Музичний калейдоскоп "Його пісні поміж нас", присвячений 75-річчю від дня народження Володимира Івасюка

5 березня 2024 року у соціокультурному просторі "Мистецький" відбувся захід, присвячений творчості Володимира Івасюка – артиста, який своєю музикою і словами доторкнувся до сердець мільйонів.

Присутні на музичному калейдоскопі "Його пісні поміж нас" дізнались історії створення деяких найвідоміших композицій Володимира Івасюка, занурились в атмосферу його пісень і відчули ту енергію та натхнення, які вони несуть.

На заході прозучали пісні "Два перстені", "Балада про мальви", "Я піду в далекі гори", "Пісня поміж нас", "Червона рута", "У долі своя весна" у виконанні студентів творчої майстерні «Успіх» КЗВО "Луцький педагогічний коледж" Коцюби Анастасії, Ожго Сніжани, Яценюк Ангеліни та Захарчук Анастасії (керівниця Надія Павлюк).

Володимир Івасюк… Хіба є в світі українець чи українка, які б не знали й не шанували ім’я Володимира Івасюка?

Володимир Івасюк – це не лише виконавець, але й поет, який через свої твори передавав почуття, думки та бажання народу. Він був тим, хто зумів вплести у свої пісні красу української природи, глибину національної душі та відданість ідеалам. Це людина, яка подарувала світу безліч неперевершених пісень, сповнених глибокого змісту, емоцій та краси. Його творчість стала не тільки невід'ємною частиною української культури, але й великим дарунком для всього світу.

Цей музичний калейдоскоп – наша спроба подякувати Володимирові Івасюку за його неперевершений талант та подарувати його музику новим поколінням.

Присутні на заході мали змогу ознайомитись з виставкою літератури з фондів Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки:

Володимир Івасюк житиме у пам'яті таким молодим, усміхненим, життєрадісним, яким запам'ятався сучасникам, посміхатиметься до нас із портретів небесного кольору очима, промовлятиме до нас своїми музичними фразами, бо його пісня «завжди буде поміж нас» і вічно "У Карпатах ходитиме осінь" й встелятиме нам шлях "Жовтим листом", що "Лиш любов цвіте один - єдиний раз", подумки разом стоятимемо біля "Водограю" чи "Ходитимемо в далекі гори" шукати "Червону руту"...

"Прелюдії та сонати Василя Барвінського"

Василь Барвінський є визначним представником української музичної культури XX століття. В історію він увійшов як композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя.

Народився В. Барвінський у Тернополі 20 лютого 1888 р. Батько майбутнього композитора Олександр Барвінський був невтомним діячем освіти, який впроваджував українську мову в середні та початкові школи тодішньої Галичини, видавав підручники з історії, літератури, випускав періодичні видання. Першою вчителькою музики Василя стала його мати, співачка і піаністка.

Професійну музичну освіту Василь Барвінський здобув у Львівській консерваторії. Після закінчення консерваторії у 1906 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету, але у 1907 р. виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Юнак вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі, де слухав лекції відомих чеських музикантів. Перші творчі спроби В. Барвінського належать ще до часів перебування у Львові, але тільки під час навчання у Празі в проф. Вітезслава Новака він ступив на широкий творчий шлях. Цей знаменитий педагог і композитор заохочував В. Барвінського вивчати українські народні пісні, сприяв передовому спрямуванню його поглядів.

Становлення В. Барвінського як професійного музиканта відбувалося швидко і фундаментально. Вже в молодому віці композитор написав посправжньому зрілі й художньо довершені твори, у яких виявилася вся повнота його таланту: це численні фортепіанні опуси, серед яких привертають увагу цикл «Любов», п’ять прелюдій, «Українська сюїта»; перші твори камерно-вокального жанру – надзвичайно експресивні та виразні солоспіви на вірші Богдана Лепкого «Вечором у хаті» та «В лісі», збірник обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано.

