«Музикант барв та майстер гобелену» - до 100-річчя від дня народження Біласа Михайла Якимовича, українського митця художнього текстилю.

 

    Михайло Якимович Білас народився 1 серпня 1924 року, у селі Креховичі на Івано-Франківщині у сім'ї лісничого. Закінчив Дрогобицьку гімназію, навчався у хореографічній студії. Вступив у художнє училище І. Труша у Львові. У 1953 році став студентом відділення художнього текстилю Львівського інституту декоративного-прикладного мистецтва (нині Львівська Академія Мистецтв). Закінчив навчання у 1959 році уже зі званням “Народний художник України” (1955).

    У 1959—1973 роках Михайло Білас працював старшим і головним художником-модельєром будинків моделей у Львові, Харкові, Києві. Був автором експозиції давнього періоду Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия), побудованої у 1970—1972 роках.

    Асортимент творів Михайла Біласа: гобелени, килими, міні-гобелени, аплікації, вишиті килимки, сервети, ляльки. Застосовуючи різні техніки ткання, Михайло Білас створив неповторні художні роботи — шедеври українського мистецтва. Його численні вишиті килими вельми різноманітні — це і тематичні композиції, присвячені побуту селян і природі Карпат, і широке звернення до орнаментальних народних мотивів.

   Митець постійно проживав у Трускавці, де у 1992 році відкрили Художній музей Михайла Біласа. як перший в Україні державний прижиттєвий музей. Такий статус він мав до 2016 року, до часу, коли у 2016 році у віці 91 рік художник помер. Його чудова колекція – це найпізніші роботи, експонується в музеї.

   Художній музей Михайла Біласа розміщено в одному з найгарніших будинків Трускавця – старовинній віллі під назвою «Гопляна». Це пам’ятка дерев’яної архітектури початку ХХ століття і єдина зі збережених будівель зрубної конструкції. Вілла «Гопляна» побудована без жодного цвяха в традиційних формах модерну з елементами карпатського різьбленого стилю. Вона розташована в центральній частині курорту і дотепер є окрасою міста. Твори майстра зберігаються також у багатьох музеях України, за кордоном та у приватних збірках.

   Ім’я Народного художника України Михайла Біласа добре відоме в Україні та далеко за її межами. Він був людиною найширших творчих зацікавлень. За фахом-художник-текстильник, блискуче володів малюнком, витончений колорист, мав музичну та хореографічну освіту. Проте найвиразнішою рисою його мистецької особистості був незвичайний, якийсь таємний контакт із духом рідної землі, творче проникнення у форми образності, що властиві різним видам образотворчого фольклору. Він створив верети, волохаті ліжники, був майстром різних видів ткацтва: килимарства, гобелену, міні-гобелену; автором аплікацій, декоративних квітів, пастелей, вишитих сервет, доріжок, подушок. Текстильні роботи М. Біласа, як яскраві барви в палітрі українського художнього текстилю, демонструють бездоганний смак їх автора, досконале володіння кольором, високий професіоналізм, поєднання передового мистецького мислення і глибокої української народної традиції. Гобелен у митця народжувався, наче симфонія, від малюнка – ескіза, ниток основи на верстаті, підбору тонів і напівтонів волокон до щоденної важкої праці – самого процесу ткання, де кожна деталь максимально опрацьовувалася для розкриття художнього задуму. За кожним твором – жива дія чи пережитий задум і сюжет,який пройшов етапи підсвідомого відбору й асоціативного осмислення.

   От як писав про нього відомий український поет Дмитро Павличко:

Клубки волокон різних кольорів,

Простора хата. Таємничі стіни.

Михайло Білас тут з волічки сплів

Сукняний вічний образ України.

    Після смерті художника Дмитро Павличко написав: «Тебе не стало, але образ України, створений тобою, ніколи не зблідне, не згасне, ти великий художник і незламний син України… Твій гобелен наді мною, твій голос у моїм серці, а в серці України сьогодні я чую молитву за тебе, вдячність тобі за дорогу до творчого життя нації, яке ніхто вже не зламає».

У відділі літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні ви можете ознайомитись з такою літературою про Михайла Біласа:

Михайло Білас : альбом / вступ. ст., упоряд. В. С. Бутник-Сільверський. – Київ : Мистецтво, 1972. – 63 с.

Михайло Білас – 90 // Культура і життя. – 2014. – № 1 серп.-7 серп. (31). – С. 22.

