"В традиціях реалістичного мистецтва" (100 років від дня народження Олексія Сидорова, українського живописця)

Олексій Євдокимович Сидоров (1924-2001) – видатний живописець, заслужений художник України, учасник Другої світової війни, один із засновників та перший голова Вінницької обласної організації Національної спілки художників України.

Народився 1 квітня 1924 рокку в с. Великі Мемі Республіки Татарстан. Мистецьку освіту здобував у Бакинському художньому училищі та Київському художньому інституті (під керівництвом Олексія Шовкуненка, Віктора Пузиркова та Михайла Шаронова). По завершенню навчання переїхав у Вінницю.

Олексій Сидоров – автор масштабних полотен, виконаних в традиціях реалістичного мистецтва, що забезпечило йому професійний успіх і державне визнання. Картини живописця експонувалися на багатьох союзних і республіканських виставках.

Пейзажі Сидорова відзначаються чистотою і яскравістю барв, зберігаючи при цьому образну змістовність і поетичну проникливість. Помітне місце серед них посідають роботи, присвячені зимовій порі, в яких особливо чітко відчувається вміння художника передавати тонкі зміни в житті природи. Безперечним художнім здобутком Олексія Сидорова в галузі пейзажу стала картина «Санаторій «Авангард» в Немирові» (1997), створена під час всеукраїнського живописного пленеру в однойменному місті.

Гармонія колірних нюансів і яскравих акордів викликають піднесені асоціації. За рахунок чергування дрібних і великих мазків, витонченої системи колориту, живописний шар починає світитися подібно емалі, кожен відтінок набуває свіжості і милозвучності. Здається, що кожен удар пензля несе в собі все багатство рефлексів, побачених художником в цьому м'якому світлі сонячного зимового дня.

Яскравим композиційним і смисловим центром у творі виступає південний фасад палацу княгині Марії Щербатової (нині клінічний санаторій «Авангард»).

Зимовий пейзаж сповнений свіжим повітрям та яскравим світлом. У цьому полотні митця цікавить у першу чергу багатство та різноманіття стану природи цієї пори року. Художник вільно та цілком влучно обирає відповідні живописні засоби виразності. Щоб відтворити певний настрій, він залучає контрастні співставлення теплих відтінків залитого сонцем снігу та холодних вібруючих тіней; сміливо працює кольором, виписуючи цілком буденну, а проте майже магнетичну атмосферу зимової днини.

Творчий шлях Олексія Сидорова – це невпинний пошук нового, невтомна робота над досягненням досконалості тісно пов’язана з високими вимогами митця до себе. Його полотна вражають майстерністю художніх засобів, спрямованих на реалістичне зображення світу навколо, вдало поєднаних із яскравим авторським поглядом. Наприклад, героїнями твору "Клембівські вишивальниці" стали майстрині художньої вишивки, які прославили мистецтво рідного села на весь світ.

Важко порахувати, скільки робіт створено його невгамовним пензлем за всі ці роки. Тема праці, що виявилась для митця дуже природною, сповнена піднесеного натхнення у його творах. Особистим переживанням забарвлені картини військово-історичної тематики. Портретна галерея «героїв того часу» є значною частиною творчого надбання Олексія Сидорова. 

Картини талановитого живописця експонувалися на багатьох обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках. Твори знаходяться в музеях і приватних колекціях України, Америки, Британії, Італії, Польщі, Росії, Франції. Художник завжди сприймав життя в унісон із загальними настроями суспільства і втілював їх у масштабні полотна, виконані в традиціях реалістичного мистецтва, що забезпечило йому професійний успіх і державне визнання.

Натюрморт з трояндами

Самодіяльність, 1970

Шевченкко у засланні, 1981

Березовий гай, 1998

Відлига, 1997

Свято служителів Мельпомени (тематична виставка до Всесвітнього дня театру)

Чи любите ви театр? - питання риторичне. Бо не любити його неможливо! Як відомо, 27 березня відзначається Всесвітній день театру. Святкують його не тільки актори, сценаристи, постановники, але й абсолютно всі працівники театру, у тому числі гардеробники, бутафори, хореографи, освітлювачі, гримери, костюмери тощо.Відзначають його і завзяті театрали, які не пропускають жодної прем’єри, ходять «на улюблених» акторів, режисерів.

