина писала, що Миколайчук був кумиром, супергероєм та красенем, який підкорював дівочі серця, а всі хлопці намагалися копіювати його манеру, усміхатися, говорити, рухатися, як він.

Обличчя українського поетичного кіно

  Миколайчук не просто так вважається символом течії українського поетичного кіно. За 10 років існування напрямку він знявся у семи фільмах з 11 (а у деяких був сценаристом, режисером, музикантом). Хоча всі ролі відрізнялися, йому вдавалося проживати та втілювати будь-якого персонажа та жанр: комічний персонаж козака з "Пропала грамота", антагоніста-поліціянта в "Анничці", сина старійшини Любомира в "Захарі Беркуті" .

    Єдине, що акторові так і не вдалося, це зіграти роль сучасника. Разом з Іллєнком вони написали сценарій фільму «На поклони!», проте цензура настільки видозмінила історію, що Іван грати у фільмі відмовився.

Магічний реалізм Івана Миколайчука

 "Вавилон ХХ" став для Миколайчука режисерським дебютом. Історія українського села в період бурхливої колективізації показана через життя всіх мешканців, така собі фреска життя 1920-х років. Стрічка з елементами українського поетичного кіно та магічного реалізму сплітає разом історію і фантазію. Сам актор зіграв у фільмі місцевого філософа Фабіана, який заробляє на життя виготовленням трун.

  Миколайчук відрізнявся своєю спостережливістю і мовчазливістю, завжди більше слухав, ніж говорив. Багато хто з його друзів вважав його народним філософом, прямо як Фабіана з «Вавилону ХХ». Режисер Борис Івченко також згадує, що «переповнений зал у Будинку кіно на вечорі його пам’яті сприйняв прочитаний монолог Григорія Сковороди як монолог самого Івана».

    Якби не репресії та хвороба Миколайчука, то світ би побачив нові фільми режисера, які ще більше б закріпилися в магічному реалізмі. Іван працював над сценарієм комічної фантасмагорії «Небилиця Івана» та сценарії «Тисяча снопів вітру», який був заснований на дитячих спогадах актора.

В нашому відділі ви можете ознайомитись з такою літературою

про цю видатну людину:

Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук: спогади, інтерві’ю, сценарії / упоряд. М. Є. Миколайчук. – Київ : Мистецтво, 1991. – 399 с. : іл.

Брюховецька Л. Іван Миколайчук / Л. Брюховецька. – Київ : Видавничий дім «КМ Академія», 2004. – 272 с. : іл.

Миколайчук І. Сценарії / І. Миколайчук ; упоряд. М. Є Миколайчук; вступ. ст. Л. І. Брюховецької. – Київ : Ред журн. «Міжнар. туризм», 2008. –544 с.: іл.

Іван Миколайчук : магія любові : фотоальбом / упоряд. М. Є. Миколайчук. – Київ : Ред. Журн. «Міжнар. туризм», 2011. – 176 с. : іл..

Миколайчук І. Острів сліз : сценарій / І. Миколайчук, Е. Сабате. – Київ : «Кіно-Театр»; «АРТ КНИГА», 2017. – 56 с.

«Сходи до Парнасу музичної династії Штраусів»

 

 

Йо́ганн Штра́ус (батько) - австрійський композитор, скрипаль і диригент. Його вважають родоначальником музичної династії Штраусів. Народився 14 березня 1804 року у Відні, у сім'ї власника готелю Франца Боргіаза Штрауса і Барбари Дольман. У хлопчика було важке дитинство: коли йому виповнилося сім років, від лихоманки згасла його мати, а ще через п'ять років розорився батько потонув в Дунаї (за однією з версій це було самогубство через борги).

   У досить юному віці став самостійно брати уроки гри на скрипці. При першій можливості кинув майстерню і став грати по корчмах. Музика у Штрауса була в крові. Штраус грав віртуозно, в шаленому темпі і з величезним захватом.Сучасники відзначали, що під час диригування його рухи були аж занадто темпераментні.Слухачі порівнювали його з Паганіні.

 На початку 19 століття почав грати у віденському танцювальному оркестрі М. Памера, де познайомився і зблизився з Йозефом Ланнером відомим австрійським диригентом і композитором того часу.

