Арт-калейдоскоп "Художники України" (до Дня художника України)

    

       День художника України — це професійне свято, присвячене митцям пензля, різця та інших видів образотворчого мистецтва. Відзначається щорічно у другу неділю жовтня.

         Офіційно День художника України був встановлений Указом Президента України (на той час Леоніда Кучми) від 9 жовтня 1998 року за № 1132/98. Ініціатором заснування свята стала Спілка художників України. Мета його встановлення — визнати важливе значення внеску художників у розвиток культури України, підтримка представників мистецтва та підкреслення його ролі у духовному та культурному розвитку суспільства.

     Це свято є нагодою вшанувати майстрів, які зберігають і розвивають національні художні традиції, стверджують загальнолюдські цінності та збагачують світову скарбницю мистецтва своїми творами.

День знайомства з бібліотекою: студенти-хореографи у книгозбірні

          Сьогодні, у чудовий сонячний осінній день, стіни нашої книгозбірні радо зустріли особливих гостей. До нас завітали студенти Волинського Національного університету імені Лесі Українки, а саме майбутні фахівці з хореографії  (факультет культури і мистецтв). Їх супроводжувала викладачка Леся Косаковська. Головний бібліотекар відділу літератури з питань мистецтва Людмила Стрілка провела для студентів детальну презентацію свого відділу, ознайомивши їх з багатством літературного фонду, різноманітними тематичними виставками, а також представила соціокультурний простір "Мистецький" та відділ міського абонементу. Згодом студенти вирушили на цікаву та змістовну екскурсію всіма відділами бібліотеки. Їхній маршрут проліг від книгосховища — місця, яке хоч і виглядає дещо похмуро, але зберігає безмежно цікаві, потужні та цінні фонди, — до привітно просторих читальних залів та гостинного, позитивного краєзнавчого відділу на останніх поверхах книгозбірні. Гості дізналися про історію створення бібліотеки, важливість та переваги користування друкованими виданнями, про особливості роботи з каталогами, періодичними виданнями та спеціалізованою літературою. На завершення візиту студенти, натхненні побаченим і почутим, стали нашими читачами.

             Ми щиро раді новим обличчям і з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі. У наших фондах неодмінно знайдеться та література, яка потрібна саме вам для навчання та творчого розвитку!

Зустріч з психологом "Рекреаційне розвантаження з елементами творчості"

 

       Ментальне здоров'я — це не просто відсутність психічних розладів. Це стан благополуччя, при якому людина може реалізовувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно працювати та робити внесок у життя своєї спільноти. Це фундамент нашого загального самопочуття, і піклуватися про нього потрібно щодня.

Знання, як стабілізувати свій психоемоційний стан під час стресу, тривоги чи гострої реакції на події, дає нам контроль та стійкість.

Саме цінністю таких навичок була присвячена нещодавня зустріч на тему «Перша психологічна допомога. Самодопомога».

7 жовтня у соціокультурному просторі «Мистецький» відбулася зустріч з психологом, яку організував відділ літератури з питань мистецтва. До заходу долучилися користувачі Територіального центру соціального обслуговування міста Луцька.

Зустріч провела незмінний психолог наших зустрічей, Олена Вітюк. Учасники мали можливість:

• Дізнатися про практичні техніки самодопомоги, які можна застосовувати у повсякденному житті.

• Ознайомитися з дихальними вправами та іншими інструментами для відновлення внутрішнього балансу, які допоможуть краще зрозуміти важливість цілеспрямованого піклування про свій ментальний стан.

     Ці зустрічі та подібні ініціативи є надзвичайно важливими, оскільки піклування про ментальне здоров'я не обмежується лише індивідуальною роботою. Це також питання соціальної взаємодії та підтримки спільноти.

Особливо це стосується старшого покоління, для яких такі заходи виконують низку ключових функцій:

1. Соціалізація та боротьба з самотністю: Регулярні зустрічі запобігають ізоляції та дають відчуття приналежності до спільноти.

2. Підтримка когнітивних функцій: Активна участь у дискусіях стимулює пам'ять, увагу та підтримує гостроту розуму.

3. Емоційне розвантаження: Спілкування та приємна атмосфера знижують рівень стресу та покращують загальне самопочуття.