    Сьогодні ми відзначаємо не лише витонченість та високе мистецтво акторів у всьому світі, але й славу нашого власного Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка - символу культурної спадщини регіону та мистецької творчості, яка насичує наше життя відданістю сцені та талантом наших акторів.

    Зближеність, емоції та магія - це лише кілька слів, які асоціюються з театром.

Театр відкриває перед нами нові світи та ідеї, дозволяє нам зануритися у глибини людських почуттів та емоцій. Він є відображенням нашого світу, історії та культури. Це місце, де герої оживають, а кожен виступ - це нова подорож.

    Театр - це місце, де ми знаходимо різноманіття історій та персонажів, де ми переживаємо радість, смуток, сміх та напругу разом із акторами на сцені. Це місце, де слова стають живими, а дії переносять нас у світи, які раніше були тільки уявою.

    Всесвітній день театру - це також день, коли ми визнаємо важливість театрального мистецтва у вихованні, освіті та спільноті. Театр навчає нас співпереживати, розуміти різноманіття та шукати глибокі значення в житті.

    Театр завжди був домом для видатних особистостей, які своїм талантом, винахідливістю та впливом внесли незабутні внески у світ театрального мистецтва. Ось лише кілька з них:

- Вільям Шекспір - найвидатніший драматург усіх часів, автор таких шедеврів, як "Ромео і Джульєтта", "Гамлет", "Отелло" та безліч інших, чия творчість досі захоплює та надихає.

- Марія Склодовська-Кюрі - видатна польська акторка та режисерка, яка стала символом жіночої сили та самовідданості в світі театру.

- Мольє́р, справжнє ім'я Жан-Бати́ст Покле́н - французький драматург та актор, автор комедій, таких як "Тартюф", "Міщанин-шляхтич", чия творчість відзначена величезним впливом на світову культуру.

- Бертольт Брехт - німецький драматург і театральний режисер, відомий своїми інноваційними п'єсами, такими як "Троє з Шеррів", і теоріями епічного театру, які вплинули на розвиток театрального мистецтва.соціальної критики.

- Уільям Гілберт і Артур Салліван - англійський дует, відомий своїми оперетами, такими як "Пірати Пензанса" та "Мікадо". Їхні вистави стали класикою жанру та продовжують захоплювати глядачів по всьому світу.

- Теодора Дункан - американська танцівниця, яка вважається піонеркою сучасного танцю. Вона революціонізувала театральне мистецтво, поєднуючи танець з емоціями та експресією.

- Бертранд Рассел - англійський філософ та лауреат Нобелівської премії з літератури. Він також був письменником і драматургом, і його п'єси, такі як "Просо" та "Військовий господар", відіграли важливу роль у театральному житті.

- Ліліан Гіш - американська актриса німого кіно та театру, відома своєю неперевершеною акторською майстерністю та виразністю. Вона стала іконою епохи німого кіно та залишила незабутній слід у світі театрального мистецтва.

      Ці постаті не лише прославилися своїм внеском у світ театру, але й назавжди змінили його обличчя, залишивши незабутні сліди в історії мистецтва.

    Україна також має своїх видатних театральних діячів, які прославилися своїм талантом та внеском у розвиток театрального мистецтва. Ось лише кілька з них:

* Леся Українка - відома українська поетеса, письменниця та драматург, автор таких видатних творів, як "Лісова пісня", "Камінний господар", "Царівна" та інших, чия творчість активно використовується у театрі.

* Михайло Старицький - видатний український актор та режисер, засновник Київського драматичного театру, який прославився своєю талановитою акторською майстерністю та внеском у розвиток українського театру.

*Марія Заньковецька - визнана українська актриса та режисерка, яка стала символом театрального мистецтва кінця 19 - початку 20 століття. Вона зіграла безліч незабутніх ролей у виставах, які стали класикою українського театру.

*Іван Карпенко-Карий - видатний український драматург, актор та режисер, засновник українського професійного театру, автор таких творів, як "Нащо сталася революція в Росії. Як, почиму та для чого?", "Сліпий музикант", "Мартин Боруля".