    А вже з 1819 року грав на альті в квартеті Ланнера, потім в його оркестрі. В 1825 році організував власний танцювальний оркестр із 14 чоловік, який незабаром завоював широку популярність у Відні.У 1833 році Йоган Штраус подвоїв склад оркестру і зробив концертну поїздку країнами Європи, яка мала великий успіх.

  З 1835 року Штраус був керівником придворного бального оркестру у Відні. Подібно Ланнеру, Йоганн Штраус створив багато творів танцювальної музики.

Штраус був творцем нового типу вальсу, так званого віденського, що отримав широке поширення завдяки ритмічної гнучкості і мелодійної виразності. Штраус - автор понад 250 творів, серед яких вальси, галопи, марші, польки, фантазії.

  Особливий успіх мали вальси, в яких він розвинув і збагатив форму популярного віденського танцю. Серед вальсів найбільш були відомі - "Тальони", "Вікторія", "Габриэлен", "Цецилія", "Лорелея".Крім вальсів, популярність придбав його "Марш Радецького".

  У 1889 році Йоганн Штраус-син видав повне зібрання творів свого батька в 7 томах; у перших 5 томах опубліковані тільки вальси.

Йоганн Штраус (син)

   Народився 25 жовтня 1825 року в сім'ї відомого австрійського композитора Йоганна Штрауса-старшого.Його прадід Йоганн Міхаель Штраус (1720-1800) з Буди (частина Будапешта) був євреєм, який прийняв католицтво.Двоє з чотирьох братів Штрауса-молодшого (Йозеф і Едуард) теж стали відомими композиторами.

Хлопчик вчився грати на скрипці потайки від батька, який хотів бачити сина банкіром і влаштовував запеклі скандали, коли заставав сина зі скрипкою в руках. Проте за допомогою матері Йоганн-молодший продовжував потайки удосконалюватися в музиці.Батько незабаром віддав Йоганна-молодшого у Вище комерційне училище, а вечорами змушував працювати рахівником

   У 1844 році Іоганн-молодший закінчив свою музичну освіту у відомих педагогів, які дали йому блискучі рекомендації (для отримання ліцензії на професію).Незабаром Йогану Штраусу молодшему вдається набрати невеликий власний оркестр ,і він з успіхом виступає у віденському казино Доммайер . Репертуар оркестру в значній мірі складався з його власних творів.

Перший час йому сильно заважала заздрість з боку впливового батька , який заносив в чорний список ті заклади , де виступав син , не допускав його на придворні бали і на інші престижні заходи , які вважав своєю вотчиною. Але, всупереч всім зусиллям батька і завдяки шанувальникам таланту Йоганна -молодшого його призначили капельмейстером військового оркестру другого полку цивільної міліції (батько був керівником оркестру першого полку ).Ще більше поглибила конфлікт батька з сином революція 1848 року. Штраус -старший підтримав монархію і написав вірнопідданський «Марш Радецького ».

Штраус -молодший у дні революції грав « Марсельєзу » і сам написав ряд революційних маршів і вальсів . Після придушення революції його притягнули до суду , але врешті-решт виправдали.

  Несподівано, у 1849 році Штраус-старший помер від скарлатини. Йоганн на могилі батька зіграв «Реквієм» Моцарта, присвятив пам'яті батька вальс «еолова арфа» і видав за свій рахунок повне зібрання творів батька. Батьківський оркестр вирішив приєднатися до музикантів сина, і об'єднаний оркестр вирушає на гастролі по Австрії, Польщі, Німеччини.

     Скрізь він мав величезний успіх.

Щоб налагодити відносини з новим імператором Францем-Йосипом I, Штраус-молодший присвячує йому два марші. Незабаром йому передають усі батьківські повноваження на придворних балах і концертах. На відміну від батька, він нікому не заздрив і жартував, що «брати талановитіші мене, просто я популярнішим».

  Кінець 1860-х - початок 1870-х років: розквіт штраусівські генія. У цей період він створює свої кращі вальси: «На прекрасному блакитному Дунаї» (1866) і «Казки Віденського лісу» (1868), кращі оперети.

