субота, 7 грудня 2024 р.

Карел Михайлович Якубек – яскрава постать українського мистецтва другої половини ХХ століття.

 


10 грудня 1923 року в Ужгороді народився Карел Михайлович Якубек – заслужений художник України, член Спілки художників СРСР (1960), член Національної спілки художників України (1964), лауреат Волинської обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича (2004), нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2006). Зростав майбутній митець під опікою батька Михала Якубека, словака за походженням, висококваліфікованого інженера-будівельника, який здобув освіту в престижному Віденському університеті. Заможна, шанована людина на Закарпатті, Михал Якубек був репресований і розстріляний у застінках НКВС опісля звільнення радянськими військами Ужгорода. Саме батько заохочував і сприяв Карелу Якубеку в його творчих починаннях. Не шкодуючи коштів, фінансував пізнавальні подорожі до Відня, Праги, Будапешта, мандрівки кращими музеями Європи, а також студіювання живопису в провідних художників того часу.

Після приватних уроків у Михайла Розенберга і за порадою цього молодого, талановитого професора Карел Якубек на початку 1940-х років вступає до Будапештської академії мистецтв. Однак вже на перших курсах навчання усвідомлює, що його рівень підготовки значно перевищує вимоги академічної програми. Отож, прислухавшись до слів Іштвана Сйоньї – вже знаного тоді мистця, він від’їжджає до румунського містечка Бая-Маре і вступає до Вільної академії мистецтв. Цей вельми специфічний навчальний заклад славився у той час своєю прогресивністю. Довкола нього гуртувалося багато відомих європейських мистців. Сюди прагнули потрапити молоді таланти, адже отримуючи професійний вишкіл, студенти не тільки слухали курс лекцій, а й отримували унікальне гуманітарне виховання, часто-густо вони ставали свідками цікавих дискусій, обговорень проблеми сучасного малярства, суперечок класиків про природу мистецтва, його роль у суспільстві тощо.

Перебуваючи в Бая-Маре (1940 роки), Карел Якубек опанував багато фахових секретів станкового малярства, засвоїв головні принципи стилістичної методи, на яких базувався вишкіл. Саме тут він узагалі усвідомив себе митцем, вибудувавши в уяві модель власної творчості. Доля внесла свої корективи у плани амбітного початківця. В 1944 році переривається його навчання. Як і інші студенти академії, він мобілізований у робітничий батальйон. Певний час перебуває в Німеччині. Стає свідком страшного бомбардування Дрездена. Потім потрапляє в полон. Опиняється в Парижі. Перемога над фашизмом застає його тут, в столиці мистецтв. Однак у грудні 1945-го турбота про матір спонукає повернутися до Ужгорода.

В повоєнні роки разом із близькими людьми Карел Якубек поступово пристосовується до нових порядків. Життєві перспективи, за риторикою радянської влади, виглядали дуже звабливо. Однак все було зовсім інакшим, ба навіть чужим тому ідеалу майбутнього, який вимріяв собі тоді в Європі. Так, ламаючи власне «Я» Карел Якубек знову розпочав свій творчий шлях, але вже в умовах нових реалій. Необхідність в отриманні офіційних документів про освіту спонукала його вступити у 1946 році на останній курс новоствореного Ужгородського художнього училища, в якому викладали Е. Ерделі, Й. Бокшай, О. Грабовський. Закінчивши у цьому ж 1946 році училище, художник влаштовується на роботу в ужгородський Художній фонд УРСР.

У 1964 році разом із дружиною Євою Ібрагімівною Єрохіною Карел Якубек прибуває до Луцька. Тут йому та колезі по ужгородському Художньому фонду Григорію Чорнокнижному керівництво Спілки художників УРСР доручило зорганізувати Волинську секцію СХУ. В 1964 – 1968 роках Карел Якубек очолює цю організацію, поєднуючи роботу із обов’язками головного художника Луцька. Жвава виставкова діяльність, професійні обговорення творів, суворі кваліфікаційні вимоги художньої ради, запровадження традиції відчинених дверей творчих майстерень, обов’язкове вдосконалення професійної майстерності під час вечірніх студій – ці та інші ініціативи Карела Якубека позитивно вплинули тоді на художній клімат міста.