*Соломі́я Крушельни́цька — українська оперна співачка, педагогиня. За життя визнавана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» XX століття.

*Лесь Ку́рбас — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Представник розстріляного відродження. Народний артист Української РСР. Засновник театру «Березіль». Жертва сталінських репресій

*Леонід Биков - український актор, режисер та педагог, який прославився своєю акторською майстерністю та внеском у розвиток українського театрального мистецтва.

*а також українські театральні актори часів незалежності України - Богдан Ступка, Ада Роговцева, Наталія та Ольга Сумські, Лесь Сердюк, Костянтин Степанков, Іван Гаврилюк та інші.

    Ці театральні діячі відіграли важливу роль у становленні та розвитку української театральної сцени, їхні внески надовго залишаться в історії українського культурного народження.

    Запрошуємо вас у відділ літератури з питань мистецтва Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки на нашу захоплюючу тематичну виставку до Всесвітнього Дня театру! На виставці ви зможете познайомитися з різноманітними аспектами театральної культури та отримати багато цікавої інформації.

• Барнич М. М. Майстерність актора: техніка «обману»: навчальний посібник / М. М. Барнич. Видання 2-ге,виправлене та доповнене. – Київ: Видавництво Ліра-К, 2016. – 304 с.
• Брокетт Оскар Історія театру / Брокетт О. , Гілді Ф. ; пер. з англ. – Львів : Літопис, 2014. – 730 с.
• Веселовська Г. І. Український театральний авангард / Г. І. Веселовська. – Київ : Фенікс, 2010. – 368 с.
• Веселовська Г. І. Більше як театр. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. 2001-2012 / Г. І. Веселовська . – Київ : ВД «Антиквар», 2019.–328 с. 
• 5.Гайдабура В. Театр, розвіяний по світу. Феномен сцени повоєнної української діаспори (Німеччина. Австрія, Франція, США, Канада, Австралія) / В. Гайдабура. –Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2013. – 324 с. 6. ЛягущенкоА. Український театр. Видатні діячі та менеджмент. / А. Лягущенко. – Київ : Мистецтво, 2021. – 495 с. 
• Нариси з історії театрального мистецтва України ХХ століття / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтва України ; редкол. : В. Сидоренко та ін. – Київ : Інтертехнологія, 2006. – 1054 с.
• Сценографія. Пошуки власної естетики.1920-2020 / упоряд. : А. І. Александрович –Дочевський ; текст О. В. Ковальчук. – Київ: ВД «Антиквар» , 2019. – 304 с.

    Театр - це величезний літературний, естетичний та емоційний архів, де кожен вечір стає відповіддю на питання, які ми задаємо собі кожного дня. Він поєднує в собі талант, мистецтво та волю до виразності, розкриваючи найглибші верстви душі. Це місце, ми можемо побачити, відчути та зрозуміти світ навколо нас через призму творчого бачення інших. Це місце, де слово стає живим, а мить стає вічністю...

"Засновник музичної династії Штраусів (220 років від дня народження Йоганна Штрауса (батька), австрійського композитора, скрипаля і диригента

Йоганн Штраус (батько) — австрійський композитор, скрипаль і диригент. Його вважають родоначальником музичної династії Штраусів. Йоганн Штраус (батько) став геніальним музикантом всупереч життєвим обставинам. Він народився 14 березня 1804 р. в небагатій родині у Відні. Коли хлопчикові виповнилося сім років, померла від лихоманки його мати, а через п’ять років – потонув батько. Не зважаюч на прохання підлітка віддати його вчитися мистецтву, опікун вирішив зробити з нього палітурника. Тоді Йоганн став ходити на скрипкові уроки самостійно. Незабаром він кинув майстерню і почав виступати в трактирах..