  У 1870 році Штраус відмовляється від придворних обов'язків (передає їх братові Едуарду) і присвячує себе опереті. Несподівано, у віці 43 років помирає брат Йозеф.

У1870-ті роки оркестр Штрауса гастролює по Великобританії, Франції, США. На Бостонському музичному фестивалі Штраус ставить світовий рекорд, керуючи оркестром більш ніж з 1000 музикантів. У 1871 році за порадою Оффенбаха Штраус пише свою першу оперету "Індиго і сорок розбійників", добре прийняту публікою. Всього він написав 15 оперет.

1874 рік - нова оперета «Летюча миша» спочатку великої популярності не має, але все ж багато років не сходила зі сцени віденських театрів. Тріумфальний успіх приходить через 20 років, після появи нової редакції.

1885 рік - новий шедевр: оперета «Циганський барон», за сюжетом повісті «Саффі» Мора Йокаи. Музика оперети наповнена виразним угорським колоритом. Це сама «оперна» з оперет Штрауса.

   Йоганн Штраус помер у Відні у віці 73 років від пневмонії, не встигнувши закінчити балет «Попелюшка».Завершив роботу над балетом в наступному році Йозеф Байєр.

   Штраус був похований на Центральному кладовищі Відня.

Йоганн Штраус молодший - автор 16 оперет, які він почав писати з 1870-х років, знаходячись під великим впливом Ж.Оффенбаха. Перетворюючи національні традиції комедійних вистав, Штраус склав спеціальний різновид віденської оперети. Одна з вершин творчості Штрауса в цьому жанрі - оперета “Летюча миша” (1874). Цей твір спочатку було холодно сприйнято віденською публікою і тільки після сенсаційного успіху в інших країнах була оцінена у Відні. В 1885 Штраус створив одну з самих популярних в Європі оперет “Циганський барон”. Серед інших оперет виділяються “Весела війна” (1881), “Ніч у Венеції” (1883).

   У віденській опереті Штрауса велику роль відводиться музиці. В ній присутня стихія танцю (тому її можна назвати танцювальною оперетою) - польки, мазурки, галопу, чардашу і особливо вальсу, що насичує дійство стрімким рухом, дає відчуття святковості, романтичного підйому почуттів. Драматургічно оперети Штрауса поступаються оперетам Оффенбаха. По змісту вони менше злободенні, в них відсутні сатиричний елемент, на перший план виступають ліричні мотиви. Традиції Штрауса продовжили в своїх оперетах О.Штраус, Ф.Легар, І.Кальман.

  Йоганн Штраус зробив великий вплив на композиторів, які зверталися услід за ним до стихії віденської пісенно-танцювальної музики, - Г.Малера, Р.Штрауса (опера “Кавалер троянди”), М.Равеля. Найвидатніші музиканти-сучасники цінували його талант композитора і диригента.

Віртуальна арт-екскурсія "Зелені оази планети" до Всесвітнього дня захисту довкілля

 

       Щороку 5 червня світова громадськість відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища. Головна мета цього свята — стимулювати активну діяльність світового співтовариства, спрямовану на збереження балансу в природі та навколишньому середовищі.

     Саме в цей день 1972 року у Стокгольмі, відкрилася Конференція ООН із проблем навколишнього середовища , за результатами якої було створено Програму ООН по вирішенню цієї проблеми. Приводом до проведення всесвітньої акції слугувало звернення, що надійшло 11 травня 1971 року генеральному секретареві ООН. На конференції були присутні повноважні представники 113 держав світу. Звернення підписали 2200 діячів науки й культури з 23 країн світу.

      Згодом, у 2000 р. в цей день було розпочато програму ООН “Тисячоліття довкілля – приступити до дій”. Програма є ще одним нагадуванням людству про його роль в охороні довкілля.

   Заходи до Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища проводяться в більшості країн світу як на державному рівні, так і на рівні невеликих колективів, шкіл, дворів, або кварталів. Всесвітній день охорони навколишнього середовища відзначається по-різному, у тому числі вуличними мітингами, велопробігами, “зеленими” концертами, конкурсами творів і плакатів у школах, посадкою дерев, а також безліччю інших способів.