         Турбота про ментальне здоров'я — це інвестиція у якість нашого життя. Кожен з нас заслуговує на знання та інструменти, які допоможуть нам бути стійкими, щасливими та повноцінно жити.

Виставка-календар "Визнані перлини світу" (До Всесвітнього дня архітектора)

       У перший понеділок жовтня архітектори всього світу відзначають своє професійне свято. Воно було засноване Міжнародним союзом архітекторів (МСА). У 1985 році на зборах МСА було вирішено щорічно святкувати всесвітній день архітектури в перший понеділок липня, та вже у 1996 році Міжнародний союз архітекторів, на своїй 20-ї генеральної асамблеї в Барселоні, прийняв резолюцію про перенесення святкування Всесвітнього дня архітектури на перший понеділок жовтня.

У 2025 році Всесвітній день архітектора припадає на 6 жовтня.

"Денис Січинський - митець галицької землі" (02.10. - 160 років від дня народження Дениса Січинського українського композитора) книжкова виставка

Денис Володимирович Січинський - видатний український композитор, який став першим професійним музикантом у Галичині, що обрав музику своїм основним фахом. Його життя було сповнене труднощів, але він присвятив його розвитку української музичної культури, залишивши після себе значний доробок, особливо у вокальному та хоровому жанрах.

Денис Січинський народився народився 2 жовтня 1865 року у селі Клювинці на Тернопіллі у родині сільського вчителя. Рано осиротів, що позначилося на його фінансовому становищі та тривалості навчання. Гімназію він закінчив лише у 18 років. Саме під час навчання у гімназії виявився його неабиякий музичний хист. Гру на піаніно та загальну опіку йому надавав відомий піаніст В. Вшелячинський, який згодом став професором Львівської консерваторії.

Попри фінансові труднощі, які змушували його працювати дрібним чиновником, приватним вчителем гри на цитрі в Коломиї та виступати у складі мандрівного вокального квартету, Січинський прагнув до музики.

Протягом 1888-1890 рр. він навчався на юридичному та теологічному факультетах Львівського університету. Однак, згодом прийняв доленосне рішення: вступив до Львівської консерваторії, поставивши за мету стати композитором. Паралельно він навчався композиції у професора К. Мікулі, учня Ф. Шопена.

Д. Січинський активно займався громадською роботою, зокрема входив до правління львівського хорового товариства «Боян» (заснованого 1891 р.). Він також організував філію цього товариства в Коломиї та працював у ній диригентом.

У 1892 році його талант був відзначений: Січинський отримав першу премію на конкурсі товариства «Боян» за кантату «Дніпро реве».

Композитор постійно боровся з нестатками, заробляючи на життя приватними лекціями, переписуванням нот, аранжуванням популярних творів, та навіть працюючи бухгалтером і рахівником. Важливим знайомством стало спілкування з Іваном Франком, який порадив Січинському зайнятися музичною критикою.

Згодом Січинський переїхав до Перемишля, де займався організацією музичного життя, диригував у «Бояні» та сільських хорах, працював капельмейстером і вчителем музики.

Найбільш плідний період його організаційної діяльності пов'язаний зі Станіславовом (нині Івано-Франківськ), де він прожив майже 10 років. Тут він був диригентом місцевого «Бояна», викладав гру на фортепіано у щойно створеній музичній школі, заснував музичне видавництво та організував кілька сільських хорів. Всю цю роботу він виконував, по суті, на громадських засадах, переписуючи чужі твори для заробітку.

Творчість Дениса Січинського є однією з найцінніших сторінок української музики кінця ХІХ – початку ХХ століття. Він почав писати твори для фортепіано, цитри, хору та голосу у 1886 році.

Найвагомішими у його доробку є твори вокального жанру, особливо хорові. Почавши з обробок народних пісень, він перейшов до написання оригінальних хорових мініатюр та творів:

• «Лічу в неволі…» на слова Тараса Шевченка.

• Низка хорових мініатюр, здебільшого на слова Івана Франка та Тараса Шевченка.

Значну частину спадщини становлять обробки народних пісень для голосу і фортепіано. Вони увійшли до двох збірок, виданих у Лейпцигу в 1904 році:

• «152 українські народні і патріотичні пісні» (яка відкривалася гімном «Ще не вмерла Україна»).