У перший свій оркестр Штраус потрапив у 20 років – він став помічником відомого диригента Йозефа Ланнера. На деякий час шляхи талановитих людей розійшлися. Після скандалу вони стали заклятими ворогами і суперниками. Відень розколовся на два табори – штраусіанців і ланнеріанців. Ланнера імператор Франц I – призначив “керуючим придворними балами”. А у Штрауса було більше запрошень на свята в Австрії та за кордоном. В 1825 році Й.Штраус організував свій власний танцювальний оркестр, з яким здійснив ряд концертних поїздок по Європі, що супроводжувався великим успіхом. Навіть під час холери в 1832 році під час його виступів зали були повні. Штраус отримав придворну посаду і став провідним віртуозом Відня і всієї Європи. До речі, під час подорожі до Франції у 1837 Штраус почув кадрильні мелодії і почав складати їх сам, а його оркестр виконував їх на віденському карнавалі. Тож можна сміливо стверджувати, що саме Штраус-батько познайомив віденців з кадрилями.

Штраус був творцем нового типу вальсу, так званого віденського, що отримав широке поширення завдяки ритмічної гнучкості і мелодійної виразності. З 1838 року Штраус - диригент придворного бального оркестру у Відні.

Дуже швидко Йоганн Штраус став найвідомішим та найулюбленішим композитором танцювальної музики у Відні. Він не лише писав вальси, польки та галопи, що вирізнялися дивовижною мелодійністю та ритмічністю, але й адаптував для широкої аудиторії різноманітні популярні мелодії свого часу, піднявши напрямок танцювальної музики на якісно новий рівень. Більше того, він особисто вирішував всі організаційні питання роботи оркестру, тож цей успіх був результатом не лише композиторського таланту Штрауса-старшого, але й даниною його працьовитості й адміністративним здібностям. Його манера диригувати, граючи на скрипці додавала визначному образові унікальності, молодий Ріхард Вагнер називав композитора втіленням віденського музичного духу. У 1830-40х роках оркестр Штрауса багато гастролює країнами Європи, набуваючи вже міжнародного визнання.

Троє його синів – Йоганн, Йозеф і Едуард – теж стали відомими композиторами.

Його сини вже робили власні успіхи як музиканти, проте борець за славу Штраус-старший цьому не радів. Загалом у шлюбі Штрауса-старшого та Анни народилось п’ятеро дітей, і троє синів – Йоганн, Йозеф та Едуард – мали хист до музики та величезне бажання наслідувати батька, але батько був категорично проти. Щоб захистити дітей від свавілля батька та надати їм можливість розвиватись у вибраному напрямку, дружина Штрауса-старшого Марія Анна подала на розлучення.

Цікаво, що під час революції 1848 року Йоганн Штраус-старший та Йоганн Штраус-молодший опинились по різні боки барикад, і поки син грав Марсельєзу для повстанців, батько оспівував династію Габсбургів. Саме в цей час був написаний найвідоміший твір Штрауса-старшого - Марш Радецького.

Спадщина композитора налічує 251 творів (з них 152 вальси). Ця спадщина була дбайливо збережена його сином Іоганном Штраусом-молодшим і видана у 1889 році в Лейпцигу.

Помер Йоганн Штраус І у вересні 1849 року від скарлатини, залишивши за собою значний внесок у світ музики, а його сини і онуки продовжили цю традицію, роблячи родину Штраусів однією з найвідоміших музичних династій у світі.

Старший син Йоганн виконав на похоронах батька «Реквієм» Моцарта, а проводити «батька вальсів» прийшло близько 30 тисяч прихильників.

"Живуть, Кобзаре любий, поміж нас і пензель твій, і слово..." (до 210 річниці з дня народження Т.Г.Шевченка)

Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Поборником правди і свободи називають його. Він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу.
Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.
2024 року Україна святкує 220-річчя від дня народження Тараса Шевченка, одного з найславетніших синів своїх, одного з тих надзвичайних людей, безсмертна слава яких, що далі, усе більшає й більшає, роблячись з національної – всесвітньою. Одначе ж, окрім поетичних творів, нам залишились ще й мистецькі його твори.
Обговорювати докладно усю малярську творчість Шевченка в одній оповіді майже неможливо. Його мистецька спадщина надто велика й різноманітна.
Кожен, хто коли-небудь роздивлятиметься Шевченка як художника, запримітить той сумний факт, що він не встиг навіть і вивчитись, як його вже було заслано у москалі. Коли ж йому було стати видатним художником, як ще на 24-му році свого життя він був кріпаком, з дитинства одірваним від рідного краю і народу, а вчився тільки випадково і уривками, тоді як його вчитель Карл Брюллов у 9 років уже був учнем Академії, а Шевченко у 18 був відданий до Ширяєва фарбувати помости й покрівлі і тільки в 25 років ступив до Академії мистецтв?
По закінченні Академії поет-маляр взявся за виконання задуманого ним альбому «Живописна Україна». Серія складається з шести самостійних творів: «Судня рада», «Дари в Чигирині», «Старости», «Казка» - гостра сатира на царську солдатчину, а також краєвиди «У Києві» та «Видубицький монастир».