Горак Р. Ностальгія Михайла Біласа / Р. Горак // Дзвін. – 2017. – № 1. – С. 279 – 318 : іл.

Гузар З. Мій Михайло Білас / З. Гузар // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 3. – С. 42 – 43.

Котляр А. Михайло Білас. Спогади про літо / А. Котляр // Дзеркало тижня. –2019. – № 12 –18 жовт. (№ 38). – С. 11 : іл.

Павличко Д. Михайло Білас / Д. Павличко // Дзвін. – 2015. – № 1. – С. 2 – 3.

 

 

Виставка - календар "Історія Луцька у фотографіях" (до Всесвітнього дня фотографа)

 

Історія Луцька у фотографіях

    Луцьк — одне із найдревніших міст України. Першу згадку про Луцьк знаходимо під 1085 роком в Іпатіївському літописі, коли місто опинилося в центрі міжусобної боротьби нащадків Ярослава Мудрого. Проте археологічні дослідження дають підстави вважати виникнення граду близько 1000 року.

Походження назви Луцька

   Найбільш вірогідна версія походження назви Луцьк (давнє — Лучеськ) пов’язана з географічним розташуванням міста на повороті (луці) річки Стир. Слід зазначити, що виникнення граду відбувалося на острові утвореному Стиром та його рукавами, що зумовлено передусім оборонними міркуваннями. На сучасних картах — це територія Історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».

   Ми постаралися зібрати для Вас найцікавіші факти про древній Лучеськ та сучасний Луцьк.

Найвідоміша історична подія

Зображення учасників З'їзду європейських монархів у Луцьку.

  З поміж усіх історичних подій, які відбулися у Луцьку, найбільший вплив на розвиток міста мав З’їзд європейських монархів у 1429 році. Немає в Україні такого міста, де б одночасно було стільки монархів та представників високого духовенства. У Європі відбувалися схожі з'їзди, але для нашого регіону він мав величезне значення. Це насправді була унікальна подія, історичний момент, який вирізняє Луцьк серед інших міст України.

Відомі автографи у Луцьку

Автограф письменниці на стіні Луцького замку.

   На стіні Владичої вежі Луцького замку одна із цеглин досі зберігає автограф письменниці Ольги Косач. Сестра Лесі Українки власноруч лишила напис " 1891 Ольга Косач". Відомо, що родина Косачів проживала свого часу неподалік замку у Луцьку. Біля древніх мурів любила відпочивати Леся Українка.

  Як розповідають краєзнавці, найстаріші автографи та написи на вежі замку датують 17 століттям.

Стародавні музейні скарби

Скарби Волинського краєзнавчого музею.

  Луцьк приховує в собі чимало артефактів з події середньовіччя, кажуть працівники Волинського краєзнавчого музею. Під час меліоративних робіт у річці Глушець в 30-их роках минулого століття були знайдені мечі, датовані 13-15 століттям та віднесені до періоду монгольської навали.

  В місті була створена перша друкована книга, яка датується 1628 роком. Унікальним експонатом музею також є кахля з зображенням луцького кликуна, яка датується 15 століттям. Знайдена вона була в Старому місті.

Півтори сотні історичних пам'яток

Найвідоміші історичні пам'ятки Луцька.

  У Луцьку близько 150-ти історичних пам’яток. Найбільше їх на території Державного історико-культурного заповідника, що у Старому місті. Це і замок, костели, монастирі колишні, деякі житлові будиночки, які входять в перелік національних пам’яток. В замку можна експозиції подивитися, підземелля під костелом та під колегіумом, і обов’язково треба піти до будинку Голованя, це така самобутня річ для Луцька. Більшість історичних пам'яток Луцька збережені досі та відкриті для туристів.

Польські золоті злитки на Луцькому вокзалі

Так виглядала будівля Луцького вокзалу у 1930 році.

  В 1939 році на Луцькому вокзалі зберігали майже усі золоті запаси тодішньої Польщі - 80 тонн. Так влада країни намагалася врятувати злитки від німецьких загарбників. "Нацисти нападали на Варшаву. Тому Варшава евакуювала все золото на Схід, спочатку до Любліна, потім до Луцька, потім на південь і воно стояло кілька днів на території луцького вокзалу", - кажуть краєзнавці. Золото з Польщі до Луцька везли вантажівками, автобусами та легковими автомобілями.