Одним із основних педагогічних принципів цього знаменитого педагога і композитора було прагнення прищепити інтерес до дослідження народної пісні. Таким чином, використовуючи мелодичну основу української народної пісні, В. Барвінський надавав своїм творам відповідних барв, справжньої народності. Ці риси виявляються вже у перших зрілих творах композитора – фортепіанних прелюдіях, написаних у празький період – 1908–1909 рр. Завдяки їм В. Барвінського відразу було віднесено критикою до числа найталановитіших українських композиторів. Прелюдії В. Барвінського, написані в ранній період його творчості, вирізняються імпресіоністичним колоритом і водночас фольклорністю, зокрема серед них можна знайти яскраві зразки імітації коломийки. Попри переважний ліризм своїх творчих нахилів В. Барвінський розширював діапазон пісенних джерел своєї фортепіанної творчості: від колискової «Ой ходить сон коло вікон», до героїчної «За світ встали козаченьки». Після них він перейшов до складніших форм – варіаційної, сонатної, контрапунктичної спершу для фортепіано, потім для ансамблів та оркестру. Особливістю творчості митця є нахил до мініатюрного та інструментального жанру, особливо до фортепіанного. Ще навчаючись у Празі, В. Барвінський написав великий твір “Українська рапсодія”.

У 1912 – 1914 рр. виникли твори – фортепіанний, присвячений пам’яті М. Лисенка секстет і низка фортепіанних п’єс.

У 1915 р. композитор повернувся до Львова; працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Не тільки вів педагогічну роботу, а й керував хором товариства “Боян”, виступав з концертами. У 1917 р. створив “Урочисту кантату” й кантату “Заповіт” на слова Т. Шевченка. У 1929 – 1930 рр. В. Барвінський написав увертюру до опери “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (“Маруся”).

У 30-ті роки Барвінський склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п’єс. На теми українських пісень написав низку п’єс для скрипки і фортепіано (“Пісня”, “Гумореска”, “Пісня і танок”, “Елегія”), а також “Струнний квартет для молоді”.

Василь Барвінський залишив слід й у вокальному жанрі. У 1932 – 1933 рр. створив кантату “Наша пісня, наша туга” (сл. С. Черкасенка), працював над ораторією “Володимир Великий” (цей задум не було здійснено) та над обробкою народних пісень і наспівів. Серед останніх виділяються дві пісні на слова І. Франка – “Місяцю князю” і “Благословенна будь” та “Псалом Давида” для тенора з оркестром. Крім того, В. Барвінський опрацював та інструментував кантату М. Лисенка “Б’ють пороги”, його солоспів “Не забудь юних днів”, “До ластівки” О. Нижанківського, переклав для струнного квартету “Колискову” С. Людкевича. В. Барвінський був прекрасним піаністом. Яких би жанрів не торкався у своїй творчості – камерно-інструментального, сольного, хорового чи симфонічного – він постійно залишався собою. Як музикант був глибоким ліриком, який умів доторкнутися ніжних і потаємних закутків людської душі.

У 1937 – 1939 рр. у Львові видавали журнал “Українська Музика”, до редколегії якого входив В.Барвінський. У цьому журналі, а також в іншій періодичній пресі були надруковані його музичні праці “Огляд історії української музики”, “Українська музика”, “Нова доба української музики”, “Мої спогади про Миколу Лисенка”, “Бела Барток у Львові”, “Творчість В. Новака”, “Українська народна пісня і українські композитори” та ін.

У Львові він часто виступав у лекціях-концертах та по радіо з бесідами про Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Р. Глієра, О. Глазунова, доповіддю “Відродження музичної культури в 40-х роках XIX ст. в Західній Україні”.

У 1938 р. святкували ювілей композиторської діяльності В. Барвінського. З цієї нагоди відбулися концерти і радіопередачі з творів композитора. Від Вільного Українського Університету в Празі він отримав почесний диплом доктора.

Перебуваючи на посаді директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів, В. Барвінський написав від 1945 до 1948 р. низку творів переважно вокального жанру. Були задумані ескізи до музичного портрета на основі пісень про О. Довбуша.

В гармонії В. Барвінського своєрідна особливість: це типове для народної музики поєднання мажору та мінору, причому на початку прелюдії соль мажор і мі мінор звучать по черзі, роз’-єднано, а в її закінченні – одночасно. Розвиток і ладове забарвлення, що випливають із народної музики, стають засобом надання єдності твору. В першій прелюдії помітні впливи імпресіоністської гри барв, спокійний, споглядальний характер образів, притаманний цьому стилю. Остання прелюдія, що рахувалася в опусі українського композитора як восьма (опублікована під № 5), визначена ним самим як героїчна. Це єдина в циклі пізньоромантична за стилем п’єса – бурхлива, схвильована, безумовно, споріднена з «Революційним» етюдом Ф. Шопена з ор. 10. Характерні для творчого почерку В. Барвінського риси циклу прелюдій виявилися у двох прелюдіях імпресіоністичного спрямування: № 1 соль мажор та № 4 сі-бемоль мінор. 