        Цей день є одним з основних способів привернути увагу світової громадськості до проблем довкілля. Також це свято вважається однією з найважливіших подій екологічного календаря і щорічно святкується в більш ніж 100 країнах світу.

           Ми вирішили також долучитися, якимось чином до цього, так потрібного людству екологічного свята, і напередодні, 4 червня провели віртуальну екскурсію про національних, природних парках Європи. 

       Ми побували (віртуально, звісно) у парках Швеції, Німеччини, Австрії, Словенії, Італії, побували на Пліцтвіцьких озерах у Хорватії, в спекотній Барселоні, милувалися квітами королівського парку у Нідерландах. Це була година неймовірних подорожей від болотистих рівнин Лапландії через гірські вершини Австрійських Альп у привітну аквамаринову Хорватію та барвисті квіткові поля Голландії… Але наша екскурсія добігла кінця, ми повернулися знову до нашої бібліотеки, щоб з новими силами та натхненням працювати далі.

Майстер-клас з нетрадиційних видів мистецтва "Мистецтво у долоньках" (до Дня захисту дітей)

 

     У перший літній день у світі відзначають День захисту дітей. Свято, присвячене дітям і підліткам, стосується насамперед дорослих - їх закликають об'єднатися, щоб забезпечити дітям світле майбутнє, захистити їхні права.

   Офіційно це свято було засновано в листопаді 1949 року в Парижі на Раді Міжнародної демократичної федерації жінок. Тоді особливо гостро стояло питання про здоров'я і благополуччя дітей - час був повоєнний.

     Уперше День захисту дітей відзначили 1950 року - одразу в 51 країні світу.. Святкування припало на 1 червня. Як би там не було, мета у цього дня завжди була однією - привернути увагу до потреб і прав дитини.

     Міжнародний день дітей має також свій прапор - це зелене тло, на якому зображена земна куля та 5 людських фігурок різного кольору.

     День захисту дітей Україна щорічно відзначає 1 червня, як і в усьому світі. У нашій країні цю дату святкують із 1998 року.

     Діти — це найдорожче диво, яке наповнює життя дорослих радістю й теплом. Природно, коли дитину оточують любов’ю, увагою й піклуванням, і якщо в дорослому житті ми інколи мріємо повернутися у своє дитинство — значить, воно було щасливим і безтурботним, яким і має бути для кожної дитини на планеті.

     Вот і ми в цей чудовий, перший літній, сонячний день, і з нагоди сьогоднішнього свята вирішили провести майстер- клас з нетрадиційних видів мистецтв, а саме: малювання на долоньках. Ця техніка малюнку не вимагає якоїсь академічної освіти, знання кольорознавства чи навичок володіння пензлем, все досить просто: варто лише застосувати фантазію, взяти до правої руки пензлика, відкрити баночки з гуашшю,і почати втілювати свій задум використовуючи за полотно долоню лівої руки. В першу чергу ми малюємо тло на якому розмістимо майбутню композицію з квітів, чи пейзаж або навіть домашню тварину, чекаємо коли підсохне фарба і наносимо деталі нашого малюнку. Можна звісно, скористатися і зразками запропонованими майстринею, не важливо який метод ви оберете, головне те відчуття занурення у дитинство, радість творчості, якої нам дорослим так не вистачає в нашому житті. А ось і результати, так би мовити наші шедеври, та головне радість творчого процесу у невимушеній творчій атмосфері.

Олег Байдуков - волинський скульптор (до річниці від дня народження)

 

         Олег Олександрович Байдуков народився 22 травня 1954 року в місті Ківерці Волинської області. Його батько, Олександр Васильович Байдуков, знаний на Волині художник, співець поліського краю, який самотужки опанував прийоми професійного мистецтва. Навчався в Луцькій дитячій художній школі. Згодом, закінчивши вісім класів, він вступив до Косівського технікума народних промислів (відділ художньої обробки кольорових металів).Закінчивши училище 1977 року, молодим, натхненним, сповненим планів та ідей, Олег Байдуков повертається до Луцька. Працює скульптором у Художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. У кожному своєму творі митець демонструє блискучий вишкіл, отриманий під час навчання. Він наполегливо працює, прагнучи до реалізації індивідуальних творчих задумів, стає учасником обласних, республіканських та міжнародних виставок (Хелм, Мюнхен, Мінськ).