• Збірка для дитячих голосів.

Солоспіви (романси) Січинського, натхненні українськими народними та міськими побутовими піснями, найповніше розкрили його ліричний талант. Серед них:

• «Бабине літо» — надзвичайно популярний свого часу солоспів.

• «Як почуєш вночі край твойого вікна...» на слова І. Франка.

• «Не співайте мені сеї пісні» на вірш Лесі Українки.

Композитор також цікавився історичною тематикою, про що свідчить пісня «У гаю, гаю» (1888 р.) на слова з Шевченкових «Гайдамаків».

У 1907 році Д. Січинський отримав замовлення на оперу «Роксоляна». Він працював над нею близько року, практично не полишаючи іншої праці, але на заваді завершенню стали важка хвороба та постійні нестатки.

26 травня 1909 року, у віці 43 років, Денис Січинський помер у Станіславові від раку горла.

Сьогодні вдячні земляки шанують пам'ять композитора. Його могила розташована в центрі Івано-Франківська, куди й досі приносять квіти, як символ визнання його великого внеску в українську культуру. Твори Дениса Січинського й нині залишаються у репертуарі українських виконавців, підтверджуючи його непересічний талант.

Завітайте у відділ літератури з питань мистецтва вшанувати пам'ять та відкрити для себе спадщину "Дениса Січинського - митця галицької землі" Це чудова нагода відкрити для себе велич та трагізм долі композитора, чий голос досі лунає у його творах.

«Драматург з унікальним талантом» (29.09. - 180 років від дня народження Карпенка-Карого (Івана Карповича Тобілевича (1845-1907)) — українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча) книжкова виставка

 

       Іван Карпенко-Карий, справжнє ім'я Іван Карпович Тобілевич, є однією з найвизначніших постатей в історії українського театру та літератури. Він був не лише талановитим драматургом, а й актором, режисером, театральним і громадським діячем, який відіграв ключову роль у становленні професійного українського театру.

Життєвий шлях

      Іван Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка на Херсонщині (нині село Арсенівка Новомиргородського району Кіровоградської області). Він походив з родини збіднілого шляхтича, тому з ранніх років йому довелося працювати. Після закінчення повітового училища він служив писарем, а згодом працював у різних державних установах, що дало йому змогу добре вивчити життя та побут різних верств населення.

Його пристрасть до театру пробудилася ще в юності. Разом зі своїми братами — Миколою Садовським та Панасом Саксаганським, які також стали видатними театральними діячами, — він створив аматорський гурток. Цей гурток згодом став основою для театру корифеїв.

У 1883 році Карпенка-Карого було заарештовано за політичну діяльність і заслано до Новочеркаська. Саме в цей період він розпочав свою активну письменницьку діяльність, щоб під псевдонімом Карпенко-Карий уникнути цензури. Псевдонім він утворив від імені батька (Карп) і прізвища улюбленого героя з повісті Тараса Шевченка «Назар Стодоля» (Гнат Карий).

Драматургічна спадщина

       Творчість Карпенка-Карого охоплює широкий спектр тем. Він був майстром соціально-побутової драми, його п’єси відображають реалії життя українського села, гострі соціальні проблеми та моральні конфлікти. Основні мотиви його творів — це осуд міщанства, жадібності, бездуховності та прагнення до збагачення будь-якою ціною.

Найвідоміші твори:

• «Сто тисяч» (написано 1890 року, перша публікація — 1900 рік) — гостра сатира на жадібність. Головний герой, Герасим Калитка, мріє купити «сто тисяч» фальшивих грошей, щоб збагатитися.

• «Хазяїн» (написано 1900 року) — одна з найсильніших соціальних драм, де Карпенко-Карий майстерно розкриває образ мільйонера Пузиря, для якого гроші стали сенсом життя.

• «Сава Чалий» (написано 1899 році) — історична драма, яка розповідає про трагічну долю ватажка гайдамацького руху.

• «Безталанна» (написано 1886 році) — психологічна драма, що досліджує складні стосунки між людьми та руйнівну силу заздрості.

Твори Карпенка-Карого є цінним джерелом для вивчення української мови, побуту, звичаїв та ментальності. Вони мають не лише художню, а й історичну цінність.