На початку 1948 р. В. Барвінського заарештували. У в’язниці примусили підписати документ: “Дозволяю знищити мої рукописи”. І НКВС, звичайно, зробив цю чорну справу. Отже, В. Барвінський змушений був підписати собі вирок творчої смерті, що для митця навіть гірше від фізичної. Потім було довге заслання на десять літ у Мордовію.

Після повернення із заслання (1958 р.) В. Барвінський усі свої сили зосередив на тому, щоб відновити з пам’яті ті твори, рукописи яких попалили під час його арешту. Над цим він працював до самої смерті. Помер Василь Барвінський 9 червня 1963 р. у Львові.

У 1964 р. багаторічні зусилля львівських композиторів, особливо А. Кос-Анатольського, увінчалися успіхом: В. Барвінський був реабілітований.

Вернісаж-відкриття "Казимир Малевич. Творець ікони абстрактного мистецтва" (до 145-річчя від дня народження українського художника-авангардиста)

 

Є художники, творчість яких виходить за рамки класики та стандартного мислення, розширює кругозір та уяву. Та відношення суспільства до них неоднозначне. До таких митців належить яскравий український художник Казимир Малевич. Його картини вражають своєю оригінальністю та нестандартним підходом до мистецтва.

22 лютого 2024 р. в соціокультурному просторі "Мистецький" Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки відбувся творчий захід, присячений 145-річчю від дня народження українського художника-авангардиста Казимира Малевича.

Культурознавчий проєкт, створений спільно з читацьким клубом «ЛітЕра» (керівниця Наталія Дзямулич) та клубом «Всесвіт» (керівник Анатолій Кравець) КЗВО «Луцький педагогічний коледж» відкрив багатогранну творчу особистість українського художника польського походження і дав змогу зануритись в унікальний світ творчості Малевича.

На заході було представлено різноманітні твори Малевича, які відображали його еволюцію як художника від реалістичних полотен до абстракції та супрематизму. Вернісаж-відкриття став важливою подією для всіх, хто цінує та розуміє внесок Казимира Малевича в світ мистецтва.

Цей проєкт був вдалою спробою вшанувати його талант та внести свій внесок у розуміння його мистецтва. Учасники залишилися з враженням глибокої історії та визначного впливу, який має цей великий художник на світ мистецтва.

Під час заходу було приділено увагу не лише біографії та творчості Малевича, але й його впливу на сучасні арт-тенденції та культурне середовище загалом.

Найбільш вражаючим було відчуття спільноти та взаємодії серед учасників. Обмін ідеями та емоціями надавав події особливий характер, створюючи атмосферу тепла та взаєморозуміння серед усіх присутніх.

Культурологічний проєкт не лише вшанував 145-річчя Казимира Малевича, а й привів до нового розуміння та вдячності за його творчість. Він став справжньою подією для всіх, хто цінує велике мистецтво та бажає відчути його живе втілення в сучасному світі.

"Олександр Валента. Самобутній майстер пензля"

Багатогранна культура Волинської землі вирізняється барвистою палітрою визначних постатей у галузі мистецтва, зокрема образотворчого, та їх творчих досягнень.

Ім’я найпопулярнішого волинського митця Олександра Валенти відоме не лише серед інтелігенції, але й серед людей, далеких від творчості. Він був наділений особливим даром – не тільки бачити прекрасне, а й донести його до людей.

Олександр Валента відомий далеко за межами нашої країни волинський художник, майстер жанру натюрморту й пейзажу, в яких поєднуються риси кубізму, пуантилізму, яскраво-індивідуальний, специфічно український, а саме волинський індивідуальний почерк митця, позначений фольклорними мотивами, декоративністю вирішення форми, орнаментальністю побудови композиції.

Знайшовши себе у мистецькому світі, загубився в особистому житті. Особиста доля митця була трагічна. Олександр народився 16 лютого 1944 р. в невеликому волинському селі Черніїв, мати померла невдовзі після пологів, а батько загинув на фронті. Виховувався Валента в школі-інтернаті. Сирота виявився не надто пристосований до реалій життя. Одними із перших талант художника оцінили колекціонери, вони викуповували (часто за безцінь, бо ж мусив на щось жити) його картини і масово вивозили їх за кордон. У Польщу, США, Ізраїль... Часто картини просто роздаровував друзям... Першим і єдиним вчителем для нього став П. К. Сензюк.

