Після приватних уроків у Михайла Розенберга і за порадою цього молодого, талановитого професора Карел Якубек на початку 1940-х років вступає до Будапештської академії мистецтв. Однак вже на перших курсах навчання усвідомлює, що його рівень підготовки значно перевищує вимоги академічної програми. Отож, прислухавшись до слів Іштвана Сйоньї – вже знаного тоді мистця, він від’їжджає до румунського містечка Бая-Маре і вступає до Вільної академії мистецтв. Цей вельми специфічний навчальний заклад славився у той час своєю прогресивністю. Довкола нього гуртувалося багато відомих європейських мистців. Сюди прагнули потрапити молоді таланти, адже отримуючи професійний вишкіл, студенти не тільки слухали курс лекцій, а й отримували унікальне гуманітарне виховання, часто-густо вони ставали свідками цікавих дискусій, обговорень проблеми сучасного малярства, суперечок класиків про природу мистецтва, його роль у суспільстві тощо.
Перебуваючи в Бая-Маре (1940 роки), Карел Якубек опанував багато фахових секретів станкового малярства, засвоїв головні принципи стилістичної методи, на яких базувався вишкіл. Саме тут він узагалі усвідомив себе митцем, вибудувавши в уяві модель власної творчості. Доля внесла свої корективи у плани амбітного початківця. В 1944 році переривається його навчання. Як і інші студенти академії, він мобілізований у робітничий батальйон. Певний час перебуває в Німеччині. Стає свідком страшного бомбардування Дрездена. Потім потрапляє в полон. Опиняється в Парижі. Перемога над фашизмом застає його тут, в столиці мистецтв. Однак у грудні 1945-го турбота про матір спонукає повернутися до Ужгорода.
В повоєнні роки разом із близькими людьми Карел Якубек поступово пристосовується до нових порядків. Життєві перспективи, за риторикою радянської влади, виглядали дуже звабливо. Однак все було зовсім інакшим, ба навіть чужим тому ідеалу майбутнього, який вимріяв собі тоді в Європі. Так, ламаючи власне «Я» Карел Якубек знову розпочав свій творчий шлях, але вже в умовах нових реалій. Необхідність в отриманні офіційних документів про освіту спонукала його вступити у 1946 році на останній курс новоствореного Ужгородського художнього училища, в якому викладали Е. Ерделі, Й. Бокшай, О. Грабовський. Закінчивши у цьому ж 1946 році училище, художник влаштовується на роботу в ужгородський Художній фонд УРСР.
У 1964 році разом із дружиною Євою Ібрагімівною Єрохіною Карел Якубек прибуває до Луцька. Тут йому та колезі по ужгородському Художньому фонду Григорію Чорнокнижному керівництво Спілки художників УРСР доручило зорганізувати Волинську секцію СХУ. В 1964 – 1968 роках Карел Якубек очолює цю організацію, поєднуючи роботу із обов’язками головного художника Луцька. Жвава виставкова діяльність, професійні обговорення творів, суворі кваліфікаційні вимоги художньої ради, запровадження традиції відчинених дверей творчих майстерень, обов’язкове вдосконалення професійної майстерності під час вечірніх студій – ці та інші ініціативи Карела Якубека позитивно вплинули тоді на художній клімат міста.
Нещадно критикуючи інших, Карел Якубек водночас був дуже вимогливим до себе. Він брав найактивнішу участь у мистецькому житті краю. Здійснював багато творчих мандрівок з етюдником по Волині, заохочував колег до творчих подорожей Карпатами, Київщиною та Прибалтикою.
Архівний фонд художника у Волинському краєзнавчому музеї свідчить, що його діяльність не була спонтанною. Працюючи осмислено та послідовно, він ставив перед собою багато завдань і зазвичай їх виконував. Ще з раннього періоду творчості звик постійно фіксувати на фотоплівці власні творчі пошуки. Напевно ніхто із луцьких художників так сумлінно не каталогізував і не систематизовував свого доробку. Архіви художника об’ємні та різноманітні. Вони відображають не тільки сторінки його життя, а й сам процес роботи над полотнами.
Творчий запал і натхненність притаманні всьому, що створив Карел Якубек. Виконавча манера художника – смілива і дивовижно розкута, хоча по-реалістичному виважена й організована водночас. Це мистецтво споріднене із майстерністю найвищого рівня, коли ремесло, сама кухня художника приховані від глядача за ілюзією невимушеності вражаючим артистизмом праці. Його полотна неначе дихають, пульсують, миготять кольорами. Січневий сніг сліпуче іскриться аж до болю в очах. По-справжньому відчутна вологість повітря опісля весняної грози. Пелюстки маків ромашок, ірисів буквально вибухають барвами літнього дня. Спадщина художника сьогодні – це сотні одиниць станкового малярства, авторська графіка, ескізи, фотоматеріали. Все загалом – значний внесок до скарбниці вітчизняної культури, художнє відображення складної, суперечливої доби – ХХ століття.
18 грудня 2008 року Карел Михайлович Якубек залишив цей світ. Розпорядником його творчої спадщини став колекціонер і добрий товариш художника Олег Володимирович Гаврилюк, який і передав значну частину архівів художника, окремі твори авторської графіки та малярства до Волинського краєзнавчого музею.
Запрошуємо вас у відділ літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні, де можна переглянути репродукції картин та ознайомитися з біографією яскравого митця минулого століття Карела Михайловича Якубека.