    Схильність художника до об’єднання своїх творів у серії, цикли, диптихи – загальновідома. «Живописна Україна» мала стати періодичним художнім виданням і виходити окремими випусками по 12 офортів на рік. Однак Шевченкові не вдалося повністю здійснити свій патріотичний задум. Слід зазначити й те, що Шевченко хотів розповсюджувати свої офорти не тільки в Україні, адже недарма й тексти до них він робив паралельно і українською, і французькою мовами. Одержавши посаду при «Київській комісії для розбору давніх актів», Шевченко багато їздив Україною і заводив добрі знайомства. Так, мешкаючи у Чернігові, частенько їздив він у сусідній Седнів до приятеля Андрія Лизогуба. А.Лизогуб був чоловік освічений, благородної душі і доброго серця. Він був теж маляром і мав окрему художню майстерню. Тут Шевченко відпочивав душею, писав і малював. Він залишив у Седніві багато своїх малюнків і, навіть, цілі альбоми, та, на превеликий жаль, пожежа 1883 року знищила все разом з панським будинком, великою бібліотекою та іншим добром.

    Український поміщик і меценат Григорій Степанович Тарновський став першим збирачем творів Шевченка. В 1843 році він придбав славнозвісну «Катерину».

Т.Шевченко писав у листі до Г.Тарновського: «Я малював Катерину в той час, коли вона прощалася зі своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона сердешна не плаче та підіймає передню червону запащину, бо вже знаєте, трошки теє… а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга – собачка ще поганенька доганя його та ніби гавкає. По однім боці могила, а там уже степ тілько мріє. Отака моя Катерина».

    Та арешт і заслання в Оренбурзькі степи поклав кінець всім мріям і мистецькій праці: за те, що належав до тайного товариства, яке мало на меті визволення України, і за те, що писав про волю – цар Микола І заслав довіку в далекі киргизькі степи. І десять довгих років картався Тарас солдатом на засланні без права писати і малювати. Але до нас дійшло понад 20 малюнків таа ескізів із зображенням Новопетровського форту і його околиць.

У період заслання Шевченко працював переважно над автопортретами. Ця розмова із самим собою відбулася в роботах 1847-1857 років. Під кінець заслання він малював себе не осібно, а в оточенні людей, у спілкуванні з ними. Таким чином, він ніби хотів сказати: «Я був тут і бачив усе власними очима».

    Протягом свого життя Тарас Шевченко зробив понад тридцять автопортретів у різних техніках; олійному живописі, акварелі, малюнку, офорті.

Мистецька спадщина Т.Шевченка налічує приблизно одну тисячу двісті робіт, які свідчать про те, що він був першокласним акварелістом, блискучим портретистом-психологом, офортистом, віртуозним рисувальником.

    Основні образи та ідеї шевченківських творів паралельно розкриваються в олійному живописі, гравюрах, офортах, сепіях і акварелях.

Центральними у творчості Кобзаря є:

• образ рідної природи (українські краєвиди);
• роздуми над культурною спадщиною і національним самовизначенням (предмети побуту, церкви, могили,);
• національно-визвольна боротьба (Хмельниччина, Гайдамаччина);
• діти, малі жебраки, солдати, кобзарі;
• жіночий образ (мати, селянка);
• релігійно-міфологічний (Марія, святий Петро, грецька міфологія).

Це вірно як для художнього, так і для поетичного спадку митця.