Першим серйозним творчим успіхом О. Валенти стала його участь у Республіканській виставці молодих митців (Київ 1966). На ту пору добрих оселедців знайти було годі – повсюди панував його величність – дефіцит. Але для художника знайомі таки дістали чотирьох натурників. Картина вдалась. Вона приваблювала якимсь внутрішнім сяйвом-теплом і навіювала приємні думки. Тому й не дивно, що твір відразу потрапив на виставку молодих художників. Полотно «Риби» представлене там, було видруковане як кольорова поштівка і великим накладом розійшлося по країні, пропагуючи Волинь та волинське мистецтво. Цей факт на той час був майже офіційним визнанням. Він додав молодому авторові впевненості й віри в майбутнє.

У 1969 р. О.Валента стає методистом образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в Будинку народної творчості. А в 90-ті рр. творчість О. Валенти досягає небувалої висоти. У 1996 р. Олександру Валенті було присуджено обласну мистецьку премію імені Йова Кондзелевича. 

6 грудня 1997 р. О. Валента трагічно загинув у новій майстерні по вул. Данила Галицького від рук невідомих убивць, котрі й досі залишаються непокараними.

Олександр Родіонович Валента започаткував нову стилістичну методу, так званий декоративний цикл. Луцьк — це місто Олександра Валенти, він зображував його на своїх полотнах. У Художньому музеї представлено три полотна із колекції Волинського краєзнавчого музею: «Весна. Вечір», «Вечірня вулиця», «Вечірнє місто». Кожен твір сповнений витонченої краси. За рік до трагічної смерті художника нагородили обласною мистецькою премією імені Йова Кондзелевича. Донині його картини є візитною карткою Волині. А ті, на яких зображено Луцьк, стали символами міста.

Особливістю полотен О. Валенти є своєрідне зображення простору, складеного маленькими частинками. Вони написані соковито, барвисто, сповнені світла і свіжості. Український колорит картин виявлений особливостями зображення та кольорової палітри. Художник часто писав картини, використовуючи різні варіації одного відтінку, вражаючи сміливістю поєднання кольорів, лаконічністю, декоративністю та символічністю зображення. У результаті дослідження встановлено, що значна кількість робіт митця є власністю приватних колекцій (колекціонерів) Польщі, Німеччини, Ізраїлю, частина знаходиться в колекції Волинського краєзнавчого музею (м. Луцьк); також дослідження його творчості дало змогу з’ясувати звернення митця до історично-побутового жанру живопису, зокрема зосереджено увагу на тематиці оспівування творчості Лесі Українки.

Найвідоміші твори художника:

«Святковий вечір» (1965 р.); «Риби» (1966 р.), «Вечірній Луцьк» (1966 р.); «Зима (Берестечко)» (1967 р.), «На козацьких могилах (село Пляшева)» (1967 р.); «Яблука на рушнику» (1969 р.), «Натюрморт з кавуном» (1969 р .), «Напровесні» (1969 р.), «Гриби на рядні» (1969 р.); «Подих весни» (1970 р.), «Зелені яблука» (1970 р.), «Дари осені» (1970 р.), «Церква в селі Низкиничах» (1970 р.); «Вечірнє місто » (1973 р., колекція ВКМ); «Моя вулиця» (1973 р., колекція ВКМ); цикли «Пори року» (1995 р ), «Писанки» (1995 р.).

"За кадром - Іванов". До 115-річчя від дня народження Віктора Михайловича Іванова, режисера, сценариста водевіля "За двома зайцями"

 

13 лютого 1909 року в Козятині народився відомий сценарист і кінорежисер, «батько» комедії «За двома зайцями» Віктор Іванов. Олександр Довженко назвав його особливим режисером, «одним на мільйон», а Сергій Ейзенштейн персонально взяв Іванова у свою творчу майстерню.

Йому «світила» кар’єра залізничника. Закінчив Бердичівське ремісниче училище та Жмеринську профшколу. Пізніше у В’язьмі в Росії отримав спеціальність помічника машиніста. Але юнак несподівано вирішує круто змінити свою долю і здає документи до Московського державного інституту кінематографії, вступивши ре­жи­серсь­ке відділен­ня, на курс відо­мо­го кінорежисера Сергія Ейзенштейна, який першим розгледів у Вікторові талант комедіографа.

Першим місцем роботи стала Київська кіностудія імені Довженка, де Іванов до війни працював асистентом режисера. Просився на фронт, але йому казали, що кіно – це теж фронт боротьби з Гітлером. У 1942 році працівників кіностудії евакуювали до Ашхабаду.