Нещадно критикуючи інших, Карел Якубек водночас був дуже вимогливим до себе. Він брав найактивнішу участь у мистецькому житті краю. Здійснював багато творчих мандрівок з етюдником по Волині, заохочував колег до творчих подорожей Карпатами, Київщиною та Прибалтикою.

Архівний фонд художника у Волинському краєзнавчому музеї свідчить, що його діяльність не була спонтанною. Працюючи осмислено та послідовно, він ставив перед собою багато завдань і зазвичай їх виконував. Ще з раннього періоду творчості звик постійно фіксувати на фотоплівці власні творчі пошуки. Напевно ніхто із луцьких художників так сумлінно не каталогізував і не систематизовував свого доробку. Архіви художника об’ємні та різноманітні. Вони відображають не тільки сторінки його життя, а й сам процес роботи над полотнами.
Творчий запал і натхненність притаманні всьому, що створив Карел Якубек. Виконавча манера художника – смілива і дивовижно розкута, хоча по-реалістичному виважена й організована водночас. Це мистецтво споріднене із майстерністю найвищого рівня, коли ремесло, сама кухня художника приховані від глядача за ілюзією невимушеності вражаючим артистизмом праці. Його полотна неначе дихають, пульсують, миготять кольорами. Січневий сніг сліпуче іскриться аж до болю в очах. По-справжньому відчутна вологість повітря опісля весняної грози. Пелюстки маків ромашок, ірисів буквально вибухають барвами літнього дня. Спадщина художника сьогодні – це сотні одиниць станкового малярства, авторська графіка, ескізи, фотоматеріали. Все загалом – значний внесок до скарбниці вітчизняної культури, художнє відображення складної, суперечливої доби – ХХ століття.

18 грудня 2008 року Карел Михайлович Якубек залишив цей світ. Розпорядником його творчої спадщини став колекціонер і добрий товариш художника Олег Володимирович Гаврилюк, який і передав значну частину архівів художника, окремі твори авторської графіки та малярства до Волинського краєзнавчого музею.



Запрошуємо вас у відділ літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні, де  можна переглянути репродукції картин та ознайомитися з біографією яскравого митця минулого століття Карела Михайловича Якубека.













середа, 4 грудня 2024 р.

Книжкова виставка «Майстриня народного живопису» - до дня народження Катерини Василівни Білокур, української художниці

 


   7 грудня 1900 року народилася мисткиня Катерина Білокур, яка увійшла до історії українського мистецтва завдяки своїм фантастичним квітковим композиціям. Квіти, намальовані Катериною Білокур, упізнають одразу, бо вони ніби висять у повітрі і випромінюють світло. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – сказав про Білокур Пабло Пікассо. Між тим, художниця, як і всі українські селяни в СРСР на той час, не мала навіть паспорта. Однак сила її таланту була такою, що пробилася навіть крізь «залізну завісу».

Катерина Білокур пережила голод, війну і жила у скруті. Часом їй не було чим натопити хату. Але найгірше було те, що майже 30 років Катерині забороняли малювати.
  Шлях художниці до мистецтва почався з самого дитинства. Вона рано почала малювати: її полотном була біла тканина, а фарбами — шматок вугілля. Вона довго це приховувала. У сім'ї Білокурів малювання для жінки вважалось зайвим і ледве не гріховним. Адже завданням жінки було вести господарство та вдало вийти заміж. Та для Катерини мистецтво було всім. Вона згадує, що кожному женихові ставила умову: вийде заміж, якщо той дозволятиме малювати. Ніхто на це так і не погодився.
 