    Його називають українським Рембрандтом, а в творчій манері вбачають схожість з особливостями живописного стилю Гогена, Делакруа, Ван Гога, за рівнем своїх спроб у скульптурі він не поступався Родену. Поет цілої нації вродовж декількох віків і видатна фігура в історико-культурному процесі України, приклад для наслідування для багатьох поколінь. Живописець, майстер офорту і графіки, прозаїк і поет, ілюстратор, талановитий представник епістолярного жанру, на додачу до всього був людиною широких поглядів, філософом і просвітянином.

  

    До вашої уваги, шановні користувачі, тематична книжкова виставка, на якій представлена література про життя і творчість великого Кобзаря:

Анісов В. Від підмайстра до академіка : нарис про Шевченка –художника / В. Анісов, Є. Середа. – Київ : Мистецтво, 1967. – 76 с.
Антонович Д. В. Шевченко-маляр / Д. В. Антонович ; вст. слово С. А. Гальченко ; післям. Т. І. Андрущенко. – Київ : Україна, 2004. – 272 с.
Генералюк Л. «Святим дивом сяють храми божі…» Храми України в малярстві, поезії, прозі Шевченка / Л. Генералюк . – Київ : Балтія-друк, 2013. – 167 с.
Касіян В. І. Мистецтво Тараса Шевченка / В. І. Касіян. – Київ : Знання, 1963. – 76 с.
Паламарчук Г. П. Тарас Шевченко / Г. П. Паламарчук . – Київ : Мистецтво, 1976. – 398с.
Стороженко М. А. Мій Шевченко : альбом / М. А. Стороженко. – Київ : Грамота , 2011. – 212 с.
Тарахан-Береза З. П. Шевченко поет і художник / З. П. Тарахан-Береза. – Київ: Наукова думка , 1985. –183 с.
Тарас Шевченко - художник : дослідження, розвідки, публікації . – Київ : Мистецтво, 1963. – 152 с.
Яцюк В. Живопис – моя професія : шевченкознавчі етюди / В. Яцюк. – Київ : Рад. письменник, 1989. – 302 с.

Музичний калейдоскоп "Його пісні поміж нас", присвячений 75-річчю від дня народження Володимира Івасюка

5 березня 2024 року у соціокультурному просторі "Мистецький" відбувся захід, присвячений творчості Володимира Івасюка – артиста, який своєю музикою і словами доторкнувся до сердець мільйонів.

Присутні на музичному калейдоскопі "Його пісні поміж нас" дізнались історії створення деяких найвідоміших композицій Володимира Івасюка, занурились в атмосферу його пісень і відчули ту енергію та натхнення, які вони несуть.

На заході прозучали пісні "Два перстені", "Балада про мальви", "Я піду в далекі гори", "Пісня поміж нас", "Червона рута", "У долі своя весна" у виконанні студентів творчої майстерні «Успіх» КЗВО "Луцький педагогічний коледж" Коцюби Анастасії, Ожго Сніжани, Яценюк Ангеліни та Захарчук Анастасії (керівниця Надія Павлюк).

Володимир Івасюк… Хіба є в світі українець чи українка, які б не знали й не шанували ім’я Володимира Івасюка?

Володимир Івасюк – це не лише виконавець, але й поет, який через свої твори передавав почуття, думки та бажання народу. Він був тим, хто зумів вплести у свої пісні красу української природи, глибину національної душі та відданість ідеалам. Це людина, яка подарувала світу безліч неперевершених пісень, сповнених глибокого змісту, емоцій та краси. Його творчість стала не тільки невід'ємною частиною української культури, але й великим дарунком для всього світу.

Цей музичний калейдоскоп – наша спроба подякувати Володимирові Івасюку за його неперевершений талант та подарувати його музику новим поколінням.

Присутні на заході мали змогу ознайомитись з виставкою літератури з фондів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки:

Володимир Івасюк житиме у пам'яті таким молодим, усміхненим, життєрадісним, яким запам'ятався сучасникам, посміхатиметься до нас із портретів небесного кольору очима, промовлятиме до нас своїми музичними фразами, бо його пісня «завжди буде поміж нас» і вічно "У Карпатах ходитиме осінь" й встелятиме нам шлях "Жовтим листом", що "Лиш любов цвіте один - єдиний раз", подумки разом стоятимемо біля "Водограю" чи "Ходитимемо в далекі гори" шукати "Червону руту"...