«Мельпомена української сцени» 04.08. – 170 років від дня народження Марії Заньковецької, української акторки і театральної діячки.

      4 серпня 1854 року народилася Марія Заньковецька — королева українського театру, життя якої за драматичністю не поступається її ролям.

  Марія з’явилася на світ у селі Заньки на Чернігівщині у дворянській родині судді Костянтина Адасовського. Освіту отримувала в приватному пансіоні Чернігова, юнкою грала в аматорському театрі Ніжина, мріяла стати співачкою. 17-річною вийшла заміж за офіцера артилерії Хлистова — і разом з ним опинилася в Бесарабії, у фортеці Бендери, де познайомилася з унтерофіцером Миколою Садовським, одним з братів Тобілевичів, згодом засновників українського театру. Обоє залюблені в сцену, в умовах одноманітного життя у фортеці вони вигадують разом ставити вистави — "Наталку Полтавку", картини з російсько-турецької війни. Вистави йдуть з аншлагом, успішному дуету радять виходити на професійну сцену. Проте на деякий час життя їх розводить: Марія з чоловіком виїжджає до Фінляндії у фортецю Свеаборг, вчиться вокалу в Гельсінкі, отримує ангажемент у Гельсінській опері… Та листування із Садовським і пропозиція доєднатися до трупи Марка Кропивницького, яку саме організовували в Україні, змушують Марію одного дня наважитися на рішучий крок: 1882 року вона вирушає до Єлисаветграда — і розриває подружні стосунки, подавши на церковне розлучення. Останнє коштувало їй заборони Синоду надалі виходити заміж і втрати батьківської прихильності. Коли доньку запросили до театральної трупи, велика родина Адасовських колегіально вирішувала, пускати її в артистки чи ні. Ухвалили: нехай грає, але ні фамільного прізвища, ні чоловікового "легковажною професією" не соромить. Так Марія взяла собі псевдонім, утворений від назви рідного села, — Заньковецька.

    Заньковецька дебютувала в "Наталці Полтавці" наступного дня по приїзді до Єлисаветграда. Після ролі Ярини в "Невольнику" Шевченка засновник театру Марко Кропивницький подарував актрисі бірюзовий перстень, сказавши: "Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми". Карпенко-Карий, приїхавши на прем’єру вистави за своєю п’єсою "Наймичка", розчулений грою Заньковецької, плакав просто в глядацькій залі. Чайковський, побачивши актрису в "Безталанній", надіслав їй лавровий вінок з написом "Безсмертній од смертного". Коли 1886 року Кропивницький повіз свою трупу на гастролі до Петербурга й Москви, три місяці поспіль вистави йшли з аншлагом, квитки розкуповували за тиждень наперед. Гра акторів, як і режисура Кропивницького, декорації, музичне оформлення на рівень випереджали імператорські театри. Театрали назвали Заньковецьку королевою сезону — і це в той час, коли, крім російських прим Єрмолової, Савіної та Стрепетової, виступали також італійка Елеонора Дузе й француженка Сара Бернар, а українськомовний репертуар нашої актриси був обмежений цензурою до п’єс на побутову сільську тематику.

    Проте гра Заньковецької змушувала глядачів співпереживати її героїням так, як вони не співчували шекспірівській Джульєтті, а критиків — порівнювати наймичок, яких грала актриса, з Антігоною й Електрою. Олександр III пропонував Марії Заньковецькій залишити Україну та перейти на імператорську сцену в обмін на платню 24 тисячі золотом і світовий репертуар. Актриса відмовилася: "своє рідне владно кликало до української сцени, до її скорбот і молитов".

    Тендітна, струнка, мініатюрна, близько 150 см зросту, вона пильнувала себе по-королівськи: вбиралася в ошатні блузки, розшиті гладдю на манір народного одягу, елегантні сукні, капелюшки й рукавички, носила вишукані шалі й пальта, оздоблені каракулем за останньою модою; замовляла запашні креми з Лондона. Захоплені шанувальники приносили їй квіти кошиками, друкували оди-листівки, освідчувалися в коханні просто на вулиці, а після вистав молодь несла актрису в кріслі додому, як королеву. Кажуть, що Скліфосовський водив своїх студентів у театр на вистави із Заньковецькою, щоб наочно показати нюанси психологічних станів. Її ж геніальна гра "на розрив" підживлювалася непевними особистими стосунками: кохання до Миколи Садовського і 27-річний цивільний шлюб з ним принесли актрисі порівну щастя й болю. Зради, сварки, спроби самогубства, втечі з гастролей, примирення на очах у всієї театральної спільноти, виховання сина Садовського від коханки — життя Марії було схоже на латиноамериканський серіал. Коли зрештою вони в 1907 році разом створили в Києві перший стаціонарний театр України й актриса взялася готувати молодь до нової сцени — світла подія також обернулася на зле: Садовський закохався в юну фам фаталь Марію Мінченко.

 

  Це стало останньою краплею: Марія Заньковецька 1909 року, відзначивши 25-річний ювілей творчості, залишила театр Садовського і його самого. Решту життя вона віддала іншим сценам: виступала в мандрівних трупах; допомагала Гнатові Юрі організувати гастролі Гуцульського народного театру, надавши під заставу всі свої коштовності; організувала власний театр "Українська трупа під орудою М. Заньковецької" і першою дістала звання "Народної артистки УРСР".

У відділі літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні можна переглянути такі книжки про Марію Заньковецьку:

Береза Р. Заньківська «грішниця» (Марія Заньковецька) / Р. Береза //

Береза Р. Мистецька слава України: у пошуку євшан-зілля / Р. Береза . – Львів, 2021. – С. 125 – 147.

Вінок спогадів про Заньковецьку / упоряд.: О. Ватуля , П. Долина , П. Перепелиця . – Київ : Мистецтво. – 1950. – 255 с.

Кагарлицький М. Безсмертя їй ім’я / М. Кагарлицький // М. Кагарлицький Наодинці з совістю. Образи діячів української культури / М. Кагарлицький . – Київ, 1988. – С. 10 – 24.

Корнійчук В. П. Роздуми про театр, музику, літературу… / В. П. Корнійчук . – Київ. : Фенікс, 2007. – 320 с.

Любарт В. М. К. Заньковецька / В. Любарт // Корифеї українського театру: збірник / упоряд. , вступ. стаття, приміт. І. О. Волошина . – Київ,

1982. – С. 104– 162.

Лемещенко А. Марія Заньковецька – легенда українського театру / А. Лемещенко // Українки в історії / за заг. ред. В. Борисенко. – Київ, 2004. – С. 259 – 265.

Марія Заньковецька. Легенда української сцени / ред.: І. Кресіна, Н. Прохоренко. – Київ : Вид.: «Бібліотека українця». – 1998. – 118 с.

Талан: життя і творчість Марії Заньковецької / упоряд. Н. Бабанської та ін. – Київ : Мистецтво, 2004. – 288 с. : іл.