Окрім малювання, у Катерини Білокур було ще одне захоплення — театр. Вона навіть намагалася вступити до театрального училища, однак її не взяли ні в Київ, ні в Миргород через те, що не було шкільного атестата. Так, двічі вона намагалась втекти від свого сільського життя. Білокур була письменною та освіченою, однак ніколи не вчилась у школі. Батьки вважали, що жінці не потрібна освіта.
  У 1940-х усе нарешті змінюється завдяки щасливому випадку. Катерина любила слухати радіо, особливо літературні та театральні програми. Її дуже вразив та зворушив талант української оперної співачки Оксани Петрусенко. Вона написала листа та намалювала кетяг калини. І лист дійшов до адресатки в Київ! Завдяки опіці співачки про Білокур дізнаються в Полтавському музеї. І так, нарешті, починається період виставок, поїздок у музеї та знайомство з українськими культурними діячами.
Роботу "Цар колос" навіть показували в Луврі. Там вона загадково зникла і досі вважається втраченою.

  Попри популярність та високий рівень майстерності, система забороняла виходити Білокур з образу наївної сільської художниці. Про гонорари теж не йшлося.
Майстерність самоуки Білокур не поступається митцям, які мали академічну освіту. Катерина самостійно навчилась не тільки малювати, а й створювати пензлі та розмішувати фарби, часом навіть на рукаві фуфайки. Фарби та полотна для неї були розкішшю. Можливо, якби Катерина не бідувала і не змушена була господарювати, то створила б ще більше робіт. У листах вона писала, що поки натопить взимку хату — вже не лишається часу на малювання.
  Більшість робіт Білокур — це не натюрморти, як заведено вважати. На картинах помічаємо, що художниця поєднує різні квіти та овочі між собою, які не квітнуть в один і той самий час. Отже, вона вигадувала комбінації квітів. Як модерністка створювала свій світ. Але реальність теж потрапляє у цей світ — через чорний простір на картинах. Українська природа багата, але завжди поруч чигає чорнота: колонізація, терор, голод, війна.

Зараз роботи художниці зберігаються у багатьох музеях України, зокрема Національному музеї декоративного мистецтва.

Завітайте на книжкову виставку у відділ літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні, щоб докладніше ознайомитися з літературою про життя та творчий шлях Катерини Василівни Білокур, майстрині народного живопису.




















четвер, 28 листопада 2024 р.

Художня виставка «Руки митця. Руки Лесі Українки»

 


   27 листопада о 15 годині у соціокультурному просторі Мистецький нашої книгозбірні відбулася презентація виставки навчально-творчих робіт, зроблених студентами групи Мист-22, кафедри образотворчого мистецтва Волинського національного університету імені Лесі Українки. Композиції були створені під керівництвом професора, заслуженого діяча мистецтв України Черкесової Інни Григорівни. Концепцією виставки стало художнє осмислення екзистенціальності особистості митця через пластичну форму його рук. У створенні композицій, виконавці (студенти 2-го курсу) спиралися на знання з академічного рисунку, власне розуміння пластики форми рук людини, задіяли фантазію на основі асоціацій образотворення та намагалися через пластику форми рук передати певні емоційні враження. Створення образу рук Лесі Українки стало не простим завданням для початківців і не всім вдалося досягти мети. Але загальна тема творчо-виконавської роботи «Руки митця» дозволила студентам створити цікаві композиції.

















четвер, 21 листопада 2024 р.

21 листопада наша книгозбірня відкрила двері і для найменших майбутніх читачів.