Відправки на фронт він таки добився, отримавши благословення від Олександра Довженка. Війну пройшов командиром взводу вогнеметників, воював під Сталінградом, форсував Дніпро, Букринський плацдарм, першим «розписався» кулеметною чергою на воротах кіностудії Довженка, коли звільняли Київ.

Саме на кіностудії Довженка було знято його найвідоміші стрічки: «Шельменко-денщик» (1957), «Сто тисяч» (1959), «Олекса Довбуш» (1961), «Бджоли і люди» (1963), «Ключі від неба» (1965), «Непосиди» (1967), «Вулиця 13 тополь» (1970), «Веселі Жабокричі» (1975). І, звичайно, комедія «За двома зайцями» (1961), яка побила всі рекорди касовості і зробила зірками Маргариту Криніцину (Проня), Наталю Наум (Галя), Таїсію Литвиненко (Химка) та інших акторів. Також у фільмі знімалися відомі на той час актори Олег Борисов, Нонна Копержинська, Микола Яковченко. В оригіналі фільм було знято українською мовою.

Прем'єра відбулася у Києві, в Дарницькому клубі залізничників - нині Палац культури "Дарниця".

Відома стрічка насправді мала складну долю. Режисер Київської кіностудії імені Довженка Віктор Іванов давно мріяв екранізувати водевіль класика української літератури Михайла Старицького, написаний 1883 року.

Кінематографічне начальство не поспішало запускати фільм. Можливо, здавався дріб'язковим сюжет про шахрая-нареченого - ось якби йшлося про революціонера, який бореться з царським режимом, то інша річ!

А можливо, викликала питання кандидатура Віктора Іванова, який працював на київській кіностудії лише кілька років, а перед тим знімав на Свердловській, Вільнюській, Каунаській студіях. Чи не провалить він українську класику?

Нарешті режисер схитрував. Подав керівництву вчергове сценарій "За двома зайцями", додавши, що хоче сатирично показати "стиляг". Так називали молодь, яка цікавилася модою, захоплювалася стильними американськими речами, слухала західну музику тощо.

У СРСР саме набирала обертів кампанія боротьби зі "стилягами", і пропозиція Іванова виглядала цілком актуально.

Актори грали діалоги так, як написано в Михайла Старицького, - українською мовою.

Більшу частину сцен зняли в павільйоні Кіностудії ім. Довженка. Але деякі епізоди фільмували на київських вулицях. Головною магістраллю був Андріївський узвіз - там зняли проїзд у візку на весілля, прохід четвірки хлопців з гітарою.

На екрані легко впізнати також Контрактову площу, старий Житній ринок, Володимирську гору, сходи Андріївської церкви тощо.

За словами онуки режисера Олени, дідусь на знімальному майданчику багато імпровізував:

"Він на ходу вигадував неймовірні історії, винаходив нові слова, каламбури: "Я вам не как-либо что, а что-либо как!", "Баришня уже лягли и просють", - усього цього ви не знайдете в тексті Старицького. Це придумано і дописано в сценарій Івановим".

Стрічка запала в серце глядачам і її розібрали на цитати.

Проня Прокопівна: «Ну розумний! Аж страшно!»;

· Проня Прокопівна із Голохвастим: «– Ваша папіроска шкварчить! – Ето в груді моєй шкварчить!»;

· Проня Прокопівна: «Що ви про це допитуєтесь, мені соромно, я ж – баришня!»;

· Проня Прокопівна: «Не говоріть мені про любов, то ж шкандаль»;

· Проня Прокопівна до Лимарихи: «У нас сьогодні неприйомний день! – А у мене якраз дуже приємний!»;

· Голохвастий: «У груді моїй Везувій так і клекотить!»;

· Голохвастий: «У мене в голові такий водевіль, аж мерсі!».

Крім кінематографа, Віктор Іванов захоплювався літературою, особливо дитячою. З 1956 року – член Спілки письменників України. Автор збірок для дітей «Наша Наташа» (1954), «Доріжка» (1958), збірки віршів «Доделки-переделки», «Попади», «Сатирический патруль» (1960).

Попри талант, йому до кінця життя довелося боротися з чиновницькою бюрократією. Це позначалося на здоров’ї: переживши два інфаркти, Віктор Іванов помер у 1981 році.

Офіційне визнання прийшло уже після смерті: у 1999 році режисерові було присвоєно Державну премію імені Довженка (посмертно). На одному із приміщень кіностудії колеги встановили бронзовий барельєф з портретом Іванова та його персонажами. У 2007 році в Козятині меморіальну дошку встановили і на будинку першого приміщення відділкової лікарні, в якому народився кінорежисер.