Славнозвісна Волинянка

Волинянка - перший передньопривідний автомобіль в Україні.

  Відому в усіх пострадянських країнах та Європі Волинянку виготовляли у Луцьку. Автомобіль з 1966 року почали збирати на Луцькому автозаводі. Волинянка швидко завоювала симпатії автолюбителів. В 1978 році на Туринській виставці в Італії Волинянка увійшла у десятку найкращих авто Європи. А через рік на виставці в Чехії авто ЗАЗ-969 визначили найкращим автомобілем для села.

  До речі назва "Волинянка" не є офіційною. Авто випускали 36 років. На бортах виставкових екземплярів завжди красувався напис "Волинь", звідси пішла народна назва авто.

Найдовший будинок Європи

Довжина будинку - 2775 метрів.

  На останок - один з найвідоміших фактів про обласний центр Волині. Зводити дім у 33-му мікрорайоні Луцька почали в 1969 році. Будівництво тривало 11 років. Як результат, з урахуванням відгалужень, довжина будинку 2775 метрів. Будівля являє собою 40 будинків заввишки 5-9 поверхів, сполучених між собою в формі стільників. Усього в будинку 120 під'їздів.

  Зі здобуттям Україною незалежності Луцьк зберігає провідні позиції в політичному, економічному, культурному та релігійному житті Волині. Місто — одне з найбільших на західній Україні (близько 215 тисяч мешканців). Прикордонне розташування Волині робить Луцьк центром міжнародної торгівлі. Нові економічні умови розвитку змінюють і зовнішній вигляд міста.

  Сучасний Луцьк – це комфортне європейське місто, одне з найбільших у західній частині України, яке зберігає провідні позиції в політичному, економічному, культурному та релігійному житті Волині. Це - визнане в Україні місто фестивалів, в якому щорічно проводяться яскраві, масштабні та популярні фестивалі, у т. ч. й міжнародні. Унікальний ландшафт, парки, сквери, фонтани, давні планування та забудова історичного центру, особливості архітектури, на яку впливало багато різних культур, - усе це робить Луцьк унікальною пам’яткою містобудування.

На нашій виставці присвяченій історії нашого древнього міста, ви можете ознайомитися з такою літературою:

Віртуальна арт-екскурсія «Унікальні будівлі України та світу»

 

     Віртуальна арт-екскурсія «Унікальні будівлі України та світу» відбулася 10 липня у відділі літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні, присутні мали змогу ознайомитися з незвичайними спорудами нашої країни та світу, найрізноманітнішими витворами уяви вітчизняних та світових архітекторів. Ми віртуально відвідали храми Камбоджи, меморіал президентів Сполучених Штатів Америки, побували біля Китайського гігантського чайника, та на вершечку Ейфелевої вежі у Парижі , біля Кривого будинку у Польщі, мандрували по не менш цікавих місцях інших країн, також не оминули увагою різні цікаві будівлі України, завітали і до нашого рідного міста.

    Загалом, архітектура це унікальний вид мистецтва, який тісно пов'язаний із життям людини. Визначення поняття архітектури – мистецтво створення споруд які формують простір для життя і діяльності людини. Архітектура є втіленням культурних процесів, матеріальною оболонкою функцій та ідей — архітектура огортає та формалізує заняття та прагнення людства, стилістично виражає світогляд і характер, життєві звички та ідеали історичної чи етнічної групи, покоління, соціального класу, особистості.

День архітектури України

 

Щороку 1 липня українські архітектори та поціновувачі архітектурних шедеврів країни відзначають своє професійне свято – День архітектури України.

Професія зодчого з давніх часів викликала повагу та шану. Протягом віків архітектори створювали безсмертні шедеври, якими ми захоплюємося і сьогодні. Сучасні архітектори активно працюють, втілюючи в реальність свої сміливі ідеї, використовуючи новітні технології та оригінальні конструкторські рішення.

Хочемо побажати їм у цей святковий день злагоди, міцного здоров’я, щастя, творчого натхнення, визнання колег нових досягнень в справі розбудови нашої країни.

Історія свята

Так, День архітектури України святкується на підтримку ініціативи архітекторів та містобудівників, їх творчих спілок, працівників проектних організацій і місцевих органів містобудування та архітектури. В указі Президента України № 456/95 від 17 червня 1995 року йдеться: «Встановити День архітектури України, який відзначати щорічно 1 липня — у Всесвітній день архітектури».