 


Сьогодні, 21 листопада у такий чудовий, сонячний святковий день, наша книгозбірня відкрила двері і для найменших наших майбутніх читачів. До нас завітали діти, учні других класів Луцького приватного ліцею Республіка. Під час цікавої та пізнавальної екскурсії, школярики ознайомилися із змістом слова «бібліотека», дізналися як зберігаються книжки, як вони потрапляють на наші полички та багато іншого. Завітали вони і в наш відділ літератури з питань мистецтва, посиділи на диванах у Мистецькому просторі, але найцікавіше було у відділі, де дітлахи мали змогу ознайомитися з таким "ретро-приладом", як програвач вінілових платівок, та за допомогою наших працівників почути казки, які можливо слухали ще їхні батьки, а можливо дідусі та бабусі. Будемо сподіватися, що переповнені позитивними враженнями наші маленькі відвідувачі донесуть до своїх батьків інформацію, що практично у центрі  міста є бібліотека у якій весь тиждень, майже без вихідних раді бачити відвідувачів-читачів, де можна змістовно та пізнавально провести свій вільний час. А також взяти додому цікаву книжку.









четвер, 14 листопада 2024 р.

Майстер-клас на тему: «Сюрпризи з доступних матеріалів, або приємне в простому».

 


Сьогодні, 14 листопада у відділі літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні відбувся майстер-клас на тему «Сюрпризи з доступних матеріалів, або приємне в простому». Вже вкотре до нас завітала майстриня Ричко Віта Костянтинівна, щоб допомогти нам долучитися до багатобарвного, фантастичного світу мистецтва. У талановитих руках пані Віти коробки з під сірників, які ми зазвичай, викидаємо у смітник, стали матеріалом для втілення творчої фантазії. На наших очах за допомогою кольорових олівців, гелевої ручки, паперу та звісно, фантазії створювалися потішні сюрпризи-забавки, які приємно подарувати як дітлахам так і дорослим. Всі учасники нашої майстерки мали змогу спробувати себе в ролі митців, підбираючи кольори, втілюючи свої задуми, та працюючи над деталями. Обрана техніка має безліч можливостей для втілення найрізноманітніших ідей, дозволяючи виконавцю в повній мірі проявити свою фантазію. В процесі захоплюючої праці, ми побачили що маючи бажання, уяву та порожні сірникові коробочки можна створювати смішні та цікаві сюрпризи, щоб потішити своїх близьких або друзів. А те, що створено власними руками - найцінніше. І сьогодні на майстер-класі з Вітою Костянтинівною Ричко ми мали змогу в цьому переконатись. А також мали можливість весело провести час у невимушеній атмосфері творчості у компанії гостей та працівників нашої бібліотеки. Наш захід добігає кінця. Ось така краса у нас вийшла. Будемо з нетерпінням чекати наступного майстер класу з пані Вітою у нашому відділі літератури з питань мистецтва.




















четвер, 7 листопада 2024 р.

10 листопада — Міжнародний день вишивальниць

 

 МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ВИШИВАЛЬНИЦЬ 



10 листопада в світі відзначається Міжнародний день вишивальниць. Його започаткували зовсім недавно – в 2013 році. А дата обрана зовсім не випадково. Саме в цей день вшановують пам’ять святої Параскеви Іконійської, яка вважається покровителькою праці вишивальниць.

Українська вишивка зачаровує та привертає до себе увагу. Це захопливе дозвілля та можливість створити унікальні речі в українському стилі. Вона об’єднує мільйони українців по всьому світу, незалежно від віку, статі, професії. Одягнути вишиванку — означає заявити на весь світ “я — українець”.

Вишиванка для українців – символ оберега та національної ідентичності. Одяг не тільки розповідає про українську історію, а й відтворює сучасну культуру. Вишита сорочка є одним з найпопулярніших символів України та культури.

А сьогодні, коли очі кожного українця сповнені неосяжного болю, вишиванка єднає, сплітаючи воєдино прагнення усього народу, цілої нації, міцною ниткою, що тягнеться крізь час та простір.

Тож всім майстриням-вишивальницям натхнення, творчих успіхів, звершень, перемог, рівних та легких хрестиків! Нехай ваші вишиття надихають кожного любити та берегти Україну!

До Міжнародного дня вишивальниць у відділі літератури із питань мистецтва організована книжкова виставка "Красу життя я хрестиком кладу". Всіх бажаючих запрошуємо до перегляду.