Внесок у розвиток театру

      Іван Карпенко-Карий був не тільки видатним письменником, а й одним із фундаторів Театру корифеїв — першого професійного українського театру, заснованого в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Разом з Марком Кропивницьким, Миколою Садовським та Панасом Саксаганським він активно працював над постановками, виступав як актор і режисер. Театр корифеїв відіграв надзвичайно важливу роль у відродженні та популяризації української культури в часи, коли вона зазнавала утисків.

Його діяльність сприяла тому, що український театр став не просто розважальним майданчиком, а потужним інструментом для виховання національної свідомості та збереження культурної спадщини.

       Іван Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 року в Берліні. Похований на хуторі "Надія" (поблизу села Миколаївка Кіровоградської області), де й почався його творчий шлях.

 Завітайте у відділ літератури з питань мистецтва нашої книгозбірні, щоб ознайомитися з біографією та творчим доробком цього видатного діяча, та можливо, переосмислити його внесок у розвиток нашої культури та ще раз переконатися в невичерпній силі та красі українського літературного слова. Нехай його спадщина живе і надихає нас на нові звершення у творчості та збереженні національної ідентичності.

Новинка у відділі мистецтв (у рамках проєкту озвученого штучним інтелектом)

       Представляємо презентацію книги в рамках проєкту «Новинка у відділі мистецтв» озвученого за допомогою ШІ. Метою проєкту є популяризація якісних вітчизняних видань творів мистецького напрямку за допомогою сучасних технологій з метою естетичного виховання населення.

До вашої уваги книга, що відкриває забуті сторінки історії: "Повернення традиції" Костя Черемського

Шукаєте унікальне видання про українську культуру? Відділ мистецтв представляє новинку, яка здивує навіть найдосвідченіших поціновувачів — книгу "Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920тих–1930тих років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців" Костя Черемського. Це не просто історичний нарис, а глибоке дослідження маловідомих подій, що вплинули на долю кобзарів і лірників — справжніх носіїв національної ідентичності. Автор зосереджує увагу на трагічному періоді 1920тих–1930тих років, коли радянський режим прагнув знищити українську національну культуру, використовуючи репресії та гоніння проти незрячих народних співців.

---

Про що ця книга?

• Перша частина розкриває маловідомі факти про кобзарство та бандурництво — два споріднені, але самобутні явища. Ви дізнаєтеся про роль, яку ці митці відіграли у становленні українського народу, а також про те, як окупаційна влада намагалася примусити їх до співпраці.

• Друга частина присвячена сучасному відродженню кобзарської традиції. Вона аналізує історичні, соціально-культурні та громадсько-політичні передумови, що сприяли поверненню цього унікального мистецтва у життя сучасної України.

Книга буде цікавою та корисною для широкого кола читачів: викладачів, студентів, науковців, дослідників, мистецтвознавців, етнологів, істориків, а також усіх, хто цікавиться традиційним українським кобзарським виконавством.

Це видання — важливий внесок у збереження культурної спадщини. Воно дає змогу глибше зрозуміти, яку ціну заплатили наші предки за право зберігати свою ідентичність.

Не пропустіть можливість ознайомитися з цим унікальним виданням! Завітайте те до відділу мистецтв нашої книгозбірні!

Автор: Кость Черемський Назва: "Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920–1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців" Рік видання: 2024 Видавець: Олександр Савчук (Харків) ISBN: 978-617-8157-40-1

Арт-кінозал "Відомі постаті української кінематографії." Частина 2. (14.09.- до Дня українського кіно)

            Українське кіно – це наша історія, наш біль і наша гордість. Ми можемо й повинні підтримувати вітчизняних митців, дивитися українські стрічки та розповідати про них іншим.

Запрошуємо вас відвідати наш арт-кінозал, щоб переглянути другу частину відео презентації "Відомі постаті української кінематографії."

Новинка у відділі мистецтв

 

         Шукаєте ключ до розуміння української ідентичності? Представляємо вам відповідь — унікальне видання, що поповнило наш відділ літератури з питань мистецтва. Це — літературно-художнє видання "Ковчег Україна". Створена за сприяння Українського культурного фонду, ця книга є справжнім містком між минулим і сьогоденням, який тепер відкритий для кожного з вас у нашій книгозбірні.

