Василь Барвінський є визначним представником української музичної культури XX століття. В історію він увійшов як композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя.
Народився В. Барвінський у Тернополі 20 лютого 1888 р. Батько майбутнього композитора Олександр Барвінський був невтомним діячем освіти, який впроваджував українську мову в середні та початкові школи тодішньої Галичини, видавав підручники з історії, літератури, випускав періодичні видання. Першою вчителькою музики Василя стала його мати, співачка і піаністка.
Професійну музичну освіту Василь Барвінський здобув у Львівській консерваторії. Після закінчення консерваторії у 1906 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету, але у 1907 р. виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Юнак вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі, де слухав лекції відомих чеських музикантів. Перші творчі спроби В. Барвінського належать ще до часів перебування у Львові, але тільки під час навчання у Празі в проф. Вітезслава Новака він ступив на широкий творчий шлях. Цей знаменитий педагог і композитор заохочував В. Барвінського вивчати українські народні пісні, сприяв передовому спрямуванню його поглядів.
Становлення В. Барвінського як професійного музиканта відбувалося швидко і фундаментально. Вже в молодому віці композитор написав посправжньому зрілі й художньо довершені твори, у яких виявилася вся повнота його таланту: це численні фортепіанні опуси, серед яких привертають увагу цикл «Любов», п’ять прелюдій, «Українська сюїта»; перші твори камерно-вокального жанру – надзвичайно експресивні та виразні солоспіви на вірші Богдана Лепкого «Вечором у хаті» та «В лісі», збірник обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано.
Одним із основних педагогічних принципів цього знаменитого педагога і композитора було прагнення прищепити інтерес до дослідження народної пісні. Таким чином, використовуючи мелодичну основу української народної пісні, В. Барвінський надавав своїм творам відповідних барв, справжньої народності. Ці риси виявляються вже у перших зрілих творах композитора – фортепіанних прелюдіях, написаних у празький період – 1908–1909 рр. Завдяки їм В. Барвінського відразу було віднесено критикою до числа найталановитіших українських композиторів. Прелюдії В. Барвінського, написані в ранній період його творчості, вирізняються імпресіоністичним колоритом і водночас фольклорністю, зокрема серед них можна знайти яскраві зразки імітації коломийки. Попри переважний ліризм своїх творчих нахилів В. Барвінський розширював діапазон пісенних джерел своєї фортепіанної творчості: від колискової «Ой ходить сон коло вікон», до героїчної «За світ встали козаченьки». Після них він перейшов до складніших форм – варіаційної, сонатної, контрапунктичної спершу для фортепіано, потім для ансамблів та оркестру. Особливістю творчості митця є нахил до мініатюрного та інструментального жанру, особливо до фортепіанного. Ще навчаючись у Празі, В. Барвінський написав великий твір “Українська рапсодія”.
У 1912 – 1914 рр. виникли твори – фортепіанний, присвячений пам’яті М. Лисенка секстет і низка фортепіанних п’єс.
У 1915 р. композитор повернувся до Львова; працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Не тільки вів педагогічну роботу, а й керував хором товариства “Боян”, виступав з концертами. У 1917 р. створив “Урочисту кантату” й кантату “Заповіт” на слова Т. Шевченка. У 1929 – 1930 рр. В. Барвінський написав увертюру до опери “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (“Маруся”).
У 30-ті роки Барвінський склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п’єс. На теми українських пісень написав низку п’єс для скрипки і фортепіано (“Пісня”, “Гумореска”, “Пісня і танок”, “Елегія”), а також “Струнний квартет для молоді”.
Василь Барвінський залишив слід й у вокальному жанрі. У 1932 – 1933 рр. створив кантату “Наша пісня, наша туга” (сл. С. Черкасенка), працював над ораторією “Володимир Великий” (цей задум не було здійснено) та над обробкою народних пісень і наспівів. Серед останніх виділяються дві пісні на слова І. Франка – “Місяцю князю” і “Благословенна будь” та “Псалом Давида” для тенора з оркестром. Крім того, В. Барвінський опрацював та інструментував кантату М. Лисенка “Б’ють пороги”, його солоспів “Не забудь юних днів”, “До ластівки” О. Нижанківського, переклав для струнного квартету “Колискову” С. Людкевича. В. Барвінський був прекрасним піаністом. Яких би жанрів не торкався у своїй творчості – камерно-інструментального, сольного, хорового чи симфонічного – він постійно залишався собою. Як музикант був глибоким ліриком, який умів доторкнутися ніжних і потаємних закутків людської душі.
У 1937 – 1939 рр. у Львові видавали журнал “Українська Музика”, до редколегії якого входив В.Барвінський. У цьому журналі, а також в іншій періодичній пресі були надруковані його музичні праці “Огляд історії української музики”, “Українська музика”, “Нова доба української музики”, “Мої спогади про Миколу Лисенка”, “Бела Барток у Львові”, “Творчість В. Новака”, “Українська народна пісня і українські композитори” та ін.
У Львові він часто виступав у лекціях-концертах та по радіо з бесідами про Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Р. Глієра, О. Глазунова, доповіддю “Відродження музичної культури в 40-х роках XIX ст. в Західній Україні”.
У 1938 р. святкували ювілей композиторської діяльності В. Барвінського. З цієї нагоди відбулися концерти і радіопередачі з творів композитора. Від Вільного Українського Університету в Празі він отримав почесний диплом доктора.
Перебуваючи на посаді директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів, В. Барвінський написав від 1945 до 1948 р. низку творів переважно вокального жанру. Були задумані ескізи до музичного портрета на основі пісень про О. Довбуша.
В гармонії В. Барвінського своєрідна особливість: це типове для народної музики поєднання мажору та мінору, причому на початку прелюдії соль мажор і мі мінор звучать по черзі, роз’-єднано, а в її закінченні – одночасно. Розвиток і ладове забарвлення, що випливають із народної музики, стають засобом надання єдності твору. В першій прелюдії помітні впливи імпресіоністської гри барв, спокійний, споглядальний характер образів, притаманний цьому стилю. Остання прелюдія, що рахувалася в опусі українського композитора як восьма (опублікована під № 5), визначена ним самим як героїчна. Це єдина в циклі пізньоромантична за стилем п’єса – бурхлива, схвильована, безумовно, споріднена з «Революційним» етюдом Ф. Шопена з ор. 10. Характерні для творчого почерку В. Барвінського риси циклу прелюдій виявилися у двох прелюдіях імпресіоністичного спрямування: № 1 соль мажор та № 4 сі-бемоль мінор.
На початку 1948 р. В. Барвінського заарештували. У в’язниці примусили підписати документ: “Дозволяю знищити мої рукописи”. І НКВС, звичайно, зробив цю чорну справу. Отже, В. Барвінський змушений був підписати собі вирок творчої смерті, що для митця навіть гірше від фізичної. Потім було довге заслання на десять літ у Мордовію.
Після повернення із заслання (1958 р.) В. Барвінський усі свої сили зосередив на тому, щоб відновити з пам’яті ті твори, рукописи яких попалили під час його арешту. Над цим він працював до самої смерті. Помер Василь Барвінський 9 червня 1963 р. у Львові.
У 1964 р. багаторічні зусилля львівських композиторів, особливо А. Кос-Анатольського, увінчалися успіхом: В. Барвінський був реабілітований.
.jpg)