У той же час відомо, що Всесвітній день архітектури заснований Міжнародним союзом архітекторів, заснованим у 1946 році, після Другої світової війни. Тоді потрібно було піднімати з руїн Європу, відновлювати підприємства, відтворювати пам'ятники архітектури. Спочатку дату відзначали 1 липня, проте в 1996 році було вирішено приурочити до святкування Дня архітектури до Всесвітнього дня житла (World Habitat Day), який прийнято святкувати в перший понеділок жовтня. До такого рішення прийшов Міжнародний союз архітекторів на XX Генеральній асамблеї ООН в Барселоні. Проте дата святкування в Україні залишилася незмінною.

Варто відзначити, що на честь Дня архітектури України щорічно проходить церемонія вручення Державних премій України найкращим скульпторам і архітекторам країни.

Українська архітектура: 8 будівель, 

які має побачити кожен

Сьогодні на теренах нашої країни налічується близько 14 тисяч пам'яток архітектури та 46 великих історичних культурних заповідників. Мовчазні свідки історичних подій, втілення людського генія і багаторічної праці, вони і досі вражають своєю красою та надихають сучасних архітекторів. Архітектурне надбання України входить до складу і світової скарбниці – сім архітектурних шедеврів, які знаходяться на нашій території, входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Українська архітектура є унікальною і має свій особливий стиль. Протягом всього часу свого розвитку він формувався під впливом різних архітектурних течій, від романського стилю до постмодернізму та архітектури тих держав, у складі яких перебувала та розвивалася наша країна. Багато найвідоміших архітектурних пам'яток України були спроєктовані іноземними майстрами, втім, цим зразковим архітектурним об'єктам нічим не поступаються ті, які були побудовані завдяки талантам українських архітекторів. Розповідаємо про відомі будівлі нашої країни, до створення яких були дотичні українські митці.

Києво-Печерська Лавра (Київ)

Ансамбль Києво-Печерської лаври є визначною пам'яткою історії та архітектури Середньовіччя та Ранньомодерного часу (Київської Русі та доби Гетьманщини), однією з найбільших святинь православ'я України та Східної Європи. Розташований на плато високого правого берега Дніпра, ансамбль Лаври формувався протягом багатьох століть. Гармонійність архітектурної композиції Києво-Печерської лаври завдячує майстру українського бароко Степану Ковніру. Він зробив свій внесок у будівництво Лаври після страшної пожежі, що спіткала монастир 1718 року. У Лаврі майстер спорудив Ковнірівський корпус, а також дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах. Також до його робіт належать церква у Китаївській пустині та собор Антонія і Феодосія Печерських з дзвіницею у м. Васильків на Київщині.

• Адреса: Київ, вул. Лаврська, 9

Будинок з химерами (Київ)

Фантастичний "Будинок з химерами" на Банковій – одна з найвідоміших споруд нашої столиці. ЇЇ багато прикрашений фасад виглядає наче ілюстрація до збірки казок. Тут по колонах стрімко біжать ящірки, верхи на рибах сидять прекрасні дівчата, вигинають хвости та спини дельфіни, морські гади і крокодили; дивують розмірами величезні жаби, голови носорогів і антилоп; хижо розправляють крила орли; а потоками дощової води керують слони, хоботи яких служать водостоками. Будинок, який є представником стилю модерн, спроєктовано архітектором Владиславом Городецьким у формі куба: з одного боку він має три, а з іншого – шість поверхів. Сам будинок побудували за рік (1903), проте на його зовнішнє та внутрішнє оздоблення було витрачено вдвічі більше часу. Цікавим архітектурним рішенням став високий парапет на даху – це дозволило практично сховати покрівлю, тож Будинок з химерами – перша будівля "без даху" в Києві. Також при будівництві тут був вперше використаний новий на той час матеріал – цемент. У цьому будинку в одній з квартир жив сам автор проєкту зі своєю сім'єю, інші здавалися в оренду заможним городянам. Планування кімнат господарів було складено таким чином, що перші сонячні промені світили у вікна прислуги: куховарок та покоївок, які ще до пробудження мешканців мали приготувати їжу та все необхідне; ближче до полудня сонце потрапляло в кабінет Городецького, де він зазвичай працював у цей час, а наприкінці дня заглядало у вітальню. Зараз будинок має статус Малої резиденції Президента України, призначеної для прийому закордонних делегацій.