      Олег Байдуков - автор станкової та монументальної скульптури. Його творчий доробок невеликий, однак означений професіоналізмом, є взірцем якісного поєднання прийомів академічної школи із ідеями модерного мистецтва, що були співзвучні часу. До творів монументальної скульптури Олега Байдукова належить пам’ятник Кобзареві у селі Угринів Луцького району (архітектори: В. Приходько та В. Олійник). Ним було створено гіпсовий бюст Лесі Українки і подарований українській гімназії під Гданськом (Польща). У Любешові на стіні будинку - в минулому там знаходилась монастирська школа, де у 1753-1759 роках навчався Тадеуш Костюшко, - встановлений мідний барельєф, виконаний художником. У співпраці з архітектором Андрошем Бідзілею Олегом Байдуковим було створено пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, що встановлений на Меморіалі вічної слави у Луцьку. Його презентовано у березні 2002 року. Центральним елементом цього монументу є гранітна стела, яка окреслює хрест - символ жертовності. Біля його підніжжя - постать матері. В Устилузі було встановлено один із кращих творів Олега Байдукова - скульптурний портрет Ігоря Стравінського (1882-1971), відомого композитора-модерніста XX століття. На жаль, створений із міді, він став ласим шматком заробітку для крадіїв. Слід цього пам’ятника назавжди канув у лету.

      Олег Байдуков раптово помер 21 вересня 2009 року. Похований на цвинтарі в с. Гаразджа. А вже у 2011 році Обласний комітет з присудження іменних премій у галузі літератури, культури і мистецтва визначив претендентів на участь у другому турі. Так, Олега Байдукова (посмертно) у складі авторської групи (художника-дизайнера Степана Кузьмича, архітектора Владислава Ващука) було висунуто на премію імені Йова Кондзелевича за створення пам’ятника члену проводу ОУН-УПА Степану Мазурцю у селі Прилуцьке Ківерцівського району.

          В 2016 році сестра Олега Байдукова Світлана передала частину станкових творів із творчої спадщини художника у фонди Волинського краєзнавчого музею. Серед них - скульптурні портрети друзів і знайомих мистця (художників Юрія Германа, Анатолія Кучерука, ін.), а також - барельєфи, ескізи монументів та пам’ятників. З-поміж них вирізняється ескіз втраченого скульптурного портрету Ігоря Стравінського. Він демонструє блискуче вміння художника передати не лише портретну схожість, а й найтонші порухи душі великого композитора. Уже два роки поспіль цей твір Олега Байдукова є візуальним акцентом концертів, які відбуваються у Художньому музеї в рамках щорічного Музичного фестивалю «Стравінський і Україна».

 "Моя вишиванка - душа України" (до Дня вишиванки)

    

                 Здавна українська вишивка дивувала своєю неповторністю та слугувала найкращою окрасою і святкового, і повсякденного одягу. У наші ж дні виготовлення вишиванок власноруч перетворилося на популярне хобі для людей різного віку, а вишиті сорочки стали апогеєм моди. На їхню красу звернули увагу навіть зарубіжні кутюр’є, а що вже й казати про українських майстринь…

          Споконвіку українці шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає від усього злого. Вважається, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними, справжніми українцями.

           Останнім часом дедалі частіше проводяться заходи, що повертають нас до витоків нашої національної культури. Що це — мода? Ні. Беручи участь у таких святах, ми всі — і молоді, й старі — долучаємося до нового (а можливо, колись втраченого) ідеалу. І цим ідеалом є Незалежна Україна, країна, в якій ми сьогодні живемо, земля наших пращурів. А вони нам залишили велику спадщину — українську культуру.

           Сьогодні в Україні є День вишиванки. Його традиційно святкують у третій четвер травня. Цей день не передбачає особливої помпезності, хоча має надзвичайно глибокий контекст. Вперше День вишиванки відзначали 2006-го. Того року у вишиванки вдяглися студенти та викладачі Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Тепер це свято поширене у 60 країнах світу.