Її назва "Ковчег" невипадкова, адже вона була створена з глибоким задумом: зібрати під однією обкладинкою найцінніші елементи нашої культурної спадщини. Це справжній ковчег, що подорожує крізь час, зберігаючи й переносячи у майбутнє найважливіші надбання української нації.

Особлива увага була приділена дизайну та якості видання. Виконана з високоякісних матеріалів, ця книга приємна на дотик, а її дизайн сповнений символізму. "Ковчег Україна" — це видання, яке приємно тримати в руках, яке хочеться вивчати, відкривати для себе щоразу щось нове.

Це не просто книга, яку можна взяти почитати. Це запрошення до подорожі у світ нашої ідентичності. Ми запрошуємо кожного з вас зануритися в її сторінки, щоб відчути всю глибину і красу нашої культури.

Запрошуємо вас у відділ літератури з питань мистецтва, щоб ознайомитися з виданням, яке стало не лише свідченням минулого, а й закликом до збереження та поширення нашої спадщини.

Арт-кінозал "Відомі постаті української кінематографії." Частина 1.( 14.09.- до Дня українського кіно)

Українська кінематографія: від витоків до сучасності

Українська кінематографія — це не просто мистецтво створення кадру. Це наша колективна пам’ять, літопис культури та національної ідентичності. Це фільми, в яких оживає історія, передаються традиції та відображається життя народу.

Український кінематограф має надзвичайно багату історію. Він зародився навіть раніше, ніж у Франції. Так, у 1893 році в Одесі винахідник Йосип Тимченко продемонстрував свій "кінетоскоп" — апарат для зйомки та проекції рухомих зображень.

Перші покази фільмів в Україні відбулися завдяки харківському фотографу Альберту Федецькому. У грудні 1896 року він влаштував в оперному театрі перші в країні публічні кіносеанси, демонструючи фільми власного виробництва, зокрема «Джигітування козаків Оренбурзького полку» та «Відхід поїзда від Харківського вокзалу».

На початку XX століття кіноательє у Києві, Харкові та Одесі почали активно знімати фільми на українську тематику. Серед піонерів того часу були режисери Олекса Олексієнко, Дмитро Байда-Суховій та Данило Сахненко. Інтерес до української культури проявили й іноземні студії, зокрема французька фірма «Пате», яка вже у 1907-1908 роках зняла фільм «Мазепа», залучаючи до роботи вітчизняних кінематографістів.

Українське кіно продовжує розвиватися, зберігаючи свої традиції та відкриваючи нові горизонти.

---

Запрошуємо вас відвідати наш арт-кінозал, щоб поринути у світ справжнього українського кіно!

 

Книжкова виставка «Чарівник хорового співу» (12.09.-150 років від дня народження Олександра Антоновича Кошиця (1875- 1944), українського хорового диригента, композитора)

      Представляємо вам книжкову виставку, присвячену одній з найвизначніших постатей української музичної культури – Олександру Антоновичу Кошицю. Його ім'я стало символом українського хорового мистецтва на світовій арені, а його життя та творча спадщина є невичерпним джерелом натхнення.

Життя, присвячене музиці

       Народився Олександр Кошиць 12 вересня 1875 року в селі Ромашки Київської губернії у родині священика. З дитинства він був оточений музикою, оскільки його батько, дід і навіть прадід були регентами церковних хорів. Початкову музичну освіту він здобув у Богуславському духовному училищі, а згодом вступив до Київської духовної академії, де його талант розкрився в повній мірі. Попри те, що він не здобув академічної музичної освіти, його природний талант, наполеглива праця та глибоке знання народної пісні дозволили йому стати одним із найкращих диригентів свого часу.

       Після закінчення академії Кошиць працював учителем, а згодом диригентом хорів у Києві, зокрема в Миколаївському хорі, де він вперше ввів світські твори до церковного репертуару. У 1912 році він став одним із засновників Київського симфонічного хору, а з 1916 року почав викладати хоровий спів у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка.

