Денис Володимирович Січинський - видатний український композитор, який став першим професійним музикантом у Галичині, що обрав музику своїм основним фахом. Його життя було сповнене труднощів, але він присвятив його розвитку української музичної культури, залишивши після себе значний доробок, особливо у вокальному та хоровому жанрах.
Денис Січинський народився народився 2 жовтня 1865 року у селі Клювинці на Тернопіллі у родині сільського вчителя. Рано осиротів, що позначилося на його фінансовому становищі та тривалості навчання. Гімназію він закінчив лише у 18 років. Саме під час навчання у гімназії виявився його неабиякий музичний хист. Гру на піаніно та загальну опіку йому надавав відомий піаніст В. Вшелячинський, який згодом став професором Львівської консерваторії.
Попри фінансові труднощі, які змушували його працювати дрібним чиновником, приватним вчителем гри на цитрі в Коломиї та виступати у складі мандрівного вокального квартету, Січинський прагнув до музики.
Протягом 1888-1890 рр. він навчався на юридичному та теологічному факультетах Львівського університету. Однак, згодом прийняв доленосне рішення: вступив до Львівської консерваторії, поставивши за мету стати композитором. Паралельно він навчався композиції у професора К. Мікулі, учня Ф. Шопена.
У 1892 році його талант був відзначений: Січинський отримав першу премію на конкурсі товариства «Боян» за кантату «Дніпро реве».
Композитор постійно боровся з нестатками, заробляючи на життя приватними лекціями, переписуванням нот, аранжуванням популярних творів, та навіть працюючи бухгалтером і рахівником. Важливим знайомством стало спілкування з Іваном Франком, який порадив Січинському зайнятися музичною критикою.
Згодом Січинський переїхав до Перемишля, де займався організацією музичного життя, диригував у «Бояні» та сільських хорах, працював капельмейстером і вчителем музики.
Найбільш плідний період його організаційної діяльності пов'язаний зі Станіславовом (нині Івано-Франківськ), де він прожив майже 10 років. Тут він був диригентом місцевого «Бояна», викладав гру на фортепіано у щойно створеній музичній школі, заснував музичне видавництво та організував кілька сільських хорів. Всю цю роботу він виконував, по суті, на громадських засадах, переписуючи чужі твори для заробітку.
Творчість Дениса Січинського є однією з найцінніших сторінок української музики кінця ХІХ – початку ХХ століття. Він почав писати твори для фортепіано, цитри, хору та голосу у 1886 році.
Найвагомішими у його доробку є твори вокального жанру, особливо хорові. Почавши з обробок народних пісень, він перейшов до написання оригінальних хорових мініатюр та творів:
«Лічу в неволі…» на слова Тараса Шевченка.
Низка хорових мініатюр, здебільшого на слова Івана Франка та Тараса Шевченка.
Значну частину спадщини становлять обробки народних пісень для голосу і фортепіано. Вони увійшли до двох збірок, виданих у Лейпцигу в 1904 році:
«152 українські народні і патріотичні пісні» (яка відкривалася гімном «Ще не вмерла Україна»).
Збірка для дитячих голосів.
Солоспіви (романси) Січинського, натхненні українськими народними та міськими побутовими піснями, найповніше розкрили його ліричний талант. Серед них:
«Бабине літо» — надзвичайно популярний свого часу солоспів.
«Як почуєш вночі край твойого вікна...» на слова І. Франка.
«Не співайте мені сеї пісні» на вірш Лесі Українки.
Композитор також цікавився історичною тематикою, про що свідчить пісня «У гаю, гаю» (1888 р.) на слова з Шевченкових «Гайдамаків».
26 травня 1909 року, у віці 43 років, Денис Січинський помер у Станіславові від раку горла.
Сьогодні вдячні земляки шанують пам'ять композитора. Його могила розташована в центрі Івано-Франківська, куди й досі приносять квіти, як символ визнання його великого внеску в українську культуру. Твори Дениса Січинського й нині залишаються у репертуарі українських виконавців, підтверджуючи його непересічний талант.