• Адреса: Київ, вул. Банкова, 10

Костел святого Миколая (Київ)

Миколаївський костел в Києві – теж творіння Владислава Городецького. Цей храм є однією з найцікавіших споруд архітектури початку XX ст. Побудований у 1899-1909 роках у стилізованих готичних формах з високими стрілчастими шпилями, він вирізняється стрункими пропорціями, легкістю, ясністю композиційної структури. Загальна висота споруди становить 55 метрів. Головну увагу зосереджено на західному фасаді – з трьома порталами, величезним вітражним круглим вікном-"трояндою", над яким підноситься трикутний фронтон. Обабіч – високі готичні фіали й ажурні стрільчасті вежі. Бездоганна пропорційність і врівноваженість усіх мас, довершеність і ясність композиційного задуму поєднуються з бездоганним виконанням кожної деталі, починаючи від скульптурних зображень святих на фасаді і закінчуючи латунними дверними ручками, завісами та засувками. Храм вражає своєю урочистістю і пишністю не менше, ніж його середньовічні західноєвропейські брати. Наразі Костел Святого Миколая ділять між собою Національний будинок органної та камерної музики України (як приміщення для концертів) та парафія Святого Миколая Римо-католицької церкви в Україні, яка проводить у ній служби для релігійної громади.

• Адреса: Київ, вулиця Велика Васильківська, 75

Володимирський собор (Київ)

Свято-Володимирський собор – одна з головних святинь Православної церкви України. З туристичної точки зору він привертає до себе увагу як своєю історією, так і внутрішнім шедевральним розписом. Архітектором майбутнього храму запросили бути Александра Беретті. Він розробив проєкт в неовізантійському стилі, котрий перегукується з українським бароко. Але початок будівництва постійно затягувався – кошторис перевищував зібрану суму грошей більше, ніж у сім раз. Члени будівельної ради звернулися до імператора Миколи І з проханням дофінансувати будівництво, на що отримали лист-відмову: "Пам'ятник народний, тому державних грошей на нього не передбачено". Проєкт неодноразово змінювався, гальмувався і зупинявся. І, нарешті, у 1882-му році у 32-річницю з моменту прийняття рішення про будівництво, ця епопея довжиною в кілька десятиліть закінчилася. У цілому ж над спорудженням Володимирського собору працювала ціла команда митців, до складу якої, крім Беретті, входили німець Іван Штром, француз Павло Спарро та українець Володимир Ніколаєв. Головною цінністю собору є унікальні розписи на стінах. Завдяки цьому святині присвоєно звання пам'ятки культури. Атмосфера собору ніби переносить у давні часи – на настінних розписах зображені постаті святих, мучеників, князів та картини історичних і біблійних подій.

• Адреса: Київ, Бульвар Тараса Шевченка, 20

Національна опера України імені Тараса Шевченка (Київ)

Появі цієї чудової споруди передувала трагічна подія: у лютому 1896 року після ранкової вистави опери «Євгеній Онєгін» в одній із гримувальних кімнат спалахнула пожежа. Вогонь швидко поширився, і вже за кілька годин від Міського театру, збудованого 1856 року за проєктом архітектора Івана Штрома, залишилися лише чорні стіни. У полум'ї загинули музична бібліотека, костюми й декорації багатьох вистав. Кияни зажадали якнайшвидше спорудити нову будівлю. Після запальних диспутів і суперечок міська дума ухвалила провести міжнародний конкурс на проєкт Київської опери. У ньому взяли участь три десятки архітекторів з російської імперії, Німеччини, Франції та Італії. Перемогу отримав проєкт головного архітектора дирекції імператорських театрів, академіка Віктора Шретера. А будувався театр у 1898-1901 роках під керівництвом відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Новий театр вражав уяву сучасників – багато прикрашений ліпниною напівовальний фасад, строгі, глибокі арки здіймають міцну будівлю у висоту. Над центральним входом розправили крила дві музи. А всередині — венеціанські дзеркала, позолота, бронза, візерункова ліпнина стін і стелі, мармур сходів і мозаїка підлоги, цариця-люстра в центрі мереживної стелі. На даху створено алегоричну композицію: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва.