         Мета нашої виставки ознайомити відвідувачів з традиціями рідного краю; розширити уявлення про вишиванку, як вид мистецтва, про її значення у житті українців; виховувати любов до національних традицій, до краси і гармонії навколишнього світу; почуття національної гордості; сприяти розвитку естетичного смаку та творчого мислення.

           Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. і як би не складалися обставини життя, яким би не було становище в Україні та у світі, яка пора року не була би за вікнами наших осель, нас поважатимуть доти, доки ми поважатимемо самих себе, доки ми пам'ятатимемо про своє коріння і шануватимемо наші традиції!

 У нашому відділі ви можете ознайомитися з книжками по цій темі:

Гавур Л. Чарівні візерунки. Частина ІІІ / Л. Гавур.  – Львів : Апріорі,  2011. –  92 с. : іл.

Калиняк Л. В. Українська вишивка. Сучасне трактування: альбом  / Л. В.  Калиняк. ­– Львів : НВФ «Українські технології», 2004. – 116 с.

Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки  / Т. Кара-Васильєва. –  Київ : Мистецтво, 2008. – 464 с. : іл.

Кара- Васильєва  Т. Українська вишивка  / Т. Кара-Васильєва, А. Чорноморець.  – Київ : «Либідь» , 2005. –158 с.

Ксенія  Колотило:  альбом  / авт.-упоряд. Д. І. Богданова.  –  Київ : Мистецтво, 1992. – 160 с. : іл.

Свйонтек  І. Гуцульські вишивки Карпат. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту. Альбом 5. Книга 1– Космацькі вишивки Косівщини  / І. Свйонтек. – Львів : Апріорі,  2014.  – 232 с. : іл.; табл.; фото

Українські народні узори. Зібрала Ольга Косач-Кривинюк. Випуск ІІ зі змінами й доповненями  / вст. ст. Н. Сташенко ; упор. В. Комзюк, Н. Пушкар. – Ковель : ТОВ «Ковельська міська друкарня», 2009.  – 29 с. : іл.

Чумарна М. На полотні вічності . Таємниці вишивки і вишивання  / М. Чумарна.  – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан,  2021. – 144 с.

Чумарна  М. І. Вишивання долі  / М. І. Чумарна. – Львів : Апріорі, 2015. – 88 с. : іл.

Віртуальна арт-екскурсія фільмів з циклу "Мандруючи Україною", присвячена до Дня заповідників і національних парків

Ця віртуальна арт-екскурсія  присвячена природі України - її заповідникам і паркам. Студенти 1 курсу  КЗВО "Луцький педагогічний коледж" вирушили у захопливу подорож, щоб побачити дива української природи, відвідати кілька найцікавіших заповідників та національних парків нашої країни, щоб доторкнутися до найцінніших скарбів нашої землі: біосферний заповідник “Асканія-Нова”, Дунайський біосферний заповідник, Поліський природний заповідник, Карпатський біосферний заповідник, заповідник “Розточчя”.

    Присутні вирушили у подорож, переглянувши відео «Топ-10 національних парків України»і відкрили для себе неповторність та велич цих природних оазисів, які вражають своєю красою та важливістю збереження для майбутніх поколінь. Надзвичайною мальовничістю, щедрістю та багатогранністю відрізняється природа України. Родюча земля, безкраї степи, численні водойми, величні гори та ліси, багатий світ флори та фауни. Щоб зберегти всі ці багатства, були створені природні заповідники та національні парки України. Їх головним завданням є збереження природних ландшафтів, а також видів тварин і рослин, що зникають.

Перший заповідник на території сучасної України був створений у 1886 році українським природознавцем Володимиром Дідушицьким. Це, до речі, був і перший заповідник в Європі, який являв собою природний резерват площею 22,4 га поблизу с. Пеняки (нині Бродівський район Львівської області) та одержав назву «Пам’ятка Пеняцька».

Українська мережа природно-заповідних об’єктів сформувалася внаслідок кропіткої праці багатьох поколінь природоохоронців, науковців та державних діячів, які визначили, обґрунтували та втілюють в життя заходи, спрямовані на збереження ландшафтного і біологічного різноманіття української природи та захисту екології. В Україні зареєстровані 55 національних природних парків, 19 природних та 5 біосферних заповідників, крім того, функціонують регіональні природні парки та заказники різного рівня.