Світовий тріумф української культури

   Найвизначнішим етапом у житті Кошиця стало заснування і керівництво Українською республіканською капелою у 1919 році. Уряд УНР доручив йому надзвичайно важливу місію – гастролі по країнах Європи, що мали на меті популяризацію української культури і донесення до світової спільноти інформації про незалежну Україну.

      Цей гастрольний тур, що тривав з 1919 по 1924 рік, став справжнім тріумфом. Капела виступила у понад 200 містах, зокрема у Празі, Відні, Берліні, Лондоні, Парижі, Нью-Йорку, Вашингтоні, Мехіко. Завдяки Кошицю та його колективу світ вперше почув українські народні пісні у професійному аранжуванні. Саме на цих гастролях «Щедрик» Миколи Леонтовича, виконаний Капелою під диригуванням Кошиця, здобув шалену популярність і згодом став відомим у всьому світі як «Carol of the Bells».

Творча спадщина

       Творча спадщина Олександра Кошиця є неоціненною. Він зібрав та обробив понад 1000 українських народних пісень, які вражають багатством гармонії, витонченістю мелодії та оригінальністю. Він є автором численних хорових творів, духовних концертів, а також оркестрового аранжування гімну «Ще не вмерла Україна».

   Після завершення гастролей у 1924 році Кошиць залишився за кордоном, оселившись у Нью-Йорку, а згодом у Вінніпезі (Канада), де продовжував свою творчу діяльність, викладав, писав мемуари та працював над упорядкуванням своїх творів.

      Виставка як данина пам'яті

       Наша книжкова виставка «Чарівник хорового співу» є спробою зануритися у світ цього талановитого митця. Тут представлені його біографії, збірники хорових творів, публікації про його життя та діяльність, а також наукові дослідження, що розкривають феномен його творчості.

         Запрошуємо вас ознайомитися з експозицією, щоб відкрити для себе велич постаті Олександра Кошиця, його внесок у розвиток української та світової культури, і відчути магію хорового співу, якому він присвятив усе своє життя.

Рекреаційне розвантаження з елементами творчості

Психологічна допомога для старшого покоління

   9 вересня у соціокультурному просторі «Мистецький» відбулася зустріч з психологом на тему «Перша психологічна допомога. Самодопомога». Захід організував відділ літератури з питань мистецтва, і до нього долучилися користувачі Територіального центру соціального обслуговування міста Луцька.

    Зустріч була присвячена важливим аспектам психологічної підтримки. Учасники дізналися, як стабілізувати свій психоемоційний стан під час стресових ситуацій та як надати першу психологічну допомогу іншим. Особливу увагу приділили практичним технікам самодопомоги, які кожен може використовувати у повсякденному житті.

      Незмінний психолог наших зустрічей Олена Вітюк, детально ознайомила присутніх з основними принципами стабілізації емоційного стану, дихальними вправами та іншими інструментами для відновлення внутрішнього балансу. Її презентація допомогла учасникам краще зрозуміти важливість піклування про своє ментальне здоров'я.

---

Важливість таких зустрічей для людей похилого віку

   Для людей похилого віку такі зустрічі мають особливе значення. Вони не лише дозволяють отримати нові знання, а й виконують низку інших, не менш важливих функцій:

• Соціалізація та боротьба з самотністю. Регулярні зустрічі дають можливість для спілкування та обміну думками, що є важливим для людей старшого віку, які часто відчувають брак соціальної взаємодії. Це допомагає запобігти ізоляції.

• Підтримка когнітивних функцій. Активна участь у дискусіях та засвоєння нової інформації сприяє підтримці гостроти розуму, пам'яті та уваги.

• Емоційне розвантаження. Можливість вийти з дому та провести час у приємній атмосфері сприяє зниженню стресу, покращенню настрою та загального самопочуття.

• Відчуття приналежності. Участь у таких заходах дає людям похилого віку відчуття приналежності до спільноти, що зміцнює самооцінку та підвищує якість життя.

• Розвиток практичних навичок. Обговорення таких тем, як психологічна самодопомога, надає учасникам практичні інструменти, які вони можуть використовувати для покращення свого емоційного стану.

    Такі ініціативи, як ця зустріч, є чудовим прикладом того, як культурні установи можуть активно долучатися до підтримки та розвитку старшого покоління, роблячи їхнє життя насиченішим і повноціннішим.