• Адреса: Київ, вул. Володимирська, 50

Палац зітхань (Київ)

Неокласицизм, неороманський стиль, необароко, конструктивізм — видатний український зодчий Павло Альошин працював у кожному з усіх можливих архітектурних стилів першої половини ХХ століття. Багато хто з киян і гостей міста зупиняв свій захоплений погляд на будівлі Палацу зітхань (інша назва — "Арабський будиночок") у неороманському стилі, що стоїть на розі вулиць Пилипа Орлика та Шовковичної, однак історію його створення і походження назви знають не всі. Свого часу київський чиновник Микола Ковалевський замовив Альошину маєток, який згодом отримав свою назву через те, що замовнику під час будівництва довелося багато зітхати. Екскурсоводи розповідають, що зітхав Ковалевський через велике кохання до своєї дружини Ганни, для якої, власне, він і задумав будинок. Однак страждання ці могли бути і з суто прагматичних причин: за час будівництва (1911-1913) кошторис будівлі перевищив початковий у два з половиною рази! Замовник навіть писав архітектору, що художні фантазії Альошина не дають йому їсти і спати. Будинок все ж таки збудували, і Микола Ковалевський оселився в ньому з коханою дружиною. В будинку на честь кохання пари навіть була кімната, оформлена у вигляді купейного вагону – адже Ковалевські познайомилися в потязі. А ще кажуть, що голова кота на стіні маєтку Ковалевського є прихованим портретом самого архітектора.

• Адреса: Київ, вул. Пилипа Орлика, 1/15

Палац Потоцьких (Львів)

Палац графів Потоцьких – яскравий зразок архітектури зрілого історизму, одна з найцікавіших архітектурних пам'яток Львова. Палац є прототипом так званих резиденцій "Entre cour et jardin" короля Людовіка XIV, стиль якого визначають як "бароковий класицизм", коли чітке планування поєднується із багатим зовнішнім оформленням. На плані він має прямокутну форму з незначними бічними ризалітами. Палац Потоцьких був запроєктований у 1880 році французьким архітектором Луї Альфонсом Рене Доверн'є на замовлення графа Альфреда ІІ Потоцького, великого поціновувача французької архітектури. У цьому ж році спілка львівських архітекторів Людвіга Балдвіна-Рамулта, Юліуша Цибульського, Петра Гарасимовича та Леонарда Марконі почали його зводити. Альфред ІІ не дожив до завершення робіт, його син Роман Потоцький завершив будівництво палацу в 1890 році. Останній власник Альфред III (1886–1958) покинув палац після радянської окупації Львова у 1939 р. і більше не повертався.

У часи незалежності України обговорювалася можливість облаштувати в палаці резиденцію Президента України у Львові. Але в 2002 році місто передало Палац Потоцьких Львівській галереї мистецтв. Після завершення реставрації 14 лютого 2007 року у Палаці відкрили Музей європейського мистецтва XIV-XVIII століть – відділ Галереї.

• Адреса: Львів, вул. Коперника, 15.

Сокиринський палац (Чернігівська область)

Прекрасна садиба давнього українського роду Галаганів в оточенні розкішного англійського ландшафтного парку з озерами і скульптурами в Сокиринцях на Чернігівщині – пам'ятка садово-паркового мистецтва ХІХ століття.

Упродовж кількох століть Сокиринці були у власності роду Галаганів. Були серед них і зрадники, і меценати, але величний палац у стилі ампір на 60 кімнат тут збудував прилуцький полковник Павло Галаган. Засновник маєтку був людиною освіченою і щиро любив архітектуру, тож тут, у Сокиринцях, зодчі втілювали в життя його задум. Палац був зведений у 1823-1829 роках. Розробкою займався відомий український архітектор Павло Дубровський. Пишно вбраний і художньо оформлений комплекс був одним із найбагатших і найкрасивіших маєтків свого часу. А облаштування паркової зони розтяглося на ціле століття, тобто на весь час, поки садиба мала статус сімейної. Родзинкою парку є Шевченківський явір – найстаріше дерево садового комплексу. Вважається, що саме під цим явором були написані знамениті слова поета "Тече вода з-під явора, яром на долину…". Нині в палаці розмістився Сокиринський професійний аграрний ліцей та історико-етнографічна кімната-музей О.Вересая, мешканця цих місць.

• Адреса: Чернігівська область, Срібнянський район, Сокиринці, вул. Садова, 16.

А у відділі літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні  ви можете докладніше ознайомитися з літературою про архітектуру нашої країни