    Багато регіонів України охоплені воєнними діями унаслідок російської агресії. Під окупацією зараз залишаються 8 заповідників і 10 національних природних парків. Серед них Чорноморський біосферний заповідник (на території та акваторії Херсонської та Миколаївської областей), біосферний заповідник «Асканія-Нова», національні природні парки Азово-Сиваський, «Олешківські Піски», Джарилгацький (Херсонська область), «Великий луг» та Приазовський (Запорізька область), «Білобережжя Святослава» (Миколаївська область), «Меотида» (Донецька область), «Кремінські ліси» (Луганська область) та «Чарівна Гавань» (АР Крим).

    Насолоджуючись арт-екскурсією у світ національних парків та заповідників України, віртуальні мандрівники надихнулись красою та багатством нашої природи, відчули приязний запах лісів та енергію гір, почулили шепіт водойм...і пам'ятатимуть про важливість збереження та відновлення нашої неповторної екологічної спадщини для майбутніх поколінь.

Кожного року у третю суботу квітня ми відзначаємо Всеукраїнський День довкілля

 

    Цю дату започаткували у 1998 році згідно з Указом Президента України «Про День довкілля» № 855/98, після Стокгольмської конференції з довкілля, яка стала однією з найважливіших в історії екологічного руху.Людство швидко розвивається, майже кожен день розробляються нові технології, матеріали. Люди давно запускають супутники в космос, користуються нанотехнологіями, але так і не навчилися дбати про головне - планету Земля.

   В сучасному розвиненому й повному всіляких новітніх технологій світі стало необхідно звертати увагу на те, що природу рідної землі потрібно охороняти. Люди повинні пам’ятати, що життя на Землі крихке, залежить від їх діяльності й потребує постійної уваги та підтримки. День довкілля – привід для того, щоб замислитися: «А що я особисто зробив для того, аби зберегти довкілля для прийдешніх поколінь?».

Кожен може зробити свій внесок в збереженні природи та покращенні екологічної ситуації на нашій планеті.

   Перші кроки досить прості:

🌿відмовляйтеся від поліетиленових пакетів, адже це екологічно та економно;

🌿відмовляйтеся від одноразових пляшок та посуду;

🌿будьте енергоефективними у побуті;

🌿обирайте найбільш екологічній транспорт;

🌿економте воду - оберігайте рідні водойми;

🌿купуйте менше, аналізуючи свої потреби, та не викидайте - використовуйте продукти раціонально;

🌿сортуйте сміття і віддавайте на переробку.

Давайте згадаємо, що ми всі живемо на одній планеті, і забруднюючи природу ми шкодимо у першу чергу самим собі та своїм нащадкам. Тому з такої прекрасної нагоди зробимо хоча б один крок на покращення стану довкілля.

Зазвичай в цей день громадські організації проводять заходи, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища, очищення водних джерел, озеленення, збереження заповідних об’єктів, поширення екологічних знань...

Ми теж вирішили долучитися до цього  корисного свята. Внести, так би мовити, свій невеличкий внесок у формування у підростаючого покоління правильного и раціонального використання природних ресурсів,  показати що використання вторинної сировини може бути приводом цікаво провести вільний час, зробити власними руками зі здавалося би непотребу, макулатури, щось симпатичне и водночас корисне, корисну дрібничку. Отже, сьогодні ми разом із вихованицями гуртка Луцького міського ЦНТТУМ (керівник Яцюра Наталія Олександрівна) на майстер класі,з виготовлення декоративного подарункового конверту , спробували свої  сили у техніці давнього японського мистецтва оригами с вій час популярному у деяких країнах світу, та побачили що навіть сторінки старої книги або обкладинка списаних нот, може стати невеличким корисним подарунком. А також весело провели час у невимушеній атмосфері творчості у 

компанії дівчат- гуртківців та працівників нашої бібліотеки. Наш захід добігає кінця. Ось така краса у нас вийшла. Будемо з нетерпінням чекати наступного майстер класу у нашому Мистецькому просторі.