13 лютого 1909 року в Козятині народився відомий сценарист і кінорежисер, «батько» комедії «За двома зайцями» Віктор Іванов. Олександр Довженко назвав його особливим режисером, «одним на мільйон», а Сергій Ейзенштейн персонально взяв Іванова у свою творчу майстерню.
Йому «світила» кар’єра залізничника. Закінчив Бердичівське ремісниче училище та Жмеринську профшколу. Пізніше у В’язьмі в Росії отримав спеціальність помічника машиніста. Але юнак несподівано вирішує круто змінити свою долю і здає документи до Московського державного інституту кінематографії, вступивши режисерське відділення, на курс відомого кінорежисера Сергія Ейзенштейна, який першим розгледів у Вікторові талант комедіографа.
Першим місцем роботи стала Київська кіностудія імені Довженка, де Іванов до війни працював асистентом режисера. Просився на фронт, але йому казали, що кіно – це теж фронт боротьби з Гітлером. У 1942 році працівників кіностудії евакуювали до Ашхабаду.
Відправки на фронт він таки добився, отримавши благословення від Олександра Довженка. Війну пройшов командиром взводу вогнеметників, воював під Сталінградом, форсував Дніпро, Букринський плацдарм, першим «розписався» кулеметною чергою на воротах кіностудії Довженка, коли звільняли Київ.
Саме на кіностудії Довженка було знято його найвідоміші стрічки: «Шельменко-денщик» (1957), «Сто тисяч» (1959), «Олекса Довбуш» (1961), «Бджоли і люди» (1963), «Ключі від неба» (1965), «Непосиди» (1967), «Вулиця 13 тополь» (1970), «Веселі Жабокричі» (1975). І, звичайно, комедія «За двома зайцями» (1961), яка побила всі рекорди касовості і зробила зірками Маргариту Криніцину (Проня), Наталю Наум (Галя), Таїсію Литвиненко (Химка) та інших акторів. Також у фільмі знімалися відомі на той час актори Олег Борисов, Нонна Копержинська, Микола Яковченко. В оригіналі фільм було знято українською мовою.
.jpg)
.jpg)
Прем'єра відбулася у Києві, в Дарницькому клубі залізничників - нині Палац культури "Дарниця".
Відома стрічка насправді мала складну долю. Режисер Київської кіностудії імені Довженка Віктор Іванов давно мріяв екранізувати водевіль класика української літератури Михайла Старицького, написаний 1883 року.
Кінематографічне начальство не поспішало запускати фільм. Можливо, здавався дріб'язковим сюжет про шахрая-нареченого - ось якби йшлося про революціонера, який бореться з царським режимом, то інша річ!
А можливо, викликала питання кандидатура Віктора Іванова, який працював на київській кіностудії лише кілька років, а перед тим знімав на Свердловській, Вільнюській, Каунаській студіях. Чи не провалить він українську класику?
Нарешті режисер схитрував. Подав керівництву вчергове сценарій "За двома зайцями", додавши, що хоче сатирично показати "стиляг". Так називали молодь, яка цікавилася модою, захоплювалася стильними американськими речами, слухала західну музику тощо.
У СРСР саме набирала обертів кампанія боротьби зі "стилягами", і пропозиція Іванова виглядала цілком актуально.
Актори грали діалоги так, як написано в Михайла Старицького, - українською мовою.
Більшу частину сцен зняли в павільйоні Кіностудії ім. Довженка. Але деякі епізоди фільмували на київських вулицях. Головною магістраллю був Андріївський узвіз - там зняли проїзд у візку на весілля, прохід четвірки хлопців з гітарою.
На екрані легко впізнати також Контрактову площу, старий Житній ринок, Володимирську гору, сходи Андріївської церкви тощо.
За словами онуки режисера Олени, дідусь на знімальному майданчику багато імпровізував:
"Він на ходу вигадував неймовірні історії, винаходив нові слова, каламбури: "Я вам не как-либо что, а что-либо как!", "Баришня уже лягли и просють", - усього цього ви не знайдете в тексті Старицького. Це придумано і дописано в сценарій Івановим".
Стрічка запала в серце глядачам і її розібрали на цитати.
Проня Прокопівна: «Ну розумний! Аж страшно!»;
· Проня Прокопівна із Голохвастим: «– Ваша папіроска шкварчить! – Ето в груді моєй шкварчить!»;
· Проня Прокопівна: «Що ви про це допитуєтесь, мені соромно, я ж – баришня!»;
· Проня Прокопівна: «Не говоріть мені про любов, то ж шкандаль»;
· Проня Прокопівна до Лимарихи: «У нас сьогодні неприйомний день! – А у мене якраз дуже приємний!»;
· Голохвастий: «У груді моїй Везувій так і клекотить!»;
· Голохвастий: «У мене в голові такий водевіль, аж мерсі!».
Крім кінематографа, Віктор Іванов захоплювався літературою, особливо дитячою. З 1956 року – член Спілки письменників України. Автор збірок для дітей «Наша Наташа» (1954), «Доріжка» (1958), збірки віршів «Доделки-переделки», «Попади», «Сатирический патруль» (1960).
Попри талант, йому до кінця життя довелося боротися з чиновницькою бюрократією. Це позначалося на здоров’ї: переживши два інфаркти, Віктор Іванов помер у 1981 році.
Офіційне визнання прийшло уже після смерті: у 1999 році режисерові було присвоєно Державну премію імені Довженка (посмертно). На одному із приміщень кіностудії колеги встановили бронзовий барельєф з портретом Іванова та його персонажами. У 2007 році в Козятині меморіальну дошку встановили і на будинку першого приміщення відділкової лікарні, в якому народився кінорежисер.
